Закладка 1Закладка 2Закладка 2
Мета – розвій України, завдання – розвиток особистості. До 30-річчя Національної академії педагогічних наук України


До 30-річчя Національної академії педагогічних наук України 



Розбудова суверенної Української держави мала на меті утвердження демократичних і гуманістичних суспільних відносин, реалізацію запиту на формування творчої, патріотично орієнтованої людини – громадянина незалежної країни. До того ж педагогічна і психологічна науки в нашій країні мали високий рівень розвитку, і об’єднання творчого потенціалу вчених в одній структурі було перспективним. Утворення в самостійній країні такої державної галузевої установи, що змогла б втілити в життя нагальну потребу ствердження української державності шляхом формування нового людського потенціалу, було закономірним. Вже від початку державотворчих процесів влада України у єдності із національно свідомими суспільними діячами – письменниками, вченими, освітянами, громадськими активістами – надавала вагомого значення питанням розвитку національної освіти. І одним з доказів цього стало заснування вже 4 березня 1992 р. Указом № 124 Президента України Л. Кравчука Академії педагогічних наук України (АПН України) як вищої галузевої наукової установи, покликаної забезпечувати «комплексний розвиток педагогічної науки, теорії і методики освіти в Україні, розроблення науково-методичних засад відродження національної школи». Сучасникам варто нагадати, що до 1991 р. у колишньому СРСР діяла лише всесоюзна Академія педагогічних наук, а національні республіки таких установ не мали, як не мали і повноважень самостійно займатися розробленням змісту освіти, навчальних планів і програм, підручникотворенням, хіба що крім створення навчальних книг з національних мов і літератур.

 

Започаткування діяльності Академії

Цей етап розпочався 16 червня 1992 р. з прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови № 335, де зазначалися конкретні заходи з організації АПН України, Президентом-організатором Академії було призначено доктора педагогічних наук, професора, директора Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР Миколу Дмитровича Ярмаченко, першими дійсними членами-засновниками АПН України затверджено 15 відомих в Україні і за її межами вчених. Це – Ф.С. Арват, Є.Г. Гончарук, О.А. Захаренко, Л.О. Каніщенко, О.В. Киричук, В.М. Мадзігон, Б.І. Мокін, В.Ф. Прісняков, І.Ф. Прокопенко, О.Я. Савченко, В.І. Скок, В.В. Скопенко, П.М. Таланчук, М.І. Шкіль, М.Д. Ярмаченко. Свідомо згадуємо учасників тих подій поіменно, і хоч більшість із них відійшла у вічність, їхні імена маємо пам’ятати.

На початку до відання Академії було віднесено три установи: Науково-дослідний інститут педагогіки, організований ще 1926 р. як перша в історії України державна наукова установа, покликана займатися вивченням і розвитком різних актуальних питань навчання, виховання усіх верств населення (нині це Інститут педагогіки), Науково-дослідний інститут психології, створений 1945 р. (нині це Інститут психології імені Г.С. Костюка, що носить і’мя ініціатора його створення) та Республіканський педагогічний музей, який розпочав діяльність ще 1901 р. (нині Педагогічний музей України).

Далі творення структури Академії відбувалося таким чином: 17 листопада 1992 р. збори академіків-засновників обрали 7 дійсних членів і 17 членів-кореспондентів Академії. На перших загальних зборах 18 листопада 1992 р. президентом Академії обрано М.Д. Ярмаченка, віце-президентом – Л.О. Каніщенка, головним ученим секретарем – О.Я. Савченко. Також було обрано перший склад Президії, до якого увійшли такі авторитетні українські науковці, як Є.Г. Гончарук, О.В. Киричук, В.І. Кононенко, М.В. Костицький, О.Г. Мороз, В.Ф. Прісняков, І.Ф. Прокопенко, М.І. Шкіль.

На виконання окреслених в Указі Президента України завдань, в Академії утворили три відділення:

теорії та історії педагогіки;

дидактики, методики та інформаційних технологій в освіті;

психології, вікової фізіології та дефектології.

Зауважимо, зазначені відділення певною мірою повторювали деякі структурні одиниці Науково-дослідного інституту педагогіки (1926 р.) у різних форматах його підрозділів (відділи, секції, лабораторії), однак їх було модернізовано відповідно до потреб нового часу і появи нових освітніх завдань українського державотворення.

