3 березня 2023 року Національна академія педагогічних наук України вшанувала пам’ять видатного українського педагога Костянтина Дмитровича Ушинського.

Зранку в залі засідань Президії НАПН України тривала Всеукраїнська науково-практична конференціюя «Видатний син українського народу (До 200-річчя від дня народження вчителя вчителів К. Д. Ушинського)». У конференції, що проходила очно і онлайн, взяли участь численні доповідачі з багатьох університетів країни, Інституту педагогіки НАПН України, Інституту проблем виховання, Інституту обдарованої дитини, ДНПБ України імені В.О.Сухомлинського, Педагогічного музею України.  

У другу половину дня відбулося покладання квітів до пам’ятних місць Костянтина Ушинського у Києві. Керівництво НАПН України – президент НАПН України Василь Кремень, перший віце-президент НАПН України Володимир Луговий, віцепрезидент НАПН України Олег Топузов, і завідувач відділу історії і філософії освіти Інституту педагогіки НАПН України Наталія Дічек відвідали пам’ятні місця Ушинського у столиці України. Біля пам’ятника К.Д. Ушинському, що у Солом’янському районі Києва, та біля могили видатного педагога у Видубецькому монастирі поклали корзини з квітами, що символізують пам’ять про діяльність Костянтина Дмитровича, цінування його педагогічних ідей і вдячність нащадків.

Довідково:

Костянтин Дмитрович Ушинський (1823 р. – 2023). Видатний український педагог, який вважається засновником педагогічної науки України.

Батько, Дмитро Григорович, був дрібномаєтним дворянином, який задовго до скасування кріпацтва відпустив своїх селян на волю. У 1832 отримав призначення на суддівство до Новгород-Сіверського, де у невеликій заміській садибі на березі Десни і оселилася родина. Мати, Любов Степанівна Гусак-Капніст, яка належала до українського шляхетського роду грецького походження та була онукою українського письменника Василя Васильовича Капніста, померла, коли синові було 11 років. Але саме вона пробудила у ньому допитливість, інтерес до читання, прищепила любов до України, української мови й культури. Цю любов педагог проніс через усе своє життя. І хоча К. Д. Ушинський писав свої праці російською мовою, він належить до плеяди славетних українських педагогів, належить Україні, з якою завжди був кровно і духовно зв’язаний. Ушинський стверджував рішучіше: “Ні, я українець: рід наш старовинний, дворянський. Всі родичі, діди, дядьки і батьки були українцями, народилися й поховані в українській землі”.

Міцний фундамент знань і шанобливе ставлення до науки дало Ушинському навчання в Новгород-Сіверській гімназії, яку він закінчив у 1840 році. Здобувши середню освіту, Ушинський вступає до Московського університету на юридичний факультет та закінчує його з відзнакою у 1844 році. У цьому ж році Рада університету присудила йому ступінь кандидата юриспруденції.

У 1846 році він стає виконуючим обов’язки професора камеральних наук кафедри енциклопедії законознавства, державного права і науки фінансів в Демидівському ліцеї в Ярославлі. Але відмінність в педагогічних поглядах з керівництвом ліцею призвела до відставки Костянтина Дмитровича в 1849 році. Скрутне матеріальне становище змусило його погодитися обійняти посаду дрібного урядовця в одному з департаментів Міністерства внутрішніх справ у Петербурзі (1849—1855). Однак за різку критику свого керівника, відомого українофоба Д. А. Толстого, Ушинського звільнили.

У 1854 році Костянтин Дмитрович влаштувався викладачем, а пізніше і інспектором Гатчинського сирітського інституту та паралельно співпрацював з журналом “Библиотека для чтения” (1854-1856 рр.). Саме тут він долучився до практичної педагогічної діяльності й розробки основних проблем педагогічної науки. Педагогічні статті, написані ним у той період, друкувалися у виданні “Журнал для воспитания”, зокрема “Про користь педагогічної літератури”, “Три елементи школи”, “Про народність у громадському вихованні”, “Про заходи поширення освіти через грамотність” та ін. Педагогічні знахідки були настільки оригінальними, що у 1859 році Костянтин Дмитрович був запрошений на роботу до Смольного інституту шляхетних дівчат на посаду інспектора. Долаючи великі перешкоди можновладців, педагог перетворив інститут у пристойний навчально-виховний заклад, запропонувавши новий навчальний план, додатковий дворічний педагогічний клас, залучивши до роботи талановитих педагогів. У ці роки він продовжував вести активну літературну й громадську діяльність: склав хрестоматію “Дитячий світ” (1861 р.), редагував “Журнал Министерства народного просвещения”, опублікувавши в ньому свої статті “Праця в її психічному й виховному значенні”, “Недільні школи”, “Питання про народні школи”, “Проект учительської семінарії”. Фактично Ушинський перетворив збірник офіціозних розпоряджень у живий, читабельний педагогічний журнал.

