Президент

КРЕМЕНЬ Василь Григорович
президент НАПН України

Кремень Василь Григорович – видатний український вчений у галузі соціальної філософії, філософії освіти, політології, педагогіки. Автор багатьох фундаментальних досліджень, відомий організатор освіти і науки, державний і громадський діяч.

Доктор філософських наук, професор, академік Національної академії наук України, академік Національної академії педагогічних наук України, член ряду наукових товариств, почесний доктор багатьох університетів, народний депутат України 3-го скликання (1998–2000), міністр освіти і науки України (2000–2005), президент Товариства «Знання» України (з 1999), член Комітету з Державної премії України в галузі науки і техніки (з 2002), член Комітету з Національної премії України імені Бориса Патона (з 2021), член Комітету з Державної премії України в галузі освіти (з 2011), член президії Української Ради Миру (з 2000), голова і член наглядових рад ряду університетів.

Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат Державної премії України в галузі освіти. Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого ІІІ, ІV і V ступенів, орденом «За заслуги» І, ІІ та ІІІ ступенів, нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України, нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, багатьма відзнаками міністерств, відомств, громадських, релігійних та інших організацій і установ.

Зміни в освітній галузі, очолюваній Міністром освіти і науки Василем Кременем у 2000–2005 рр., були концептуально цілісними і логічно продовжили теоретичні наукові напрацювання. Саме з його ініціативи й за безпосереднього керування в країні відбувається активний процес переходу від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, освітня система України наближається до освітніх систем розвинутих європейських країн, втілюється в життя інноваційна державна політика в галузях освіти і науки. Загальноосвітня школа переходить до нового змісту та дванадцятирічного навчання. Запроваджено вивчення іноземної мови з другого класу. Українська мова як державна вивчається всіма учнями. Кількість учнів, що навчається українською, зросла з 62 % до майже 75 %. Причому без будь-якого тиску і супротиву. Навчальні досягнення оцінюються позитивною дванадцятибальною шкалою. Обґрунтовується перехід старшої школи до профільності. Переважно здійснено комп’ютеризацію загальноосвітніх закладів. Розпочато виконання програми «Шкільний автобус». Ухвалено програму з виготовлення та постачання до навчальних закладів обладнання нового покоління для вивчення природничо-математичних та технологічних дисциплін. Із 2003 р. розпочато експеримент із упровадження зовнішнього незалежного оцінювання випускників шкіл. 25 серпня 2004 р. за поданням МОН України прийнято постанову Кабінету міністрів України, згідно якої передбачалося у 2005–2006 р. апробувати технології ЗНО, а у 2007–2008 р. запровадити ЗНО в усій країні, що й було зроблено пізніше. Системні зміни відбуваються і у вищій освіті України. Вища школа була підготовлена до входження у Болонський процес, приєднання до якого формально сталося в травні 2005 р. Упродовж кількох років було підготовлене отримання позики Світового банку для розвитку освіти України, що розпочалося з 2006 р. Істотно збільшилась кількість студентів закладів вищої освіти. Переміни торкнулися й економічної сфери галузі. Зросло фінансування науки і освіти. Утверджуються нові форми її організації, у тому числі технопарки. Повністю ліквідовано заборгованість із заробітної платні вчителям і науковцям. Значно поліпшено умови роботи викладачів, стипендія студентів тільки в 2004 р. зросла більше ніж удвічі. Вперше в сучасній історії середня заробітна плата в освіті перевищила відповідний показник у сферах охорони здоров’я, культури та ін.

Саме за керівництва галуззю міністра В.Г. Кременя відбувся злам у свідомості суспільства щодо доленосної функції освіти і науки.

Наукова діяльність В.Г. Кременя нині охоплює широкий діапазон проблем, центральними з яких є теоретико-методологічне обґрунтування розвитку освіти i науки України, визначення засадних принципів і напрямів розвитку філософії освіти, розроблення концептуальних питань сучасної соціальної філософії, зокрема концепції людиноцентризму в освіті. Окремої уваги в дослідженнях академік В.Г. Кремень надає глобалізаційним процесам у світі, їх впливові на розвиток людства, людини, системи освіти та врахуванню їх при визначенні стратегічних напрямів розвитку України, цілісному соціально-політичному аналізу основних етапів української історії, розвитку незалежної України.

Академік В.Г. Кремень автор близько 1000 наукових і науково-публіцистичних праць.

