Президент

КРЕМЕНЬ Василь Григорович
президент НАПН України

Знаний український вчений у галузі соціальної філософії, філософії освіти, педагогіки, політології. Автор багатьох фундаментальних досліджень, відомий організатор освіти і науки, державний і громадський діяч.

Доктор філософських наук, професор, дійсний член (академік) Національної академії наук України, дійсний член (академік) Національної академії педагогічних наук України, член ряду наукових товариств, почесний доктор багатьох університетів, народний депутат України 3-го скликання (1998–2000), міністр освіти і науки України (2000–2005), президент Товариства «Знання» України, член Комітету з Національної премії України імені Бориса Патона, голова і член наглядових рад ряду університетів.

Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат Державної премії України в галузі освіти.

Академік В.Г. Кремень є автором близько 1000 наукових і науково-публіцистичних праць.

Зміни в освітній галузі, очолюваній Міністром освіти і науки Василем Кременем у 2000–2005 рр., були концептуально цілісними і логічно продовжили теоретичні наукові напрацювання. Саме з його ініціативи й за безпосереднього керування в країні відбувається активний процес переходу від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, освітня система України наближається до освітніх систем розвинутих європейських країн, втілюється в життя інноваційна державна політика в галузях освіти і науки. Загальноосвітня школа переходить до нового змісту та дванадцятирічного навчання. Запроваджено вивчення іноземної мови з другого класу. Українська мова як державна вивчається всіма учнями. Кількість учнів, що навчається українською, зросла з 62 % до майже 75 %. Причому без будь-якого тиску і супротиву. Навчальні досягнення оцінюються позитивною дванадцятибальною шкалою. Обґрунтовується перехід старшої школи до профільності. Переважно здійснено комп’ютеризацію загальноосвітніх закладів. Розпочато виконання програми «Шкільний автобус». Ухвалено програму з виготовлення та постачання до навчальних закладів обладнання нового покоління для вивчення природничо-математичних та технологічних дисциплін. Розпочато експеримент із впровадження зовнішнього незалежного оцінювання школярів. Системні зміни відбуваються і у вищій освіті України. Вища школа була підготовлена до входження у Болонський процес, приєднання до якого формально сталося в травні 2005 р. Упродовж кількох років було підготовлене отримання позики Світового банку для розвитку освіти України, що розпочалося з 2006 р. Істотно збільшилась кількість студентів вищих навчальних закладів. Переміни торкнулися й економічної сфери галузі. Зросло фінансування науки і освіти. Утверджуються нові форми її організації, у тому числі технопарки. Повністю ліквідовано заборгованість із заробітної платні вчителям і науковцям. Значно поліпшено умови роботи викладачів, стипендія студентів тільки в 2004 р. зросла більше ніж удвічі. Вперше в сучасній історії середня заробітна плата в освіті перевищила відповідний показник у сферах охорони здоров’я, культури та ін.

Саме за керівництва галуззю міністра В. Г. Кременя відбувся злам у свідомості суспільства щодо доленосної функції освіти і науки.

Наукова діяльність В.Г. Кременя нині охоплює широкий діапазон проблем, центральними з яких є теоретико-методологічне обґрунтування розвитку освіти i науки України, визначення засадних принципів і напрямів розвитку філософії освіти, розроблення концептуальних питань сучасної соціальної філософії, зокрема концепції людиноцентризму в освіті. Окремої уваги в дослідженнях академік В.Г. Кремень надає глобалізаційним процесам у світі, їх впливові на розвиток людства, людини, системи освіти та врахуванню їх при визначенні стратегічних напрямів розвитку України, цілісному соціально-політичному аналізу основних етапів української історії, розвитку незалежної України.

Академік В.Г. Кремень автор близько 1000 наукових і науково-публіцистичних праць.

Основні монографії:

«Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду)» (1996)
«Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації» (1999)
«Освіта і наука України: шляхи модернізації (факти, роздуми, перспективи) (2003)
«Україна: проблеми самоорганізації» (2003)
«Освіта і наука в Україні: інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати» (2005)
«Філософія національної ідеї: Людина. Освіта. Соціум» (2007)
«Filozofia edukacji» (2008)
«Феномен інновацій: освіта, суспільство, культура» (2008)
«Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору» (2009)
«Еліта: витоки, сутність, перспектива» (2011)
«Filozofia antropocentryzmu w edukacyjnej przestrzeni» (2011)
«Синергетика в освіті: аспект людиноцентризму» (2012)
«Україна у добу глобалізації (начерки метадисциплінарного дослідження)» (2013)
«Людина у викликах цивілізації: від минулого – до майбутнього» (2020)
«Człowiek wobec wyzwań cywilizacji: Od przeszłości do przyszłości» (2022)

Підручники:

для вищої школи:

«Політологія: наука про політику» (2002)
«Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції» (2005)
«Філософія: Логос. Софія. Розум» (2006)
«Філософія управління» (2007)
«Політологія: наука про політику» (2009)
«Філософія: Історія, суспільство, освіта» (2011)
«Философия общения» (2011)
«Ескізи про мудрість. Від міфу до істини» (2019) та інші

для загальноосвітньої школи: «Філософія» (2012).

Віхи біографії:

Народився 25 червня 1947 у с. Любитове Кролевецької ОТГ Конотопського району Сумської області

У 1971 р. закінчив філософський факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка

1971-1979 – шлях від аспіранта до заступника декана філософського факультету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка

1979-1991 – обіймає посади у керівних органах, опікуючись проблемами розвитку освіти і науки

1991 – присвоєно ступінь доктора філософських наук

1992-1994 – заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу методології прийняття соціально-політичних рішень Національного інституту стратегічних досліджень України

З 1994 – присвоєно наукове звання професора

1994-1998 –керівник служби з питань гуманітарної політики Адміністрації Президента України, заступник Глави Адміністрації Президента України – керівник управління внутрішньої політики Адміністрації Президента України

З 1995 – дійсний член Академії педагогічних наук України

З 1997 – донині – президент Національної академії педагогічних наук України

З 1998 – член Президії НАН України

1998-2000 – депутат Верховної Ради України, голова підкомітету з фахової освіти Комітету з науки і освіти

З 2000 – академік Національної академії наук України

2000-2005 – Міністр освіти і науки України

Почесні звання:

почесний доктор

Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського,
Хмельницького національного університету,
Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна,
Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара,
Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,
Львівського державного університету фізичної культури,
Волинського національного університету імені Лесі Українки, Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника,
Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука;

почесний професор

Київського університету імені Бориса Грінченка,
Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського,
Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького,
Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»
й багатьох інших українських вишів і кількох закордонних університетів.