Перший статут і положення про відділення було ухвалено загальними зборами Академії 30-31 березня 1993 р. Також обрано керівників відділень, які водночас були віце-президентами. Віце-президентом – керівником Відділення теорії та історії педагогіки став академік В.М. Мадзігон; віце-президентом – керівником Відділення дидактики, методики та інформаційних технологій в освіті – академік С.У. Гончаренко, віце-президентом – керівником Відділення психології, вікової фізіології та дефектології – академік О.В. Киричук.

Рішенням наступних загальних зборів Академії (25-26 листопада 1993 р.) створено ще один її підрозділ – Відділення педагогіки і психології професійної освіти, яке очолив віце-президент Л.О. Каніщенко.

Серед важливих рішень цих зборів – обговорення і схвалення «Основних напрямів розвитку педагогічної і психологічної наук». Цей документ було розроблено у співпраці з Міністерством освіти України (назва до 2000 р.) відповідно до завдань, окреслених у першій новаторській за спрямуванням викладених в ній ідей Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття»), схваленій першим Всеукраїнським з’їздом педагогічних працівників освіти України (1992 р.), і затвердженій постановою Кабінету Міністрів України (1993 р.). До початку 2000-х років згадана програма визначала вектори модернізації української системи освіти –особистісно орієнтовану парадигму усіх ланок освіти на заміну знаннієвій парадигмі; діяльність психологічної служби системи освіти України; істотне розширення українознавчого компоненту у змісті освіти; укладання разом з ученими НАН України та Спілкою письменників України нових підручників; уведення загального незалежного оцінювання досягнень випускників тощо.

Для підвищення ефективності діяльності протягом 1994-1997 рр. загальними зборами Академії внесено зміни до її статуту та організаційної структури. Так замість посад віце-президентів – керівників відділень уведено посади академіків-секретарів відділень. Відтоді академіками-секретарями обиралися О.В. Сухомлинська, С.О. Сисоєва (Відділення теорії та історії педагогіки); С.У. Гончаренко, Н.М. Бібік, О.І. Ляшенко (Відділення дидактики, методики та інформаційних технологій в освіті); О.В. Киричук, С.Д. Максименко (Відділення психології, вікової фізіології та дефектології). Л.О. Каніщенко, Н.Г. Ничкало (педагогіки і психології професійної освіти). Тоді ж ухвалено рішення про доцільність створення ще одного підрозділу – Відділення вищої освіти (з 1999 р.), очільники якого М.Б. Євтух, П.Ю. Саух. Головними вченими секретарями обиралися М.С. Вашуленко, О.І. Ляшенко, М.І. Бурда, В.І. Луговий.

Визначальними, знаковими для наукової установи стали загальні збори 17-18 грудня 1997 р., на яких президентом Академії обрали її дійсного члена, доктора філософських наук, професора В.Г. Кременя. За його керівництва першими віце-президентами обиралися В.М. Мадзігон, В.І. Луговий, віце-президентами – О.Я. Савченко, В.І. Луговий, А.М. Гуржій, О.М. Топузов.

Об’єктивно оцінюючи подальші результати діяльності Академії, її здобутки і починання треба виснувати: розпочався якісно новий етап розвитку НАПН України.

Етап посиленого розвитку

Перші 15 років діяльності Академії можна характеризувати водночас і як етап її інтенсивного наукового, дослідницького поступу, і як екстенсивного розвитку її структури. Адже за ці роки значно зріс її інституційний і кадровий по­тенціал. Нові виклики освіти і суспільного розвитку країни вмотивували  створення у складі Академії низки нових підвідомчих інститутів та установ:

Інститут педагогіки і психології професійної освіти (1993 р.), пізніше трансформований в Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих,

Інститут спеціальної педагогіки (1993 р.),

Інститут соціальної та політичної психології (1996 р.),

Інститут проблем виховання (1996 р.),

Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи (1998 р.),

Інститут вищої освіти (1999 р.),

Інститут інформаційних технологій і засобів навчання (1999 р.),

Інститут професійно-технічної освіти (2006 р.),

Інститут обдарованої дитини (2007 р.)

Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В.О. Сухомлинського (1999 р.).

Окремою науковою і водночас практикоорієнтованою гілкою Академії став створений 2007 р. Університет менеджменту освіти (далі – УМО), базою якого став Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти, започаткований ще 1952 р.

УМО поєднує наукову і освітню діяльність, що дає можливість апробувати інноваційні моделі й вищої, і післядипломної освіти, технології навчання впродовж життя. УМО щорічно забезпечує підвищення фахової кваліфікації понад 5 тис. керівних, педагогічних і науково-педагогічних кадрів освіти з усіх куточків нашої країни.