Основні монографії:

«Коллективность и индивидуальность: судьба одной из ключевых социалистических идей» (1990)
«Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду)» (1996)
«Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації» (1999)
«Освіта і наука України: шляхи модернізації (факти, роздуми, перспективи) (2003)
«Україна: проблеми самоорганізації» (2003)
«Освіта і наука в Україні: інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати» (2005)
«Філософія національної ідеї: Людина. Освіта. Соціум» (2007)
«Filozofia edukacji» (2008)
«Феномен інновацій: освіта, суспільство, культура» (2008)
«Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору» (2009)
«Еліта: витоки, сутність, перспектива» (2011)
«Filozofia antropocentryzmu w edukacyjnej przestrzeni» (2011)
«Синергетика в освіті: аспект людиноцентризму» (2012)
«Україна у добу глобалізації (начерки метадисциплінарного дослідження)» (2013)
«Людина у викликах цивілізації: від минулого – до майбутнього» (2020)
«Człowiek wobec wyzwań cywilizacji: Od przeszłości do przyszłości» (2022)

Підручники:

для вищої школи:

«Політологія: наука про політику» (2002)
«Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції» (2005)
«Філософія: Логос. Софія. Розум» (2006)
«Філософія управління» (2007)
«Політологія: наука про політику» (2009)
«Філософія: Історія, суспільство, освіта» (2011)
«Философия общения» (2011)
«Ескізи про мудрість. Від міфу до істини» (2019) та інші

для загальноосвітньої школи:

«Філософія» (2012).

Віхи біографії:

Народився 25 червня 1947 у с. Любитове Кролевецької ОТГ Конотопського району Сумської області.

1954–1962 – учень Любитівської восьмирічної школи Конотопського району Сумської області.

1965 – закінчив із золотою медаллю Чорноплатівську середню школу Конотопського району Сумської області.

1965–1966 – слюсар автопарку м. Конотоп Сумської області.

У 1971 р. закінчив філософський факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка.

1971–1979 – аспірант, асистент, старший викладач, заступник декана філософського факультету Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка.

1979–1986 – інструктор, консультант, завідувач сектору вузів відділу науки і навчальних закладів ЦК Компартії України.

1986–1991 – інструктор, помічник завідувача відділу ЦК КПРС, завідувач сектору з проблем розвитку освіти і науки.

1991 – за результатом захисту докторської дисертації присуджено науковий ступінь доктора філософських наук.

1991–1992 – заступник директора Інституту соціально-політичних досліджень Російської академії наук.

1992–1994 – заступник директора з наукової роботи, завідувач відділу методології прийняття соціально-політичних рішень Національного інституту стратегічних досліджень України.

1994 – присуджено наукове звання професора.

1994-1998 – керівник служби з питань гуманітарної політики Адміністрації Президента України, заступник Глави Адміністрації Президента України – керівник управління внутрішньої політики Адміністрації Президента України.

1995 – обрано дійсним членом Академії педагогічних наук України.

1997 – обрано президентом Академії педагогічних наук України; отримав почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

1998 – обрано членом Президії НАН України; обрано президентом Спортивної студентської спілки України; удостоєний Міжнародної премії ім. Г.С. Сковороди.

1998–2000 – депутат Верховної Ради України, голова підкомітету з фахової освіти Комітету з науки і освіти.

1999 – обрано президентом Товариства «Знання» України.

2000–2005 – Міністр освіти і науки України.

2000 – обрано академіком Національної академії наук України; призначено членом Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України.

2002 – нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня; призначено на посаду заступника голови Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки; призначено членом Президії ВАК України; призначено головою Державної акредитаційної комісії.

2004 – нагороджено орденом «За заслуги» ІІ ступеня, Почесною грамотою Верховної Ради України.

2005 – удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки.

2006 – удостоєний премії НАН України ім. М.І. Костомарова.

2007 – нагороджено орденом «За заслуги» І ступеня; нагороджено почесною відзнакою Української Ради Миру «Орден Миру» І ступеня.

2010 – затверджено членом Гуманітарної Ради при Президентові України.

2011 – призначено заступником голови Комітету з Державної премії в галузі освіти; нагороджено пам’ятним знаком з нагоди 20-ї річниці підтвердження на Всенародному референдумі Акту проголошення незалежності України.

2012 – нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

2013 – удостоєний Державної премії України в галузі освіти.

2017 – нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня.

2019 – призначений членом Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України.

2020 – нагороджено медаллю Ордена Крила Святого Михаїла та Медаллю Заслуг Ордена Непорочного зачаття Діви Марії Віла-Вісозської (Королівського Дому Португалії Дуарте Піу, Герцог де Браганса).

2021 – нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня.

2022 – нагороджено медаллю Люблінської Унії від президента міста Любліна Кшиштофа Жука; нагороджено медаллю Університету Марії Кюрі-Складовської в Любліні.

Почесні звання:

почесний доктор

Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова,
Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна,
Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди,
Луганського Національного університету імені Тараса Шевченка,
Хмельницького національного університету,
Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна,
Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара,
Львівського національного університету імені Івана Франка,
Львівського державного університету безпеки життєдіяльності,
Львівського державного університету фізичної культури, Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського,
Волинського національного університету імені Лесі Українки,
Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника,
Східно-Українського національного університету імені Володимира Даля,
Житомирського державного університету імені Івана Франка,
Національного авіаційного університету,
Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Дем’янчука,
Академії спеціальної педагогіки імені Марії Гжегожевської;

почесний професор

Київського університету імені Бориса Грінченка,
Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського,
Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького,
Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»,
Маріупольського державного університету

й ряду інших українських і закордонних університетів.

Голова Наглядових рад таких закладів вищої освіти:

Сумського державного університету.
Київського національного університету технологій і дизайну.
Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка.
Хмельницького національного університету.
Університету Григорія Сковороди в Переяславі.
Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.