Однак за сміливість поглядів, спроби реформування педагогічних програм, пробудження гідної свідомості в учнях чиновники чинили постійні ревізії та нагляд за життям та роботою К. Д. Ушинського, звинувачуючи його в неблагонадійності. Згодом яскрава освітня діяльність визвала протидію консерваторів і як наслідок, політичний донос. У 1862  році К. Д. Ушинський був вимушений залишити місце редактора і роботу в інституті. Костянтина Дмитровича з сім’єю відправили у вимушене відрядження до Швейцарії начебто для вивчення постановки шкільної освіти та поліпшення стану свого здоров’я.

Саме там Костянтин Дмитрович познайомився з Миколою Івановичем Пироговим, старанно та критично вивчав роботу жіночих навчальних закладів, дитячих садків, притулків. Найдовше він перебував у Швейцарії, але відвідав і школи Німеччини, Франції, Бельгії та Італії. У ці роки він пише книгу “Рідне слово” (1864 р.), статтю “Педагогічна подорож до Швейцарії”, готує до друку два томи фундаментальної праці “Людина як предмет виховання” (1868 р.), збирає матеріал до третього тому цього унікального твору тощо. По суті це були перші масові та загальнодоступні підручники для початкового навчання дітей. Більше того, Костянтин Дмитрович написав та видав до “Рідного слова” – “Керівництво до викладання по “Рідному слову” для вчителів і батьків”. Загалом К. Д. Ушинський двадцять один рік працював у вищих школах на викладацькій та інспекторській роботі, поєднуючи її з напруженою науковою діяльністю.

У 1867 році Костянтин Дмитрович повертається до Росії та починає працювати над третім томом наукової роботи “Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології”. Закінчити його він не встиг – Костянтин Дмитрович, маючи вже слабке здоров’я, не витримав тяжкого горя — трагічної загибелі під час полювання старшого сина Павла, і 22 грудня 1871 р. помер в Одесі по дорозі в Крим, куди їхав на лікування. 9 січня труну з тілом К. Ушинського перевезли до Києва, згідно з його заповітом. Поховали видатного педагога у некрополі Видубицького чоловічого монастиря. На могилі встановили мармурову плиту з епітафією авторства П. Тичини. Поруч із ним згодом поховали і його дружину Надію Семенівну та онуку Олену.

Всесвітню відомість та визнання К. Д. Ушинського дуже легко пояснити, адже прості (і в своїй простоті геніальні) ідеї, які є основою концепцій видатного педагога, не втрачають своєї актуальності й сьогодні. На ідеях К. Д. Ушинського будувалася й розвивалася педагогіка не тільки українська й російська, але й багатьох країн. Його вчення наслідували українські педагоги Х. Д. Алчевська, Г. Г. Ващенко, Б. Д. Грінченко, М. І. Демков, Т. Г. Лубенець, А. С. Макаренко, С. Ф. Русова, В. О. Сухомлинський, Я. Ф. Чепіга. Творча спадщина вченого посіла вагоме місце у світовому педагогічному просторі. Його підручник “Рідне слово” перевидавався 150, а “Дитячий світ” — 70 разів і ними користувалися учні й учителі і у Болгарії, Чехії, Словаччини, Польщі. Фундамент для побудови педагогічної системи в цілому Костянтин Дмитрович Ушинський бачив у концепції народності виховання. Термін “народність” Ушинський пояснює як своєрідність кожного народу, яка зумовлена його історичним розвитком, географічними, економічними, політичними та іншими умовами його життя. У кожного народу своя особлива система виховання, і, як не можна жити за зразком іншого народу, так само не можна виховуватись за чужою запозиченою педагогічною системою. Ушинський не заперечував використання педагогічного досвіду інших народів, але вимагав, щоб його засвоєння було критичним. Вказуючи на неприпустимість механічного перенесення виховних систем з однієї країни в іншу, він говорив про доцільність використання кращих елементів виховного досвіду народів, але вважав що повністю побудувати виховання у своїй країні на цих елементах також неможливо.