Проблематика наукового дослідження О.В. Овчарук знаходиться на перетині політики, соціальної практики і важливого напряму педагогічних досліджень, що в комплексі складають основу для пошуку нових способів формування соціальної єдності, зокрема, в теорії і практиці сучасної шкільної освіти з урахуванням світового і європейського досвіду. Упродовж останніх двох десятиліть освіту для демократичного громадянства і прав людини було запроваджено в якості основи освітніх реформ практично у всіх країнах Європи, що вплинуло на складові національних освітніх систем. Контекстне вивчення цих процесів є особливо важливим для України, яка стоїть на шляху здійснення своєї історичної місії – реалізації національної ідентичності в соціальній, політичній, економічній і духовно-культурній сферах. Як член Ради Європи, наша країна підтримує і вводить в українську систему освіти головні положення освітньої стратегії, розроблені цією міжнародною організацією.

Актуальність дослідження підсилюється тим фактом, що нині Європа переосмислює поняття «громадянська освіта» і навіть на термінологічному рівні існують різні на-голоси та звучання. Так, Європейська Комісія в своїх документах використовує поняття«активне громадянство», Рада Європи – «демократичне громадянство», Мережа освітньої інформації «Еврідіка» – «відповідальне громадянство». Таким чином, ці найбільші європейські інституції працюють над зміною концепту громадянства. Процес супроводжується гострими дискусіями вчених,політиків, практиків освіти, особливо стосовно регіонального (східного) виміру європейської політики сусідства.

Автором сформовано джерельну базу, яка відзначається різноманітністю і достатньою структурною повнотою. Вона включає 684 найменування, з них 295 – іноземними мовами.

Незаперечним є практичне значення наукової роботи в контексті реалізації концепції Нової української школи та безпосередньої участі автора в розробці науково-методичного забезпечення впровадження освіти для демократичного громадянства у шкільну освіту в Україні («Збірник прикладів занять з питань освіти для демократичного громадянства та освіти в галузі прав людини», систематизований матеріал та адаптація серії посібників Ради Європи «Живемо у демократії», «Навчаємось демократії»та ін.). Отримані висновки мають цінність для подальших наукових розвідок, розробки лекційних і практичних занять із курсів«Загальна педагогіка», «Історія педагогіки»,«Порівняльна педагогіка» та ін. для підготовки сучасних магістрів і докторів філософії педагогічного напряму.

У першому розділі книги містяться результати аналізу концептуальних підходів до проблеми становлення та розвитку ідей демократичного громадянства в країнах-членах Ради Європи. Для цього автор здійснила бібліографічний аналіз зарубіжних і вітчизняних джерел з наголосом на нормативно-правовій підтримці освіти для демократичного громадянства. На цій основі по-казано витоки, еволюцію та обґрунтовано періодизацію й основні характеристики етапів розвитку феномена демократичного громадянства в країнах-членах Ради Європи. Як позитивне, відзначимо, що належне місце займають матеріали аналізу досліджуваної проблеми в Україні, які проходять рефреном крізь всі розділи наукової праці.

Оксана Овчарук переконливо доводить,що під тиском нових викликів Європа піднімається на новий рівень освітньої політики(бажана стратегія, актуальна стратегія,стратегія в дії), механізмів взаємодії і моделей запровадження освіти для демократич-ного громадянства.

