Рецензія на книгу «Соціально-психологічні технології відновлення особистості після травматичних подій : практичний посібник / [Т.М. Титаренко, М.С. Дворник, В.О. Климчук та ін.] ; за наук. ред. Т.М. Титаренко / Національна академія педагогічних наук України, Інститут соціальної та політичної психології. – Кропивницький: Імекс-ЛТД, 2019. – 220 с.»

 Трансформаційні процеси сучасного українського суспільства складні й суперечливі, а воєнні дії на сході країни додають нестабільності, посилюють соціально-психологічну занепокоєність і напруженість, прямо впливають на психологічний стан людей, що стикнулися із наслідками цих подій особисто. Практична потреба у компетентних впливах на травмований соціум та окремих особистостей в такій ситуації робить рецензований посібник надзвичайно актуальним.

Технології збереження і відновлення психологічного здоров’я українських громадян, запропоновані авторами посібника, яскраво відображують все більш поширювану тенденцію до суб’єкт-суб’єктних взаємодій, до ресурсності соціально-психологічної допомоги у горизонтальній площині, де отримувач допомоги перестає бути пасивним учасником процесу, а має віднайти й відшукує сили для персональної активності. Описані технології є різними на прикладному та методологічному рівнях, що задовольняє потреби нинішнього немонолітного соціуму, де одночасно співіснують традиціоналістські та ліберальні уявлення про ефективність.

У першому розділі Тетяна Титаренко презентує майже універсальну стратегію соціально-психологічних впливів на особистість, яка опинилася у травматичній ситуації. Тут увага переноситься з поняття посттравматичного стресового розладу, яким часто жонглюють неклініцисти, коли йдеться про наслідки психологічного стресу, на роль  посттравматичного зростання як більш ресурсної перспективи. Зорієнтованість на поняття психологічного здоров’я, на відміну від здоров’я соціального та психічного, дозволила виокремити зрозумілі психологам-практикам вектори допомоги та самодопомоги. Відповідно, дуже прозоро описано етапи та конкретні техніки психологічної роботи для відновлення збалансованості, здатності травмованої особистості самореалізовуватися, налагоджувати стосунки, оптимально комунікувати, шукати нові сенси та життєві орієнтири.

Другий розділ – Віталія Климчука, охоплює велику кількість інституціональних даних, на які варто спиратися при організації системи психосоціальної підтримки постраждалих внаслідок травматичних подій. Аналізуючи міжнародний досвід, автор систематизує й описує найбільш релевантні стратегії психосоціальної підтримки у надзвичайній ситуації, при розладах, пов’язаних зі стресом і травмами, у повсякденних ситуаціях на робочому місці та у громадах.

Спеціальний реабілітаційний комплекс для проблемної особистості, яка зазнала впливу травматичних воєнних подій, та досвід його застосування у роботі з ветеранами описує у третьому розділі Борис Лазоренко. Автор також торкається проблеми залучення постраждалих до участі у реабілітаційних програмах, що неабияк важливо в умовах стигматизації психологічної допомоги в нашій країні. Підкреслює важливість мультидисциплінарного підходу та принципу «рівний-рівному» у супроводі травмованої особистості.

Ресурси протистояння руйнівним наслідкам травматизації та збереження необхідної мотивації самозцілення та самовідновлення розглянуто у четвертому розділі. Тетяна Ларіна, спираючись на поняття життєздатності,пропонує відповідну технологію з рекомендаціями щодо відновлення  емоційної рівноваги, проактивності й відповідальності, поведінки подолання вигоряння.

У п’ятому розділі Марина Дворник аналізує можливості отримання психологічної допомоги постраждалими через мобільні застосунки. Описано конкретні зарубіжні та вітчизняні застосунки, наведено приклади вправ із них. Пропоновано стратегію поєднання такої первинної електронної самодопомоги із роботою фахівця.

Шостий розділ має на меті ознайомити читача із можливостями трансформації негативних станів з приводу втрат у ресурс. Катерина Мирончак, систематизувавши на основі глибинних інтерв’ю з військовими практики підтримання самоефективності, обґрунтовує технології прийняття втрати, визначення джерела проблеми та використання медійних ресурсів.

Увагу Марини Чернявської у сьомому розділі сконцентровано на екзистенційному відчуженні як неспроможності відчувати інтерес до власної діяльності, пригніченості, переживанні провини, душевної спустошеності. Аби долати відчуженість, автор пропонує ефективні техніки, що сприяють діалогу зі світом, життям, собою та сенсом.

Проблему відновлення життєвої неперервності внутрішньо переміщених осіб висвітлює у восьмому розділі Юлія Гундертайло, спираючись на міжнародний та свій власний практичний досвід. Надано групову технологію соціально-психологічної підтримки внутрішньо переміщених осіб та описано авторські арт-техніки, що сприяють поновленню ресурсних каналів людини.

У дев’ятому розділі посібника Володимир Савінов описує, яким чином плейбек-театр може сприяти груповому психологічному відновленню після травматичних подій. Проаналізовано нюанси у роботі всього театрального колективу та надано відповідні рекомендації.

Важливо відзначити, що колектив учених Інститут соціальної та політичної психології НАПН України добре попрацював над тим, аби представлені технології були придатні до застосування як фахівцями, так і безпосередньо постраждалими, чому сприяє доступний стиль викладу і деталізація кроків роботи.

Зважаючи на високу наукову обґрунтованість та практичне значення видання, вважаємо, що практичний посібник «Соціально-психологічні технології відновлення особистості після травматичних подій» (за науковою редакцієюТетяни Титаренко), заслуговує на увагу не лише науковців, а й широкої громадськості, оскільки на теперішній час є одним з кращих практико орієнтованих видань з цієї тематики.

Олена ЗЛОБІНА,

завідувач відділу соціальної психології

Інституту соціології НАН України,

доктор соціологічних наук, професор

Газета "Освіта і суспільство", 2020, № 7-8, липень-серпень, С. 8