Сукупно всі згадані інституції Академії забезпечують комплексний науково-методичний супровід усіх ланок і рівнів української освіти.

Разом зі створенням нових академічних установ у 1992-2007 рр. відбувалося й утворення мережі відповідних регіональних структурних підрозділів АПН України, зокрема Львівський науково-практичний центр професійно-технічної освіти, Науково-методичний центр «Українська етнопедагогіка і народознавство» (м. Івано-Франківськ), Кримський науково-методичний центр управління освітою (м. Сімферополь), Південний науковий центр (м. Одеса), Науково-методичний центр педагогічного краєзнавства (м. Умань) та інші.

Стисло узагальнюючи напрацювання вчених Академії від її заснування і протягом перших двох етапів діяльності, можна впевнено констатувати її провідну роль у створенні національної системи освіти, зокрема:

·       формуванні й модернізації змісту, методів, форм шкільної, дошкільної та позашкільної, професійно-технічної, вищої освіти, освіти осіб із особливими потребами,

·       новаторському запровадженні перших стандартів усіх ланок освіти,

·       розробленні змісту освіти на національних засадах і з урахуванням новітніх підходів, що було забезпечено створенням освітніх програм, підручників і навчальних посібників,

·       розвитку теоретичних методологічних засад психології, заснування на національному ґрунті й подальшого розвитку соціальної психології, методологічних і методичних засад практичної психології,

·       підготовці та реалізації нового національного освітнього законодавства, концепцій і стратегій модернізації освіти.

У співпраці з Міністерством освіти і науки України та профільним комітетом Верховної Ради України, навчальними закладами різних рівнів Академія брала активну участь у розробленні проєктів Законів України «Про освіту» (1996), «Про професійно-технічну освіту» (1998), «Про загальну середню освіту» (1999), «Про позашкільну освіту» (2000), «Про дошкільну освіту» (2001), «Про вищу освіту» (2002).

На окрему увагу заслуговує розроблення вченими Академії такого стратегічного документу, як Національна доктрина розвитку освіти,  схвалена ІІ Всеукраїнським з′їздом працівників освіти (2001) і затверджена Указом Президента України. Доктрина багато у чому мала випереджальний характер, що й донині засвідчує актуальність її певних положень. Згадаємо лише деякі ключові вектори Доктрини:

·       започаткування переходу середньої загальноосвітньої школи на 12-річний термін навчання;

·       проголошення євроцентричного підходу в оновленні освітньої галузі;

·       утвердження дитино/людиноцентрованої парадигми освіти;

·       забезпечення реалізації ідеї зовнішнього незалежного оцінювання та рівного доступу до освіти;

·       поглиблення і поширення комп’ютеризації освіти;

·       підвищення соціального статусу вчителя.

Учені Академії за ініціативи і керівництва В.Г. Кременя взяли активну участь у підготовчій роботі щодо приєднання України до Болонського процесу (формальне підписання якого відбулося 2005 р. з метою інтеграції в Європейський простір вищої освіти.

Ураховуючи провідну роль Академії у забезпеченні модернізаційного розвитку національної системи освіти, проведенні фун­даментальних і прикладних досліджень з актуальних проблем національної освіти, педагогіки і психології, значний внесок у під­готовку наукових і педагогічних кадрів, 24 лютого 2010 р. Указом № 259 Президента України Академії надали статус національної. Відтоді наукова установа має назву Національна академія педагогічних наук України –НАПН України.

У подальші роки поглиблювався науковий поступ Академії, посилювалася її участь у забезпеченні науково-методологічного і методичного супроводу реформ в освіті. За ініціативи НАПН України було обґрунтовано теоретико-методологічні засади модернізацйних процесів в усіх ланках національної освіти, експериментально апробовано й активно впроваджено сучасні концептуальні основи щодо реалізації наступних принципів:

—     людиноцентризму в освіті,

—     парадигми вимірюваної і визнаної освітньої якості,

—     компетентнісного підходу,

—     навчання впродовж життя,

—     розвитку самостійності в освіті,

—     інклюзивної освіти,

—     формування інноваційної глобалістської людини-патріота України,

-       інформаційно-комунікаційних і мережних технологій навчання,

-       медіаосвіти тощо.

Вагомою подією в ході модернізації освітньої галузі України стало обґрунтування й ухвалення 2011 р. Національної рамки кваліфікацій, нових Стандартів дошкільної, початкової, базової і по­вної загальної середньої освіти.

