2 червня 2016 р. в актовому залі Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України відбулося чергове засідання постійно діючого теоретико-методологічного семінару «Упорядкування та удосконалення категорійно-поняттєвого апарату психологічної науки» (наукові керівники семінару – академік НАПН України Сергій Максименко і член-кореспондент НАПН України Георгій Балл).

У засіданні взяли участь працівники Інституту психології імені Г.С. Костюка, інших установ НАПН України та вищих навчальних закладів з Києва, Вінниці, Ніжина, Одеси, Полтави, Рівного, Харкова, Ужгорода тощо (загалом понад 50 осіб).

На засіданні було заслухано й обговорено доповідь завідувача лабораторії методології і теорії психології Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України члена-кореспондента НАПН України доктора психологічних наук професора Георгія Балла «Раціогуманістичні засади вдосконалення етичної свідомості».

Далі наводимо короткі тези доповіді.

1.    Рівень етичної свідомості (не лише масової, а й елітарної) істотно відстає від вимог, мінімально необхідних хоча б для запобігання катастрофічним наслідкам. Одна з причин цього– недостатня реалізація в ній принципів раціонального мислення. З огляду на це вважаю раціогуманістичний підхід адекватним для опрацювання окресленої проблеми.

2.    Головні етичні категорії – добро і зло.

Я вважаю за доцільне трактувати добро як сутнісний атрибут природо- й  культуровідповідного гармонійного розвитку людей і людських спільнот, а зло – як атрибут перешкод такому розвиткові.

Тактичній перевазі зла протистоїть стратегічна перевага добра – йогобільша відповідність сутнісним закономірностям буття. Проте чекати неминучого у принципі самовикриття зла найчастіше немає можливості, і доводиться активно долати зло. Питання «Чи допустимо при цьому самому ставати носієм зла?» позначає одну з найважливіших і найскладніших етичних проблем.

3. Вважаю, що на поставлене питання універсальна відповідь неможлива. Суспільство потребує і «тих, хто підтримує моральний клімат співробітництва, і тих, хто чітко реагує на небезпеку» (Ю.А. Шрейдер). Водночас бажано, щоб і окрема людина не дотримувалася ригідно однієї й тієї самої етичної догми, а погоджувала свою поведінку з особливостями ситуації.

Тож, за всієї поваги до фундаментального внеску І. Канта до етики, психолог, на мою думку, не може беззастережно прийняти його славетний «категоричний імператив», згідно з яким кожний індивід повинен діяти так, щоб правило (максима) його поведінки могло стати правилом поведінки кожного у такій самій ситуації. Адже люди різні, і тому дуже подібні за зовнішніми ознаками ситуації, у яких діють різні люди, вже через особистісні відмінності не є абсолютно тотожними.

Кожна людина має, враховуючи особливості конкретних ситуацій, максимально можливою мірою використовувати для запобігання злу і збільшення добра у світі свої специфічні індивідуальні можливості.

4. Істотні труднощі у реалізації цієї вимоги зумовлені передусім тим, що ми не завжди здатні чітко співвіднести моральні цінності з конкретною ситуацією, вказати, де в ній знаходить вияв добро, а де зло.

Джерелом труднощів є також те, що добро й зло нерозривно пов′язані онтологічно (у самому бутті). Деякі найважливіші напрямки такої пов′язаності:

А. При зіткненні інтересів індивідів або спільнот те, що є добром для однієї зі сторін, може бути злом для іншої.

Б. Одні й ті самі об′єкти й події часто-густо виступають як носії чи то добра, чи то зла залежно від того, у якій часовій перспективівони розглядаються.

В. Задля досягнення благої мети (наприклад, для порятунку людського життя) часто доводиться вдаватися до засобів, здатних нести і зло.Нерідко (особливо, в умовах війни) засоби запобігання більшому злу є дуже жорстокими й, відповідно, моральні колізії – надзвичайно гострими.

5. Труднощі ідентифікації добра і зла пов’язані також із самою сутністю процесу розвитку, гармонійність якого згадується у змістовній характеристиці добра (п. 2). Але ж джерелом розвитку великою мірою слугують суперечності (дисгармонії). Проте коли їх певну міру (ту, за якої зберігається цілісність системи) перевищено, – можливості гармонійного розвитку блокуються, а процес і результати розвитку набувають дисгармонійної, збоченої форми. Згадаймо розрізнення А. Адлером почуття меншовартості і небезпечного комплексу меншовартості, а також юнґіанську тезу про необхідність «усвідомлення власної Тіні, її прийняття та інтеграції в цілісній особистості» (Е. Нойманн). На жаль, простота поняттєвого розмежування конструктивної та деструктивної дисгармоній аж ніяк не виключає складності їх розрізнення у реальному житті.