Другий розділ книги якраз присвячено аналізу провідних стратегій Ради Європи та Європейського Союзу щодо здійснення освіти для демократичного громадянства та їх впливу на її формування змісту у країнах Європи та в Україні. Автор цілком виправдано залучає до аналізу доку-менти Європейської Комісії, адже провідні стратегічні ініціативи і програми (особливо щодо міжкультурного діалогу, компетентнісного підходу в освіті і т.д.) спільно підтримуються цими впливовими європейськими інституціями. Матеріали, при-свячені характеристиці європейського ви-міру та міжкультурного діалогу, які автор розглядає крізь призму європейської ідентичності, а саме, як спільноту цінностей,історичну спільноту, життєву спільноту,політичну спільноту, спільноту розподіленої відповідальності. На нашу думку, особливе навантаження в розділі несе матеріал параграфа 2.3. щодо європейської стратегії Східного партнерства – спільної програмної ініціативи, спрямованої на поглиблення і зміцнення стосунків із шістьма східними сусідами – Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Молдовою й Україною. Від самого початку не всі країни Східного партнерства чітко заявляли про свої європейські прагнення. Зокрема, долучитися до цього проекту пропонували Росії,проте ініціатива була фактично розцінена як європейські «зазіхання» на «традиційні регіони впливу Росії». Цілком природно, що після 10-річної дії Східного партнерства необхідні зміни формату і підходів,проте незмінним залишається одне із провідних завдань – підтримка демократичних інституцій і прав людини, включаючи освіту для демократичного громадянства для шкільної молоді. У своєму дослідженні О.В. Овчарук проаналізувала досвід кран Східного партнерства із впровадження освіти для демократичного громадянства у всіх цих країнах, опрацювавши нормативно-правову підтримку, зміст курсів з громадянської освіти, матеріали сучасних міжнародних тренінгів тощо.

Обґрунтовано висновок,що для всіх розглянутих країн притаманне недостатнє усвідомлення педагогічними працівниками ролі громадянської освіти, яка практично«залишається у школі на вторинних ролях».Тому необхідно інтенсифікувати поширення позитивних педагогічних практик, обмін практиками підготовки і підвищення кваліфікації вчителів з цієї тематики, вивчення нових форм і технологій.

У третьому розділі книги представлено тенденції розбудови змісту освіти для демократичного громадянства в країнах-членах Ради Європи, як ключового напряму в оновленому законодавстві цих країн;виокремленням загальношкільного підходу до впровадження; інтегруванням тематики до національних навчальних програм; цифровим громадянством; європеїзацією навчальних програм та міжкультурним діалогом тощо. Розділ містить велику кількість нових фактів і цікавих «родзинок», зокрема, щодо Довідкової рамки компетентностей для культури демократії та практичних підходів до її розробки (с. 138-142), цифрового громадянства та портфоліо компетентностей для цифрового громадянства (с. 147-149), вимірів EQ або цифрового інтелекту(с. 153-154), концептуальної моделі освіти з цифрового громадянства (с. 156-160), загальношкільного підходу за програмою «Демократична школа» в якості інструмента демократичного розвитку школи (с. 167-171)тощо. Особлива цінність матеріалів розділуполягає в тому, що вони є практикоспрямованими, базованими на автентичних джерелах, значну кількість яких введено в науко-вий простір України вперше.Четвертий розділ монографії поєднує досвід реалізації освіти для демократично-го громадянства у шкільній освіті в Україні та в інших країнах-членах Ради Європи з ме-тою обґрунтування пропозицій щодо шляхів удосконалення її впровадження в нашій країні.

Особливу вагу мають 12 додатків (с. 337-399), що в компаративних дослідженнях здебільшого є результатом наукового пошуку, аналізу і перекладу на українську мову іншомовних джерел. На нашу думку,самостійну наукову цінність має глосарій основних термінів і понять з питань освіти для демократичного громадянства та освітив галузі прав людини, укладений на основі ключових нормативних і рекомендаційних документів Ради Європи, Європейської Ко-місії та України, а також вітчизняних за за-рубіжних довідникових праць (Додаток Г),а також характеристика складових Довідкової рамки компетентностей для культури демократії (Додаток К). Загалом маємо виснувати про високий рівень інноваційності здійсненого дослідження, всебічне і ґрунтовне розроблення обраної проблематики.

Людмила ПУХОВСЬКА,

професор кафедри філософії і освіти дорослих 

ДЗВО «Університет менеджменту освіти»,

доктор педагогічних наук, професор