У 2012-2014 рр. пропозиції та напрацювання вчених НАПН України було використано у розробленні інноваційного Закону України «Про вищу освіту» (2014), який увібрав кращі світові досягнення розвитку вищої школи, принципи й інструменти Болонського процесу із формування в Україні привабливого та конкурентоспроможного простору вищої освіти.

Потужний теоретико-методологічний і науково-методичний потенціал НАПН України використано у підвідомчих наукових установах, УМО, навчально-науковому і науково-методичному центрах для підготовки докторів і кандидатів наук, магістрів і бакалаврів, молодших спеціалістів і кваліфікованих робітників, підвищення кваліфікації освітніх кадрів (післядипломна освіта).

 

Отимізація

та інтенсифікація діяльності

НАПН України

У складних економічних умовах, пов′язаних із російською агресією, зокрема зважаючи на дефіцит бюджетного фінансування, та в контексті нових європейських і глобальних викликів, НАПН України у 2014-2016 рр. зазнала значної оптимізації. У ситуації, що склалася, ліквідовано регіональні структурні підрозділи. Проведено атестацію всіх підвідомчих установ, удосконалено структуру наукових лабораторій і відділів. З метою підвищення актуальності і значущості наукових досліджень переглянуто й упорядковано їх тематику. Оптимізовано штат працівників НАПН України, який загалом (на жаль) скорочено на 37 %.

У зв′язку з набуттям чинності нового Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (2016) у новій редакції затверджено Статут НАПН України і прийнято актуалізовану Стратегію розвитку НАПН України на 2016-2022 роки. Під час виборів дійсних членів і членів-кореспондентів Академії 2016 р. і 2019 р. відбулося істотне її омолодження й поповнення перспективними й авторитетними вченими складу членів Академії.

Учені НАПН України найактивнішим чином створюють підґрунтя реформування національної освіти. Так, питомим є внесок академічних установ у розроблення концепції «Нова українська школа» (2016), що відтворило 12-річний термін навчання, профільну старшу школу, створення мережі профільних і професійних ліцеїв і коледжів, розвиток інклюзивної освіти.

Інтеграції української науки в Європейський дослідницький простір сприяло прийняття розробленого за участі вчених Академії Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (2015).

Важливим є внесок наукових колективів НАПН України у підготовку базового Закону України «Про освіту», прийнятого Верховною Радою України 5 вересня 2017 р. (з доповненнями, внесеними 2021 р.); у розроблення вченими Академії концепції та комплексного плану заходів з національно-патріотичного виховання дітей та молоді, що після схвалення Міністерством освіти і науки України було покладено в основу затвердженої Указом Президента України від 13 жовтня 2015 р. Стратегії національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки. Додамо також, що з урахуванням напрацювань науковців НАПН України діє Державна цільова соціальна програма «Молодь України» на 2016-2020 рр.

В Академії триває створення низки важливих узагальнювальних науково-довідкових видань, серед яких «Енциклопедія освіти» (2008; 2021 р. – 2-ге, розширене й оновлене видання), аналітико-інформаційних видань «Біла книга національної освіти» (2009; 2010), «Національний освітній глосарій: вища освіта» (2011, 2014), «Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні» (2011, 2016, 2021) й інші.

Значущість 30-річної діяльності НАПН України полягає насамперед у тому, що в історично короткі строки вчені спромоглися зробити вагомий внесок у подальше піднесення національної освіти, педагогічної і психологічної наук, істотно оновити теорію навчання з огляду на її людинотворчу функцію, на посилення процесів цифровізації та глобалізації. До питомих здобутків належить створення цілісної змістовно-методичної системи для дошкільної, середньої, професійно-технічної, передвищої, вищої, спеціальної, позашкільної та післядипломної педагогічної освіти; розроблення й упровадження нових національних освітніх стандартів, програм, підручників, навчальних технологій; нової методології виховання, що ґрунтується на гуманістичних цінностях, інноваційності і національних традиціях.

Головне – усі напрацювання вчених НАПН України орієнтовано на розвиток особистості, її конкурентоспроможність на ринку праці, її самореалізацію у складних умовах сучасного швидкозмінюваного світу.

 

Наталія ДІЧЕК,

завідувач відділу історії та філософіїосвіти

Інституту педагогіки НАПН України,

доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент НАПН України

Журнал "Трибуна", 2022, № 3, С. 23-25
20:56 27.06.2022