6. Труднощі, окреслені у п. 4 і 5, дають підставу для висновку, що моральний максималізм, який категорично відкидає будь-яке зло, є ірраціональним і не може бути послідовно реалізований. Це має спонукати, однак, не до нігілістичного заперечення моральних пріоритетів, а до виваженої універсальної моральної настанови. Вона, на мою думку, має складатися:

а) із презумпції уникання чинення зла: суб′єкти соціальної взаємодії повинні послідовно уникати чинення зла, якщо й поки таке уникання не загрожує, з високою ймовірністю, більшим злом; при цьому щоразу слід мінімізувати здійснюване зло;

б) із вимоги максимізації здійснюваного добра. Ця вимога набуває чинності за умови дотримання презумпції «а».

7. Варто чітко розрізняти три типи норм, які використовуються для ціннісного регулювання соціальної поведінки, а саме:

а) норми права. Їхнє формування та контроль за їх дотриманням забезпечується державою та іншими соціальними інститутами, що володіють (мається на увазі, що легітимно) владою;

б) норми соціальної моралі – панівні в рамках великої чи малої спільноти соціальні уявлення про поведінку людей (насамперед, членів цієї спільноти), яка визнається обов′язковою, бажаною, допустимою, небажаною або неприпустимою в різноманітних соціальних ситуаціях. Оскільки людина в багатьох випадках орієнтується одночасно на різні референтні спільноти, то, відповідно, перебуває під впливом різних систем моральних норм, котрі можуть суперечити одна одній;

в) норми особистісної моралі (приблизний російський відповідник – «нравственность»). Вони становлять індивідуалізоване (і стосовно суб′єкта вчинків, і щодо ситуації їх здійснення) і водночас синтетичне індивідуальне втілення присутніх у культурі – в тому числі в її загальнолюдських, особливих (етнічних, професійних тощо) та індивідуальних (особистісних) модусах – принципів регулювання соціальної поведінки.

Поняттєва диференціація вказаних типів норм не має налаштовувати на їх протиставлення в реальному житті. Акценти слід ставити не на виборіміж ними, а на їх узгодженні.

8. Незадовільний стан етичної свідомості (п. 1) знаходить вияв, зокрема, в обстоюванні багатьма філософами морального максималізму. З іншого боку, набагато більше діячів (включно з науковцями) відмахуються від моральних обмежень як від прикрих перешкод, що лише знижують успішність діяльності.

Раціогуманістичний підхід відкидає як моральний максималізм, так і моральний нігілізм. Подолання цих (як і будь-яких крайніх) позицій ускладнюється тим, що вони підживлюють одна одну, бо сприймаються багатьма як альтернативи, між якими слід здійснити вибір. Тим часом «правота одних не обов’язково має тягти за собою неправоту інших» (В.А. Малахов). Так само неправота одних не обов’язково тягне за собою правоту інших. Хоча з погляду логіки істинність обох тверджень є очевидною, вони здебільшого не приймаються навіть науковцями через конфронтаційні настановлення.

9. Якнайбільше спирання у визначенні засад етично обґрунтованої соціальної поведінки на раціональний аналіз не виключає визнання обмеженості його можливостей у розв’язанні конкретних етичних колізій, особливо за нагальної необхідності здійснення у напруженій ситуації оптимального вчинку. Тоді стає у пригоді людське сумління, що є формою інтуїції, базованою на особистісній моралі.

В обговоренні доповіді виступили академік НАПН України Н.В. Чепелєва, член-кореспондент НАПН України М.Л. Смульсон, доктори психол. наук А.М. Грись, О.В. Завгородня, Н.О. Михальчук, Т.М. Траверсе,Ю.М. Швалб, кандидати психол. наук Н.А. Бастун, О.В. Губенко, О.Л. Музика,  канд. філол. наук С.О. Копилов та інші.

Учасники дискусії відзначили безперечну наукову й суспільну актуальність порушених доповідачем питань, обґрунтованість і перспективність його підходу до їх розв’язання, новаторський характер і евристичний потенціал запропонованих ним рішень. Були висловлені також побажання щодо подальшого опрацювання етико-психологічної проблематики.  

Учасники засідання тепло привітали ветерана Інституту психології, гідного учня Г.С. Костюка Георгія Олексійовича Балла з ювілеєм – 80-річчям від дня народження, побажали йому міцного здоров’я і подальших творчих здобутків.