Журнал включає 7 розділів: «Філософія та історія освіти (виховання)»; «Комперативна (порівняльна) та міжнародна освіта»; «Професійне виховання та тренінги»; «Середня освіта»; «Технологія навчання (освіти)»; «Розвиток особистості» та «Дати, події та визначні дні».

Відкриває збірник стаття Василя Кременя та Сергія Курбатова «Трансформація академічній діяльності у 21-у столітті». Стаття присвячена змінам в академічній діяльності через збільшення технологізації, зниження ролі гуманітарних наук, появу так званого молодого «цифрового покоління». Також розкрито роль НАПН України як центру розвитку людської культури та соціалізації осіб за допомогою підтримки та розвитку академічної традиції, що підтримує гуманітарні та соціальні науки.

Другий розділ «Комперативна (порівняльна) та міжнародна освіта» відкриває стаття «Відділення комперативної освіти Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України: наукові досягнення за 25 річний період» Олени Локшиної. Головною метою статті є перегляд та оцінка наукових досягнень відділу порівняльної педагогіки Інституту педагогіки НАПН України за 25 років (1991-2016) її роботи. 1991 рік був обраний тому, що він означає перейменування лабораторії наукової та освітньої інформації (створеної в 1971 р.) в лабораторію порівняльної освіти (відділ порівняльної освіти з 2015 р.). Це призвело до трансформації самої концепції: від аналізу та розповсюдження зарубіжного досвіду кафедра перейшла до порівняльних досліджень, виявлення загальних тенденцій із формулюванням орієнтирів / перспектив української освіти. Дослідники кафедри охоплюють всі рівні освіти та представляють передовий досвід / актуальні процеси / інноваційні явища світових країн-лідерів. В умовах глобалізації науковці відділу порівняльної освіти проводять також аналіз, спрямований на з’ясування впливу міжнародних організацій (ЄС, ЮНЕСКО, ОЕСР тощо) на розвиток освітньої політики у світі та Європі.

У 3 розділі «Вища та університетська освіта» привертає увагу стаття Володимира Лугового, Олени Слюсаренко та Жанни Таланової «Рейтинги університетів та розвиток: виклики і можливості для України». Статтю присвячено проблемі стагнації національної вищої освіти, подано оцінку причин та механізмів його подолання. Відповідно до критеріїв загальної та предметної версій рейтингу ARWU, в країні немає університетів світового та субсвітового класів, і відстає в цьому Україна від передових країн. За рейтингом менш впливових Times і QS позиція групи університетів погіршилася. Українська мережа вищих навчальних закладів є кількісно надмірною, якісно незадовільною. Це пов’язано з багаторазовим дублюванням, неадекватністю профілів, фрагментацією, інституційною слабкістю. Державна політика та стратегія, всупереч світовим тенденціям, не декларує запровадження національного рейтингу університетів у короткий термін. Через відсутність рейтингових ресурсів закладів суспільство не чітко визначає провідні університети та втрачені університети, страждає від неякісної вищої освіти, неефективно витрачає значні фінансові та кадрові ресурси. Пріоритетна потреба України сформувати культуру надійного, об′єктивного рейтингу університету.

В розділі «Середня освіта» привертає погляд стаття Олега Топузова та Миколи Головко «Посилення компетентнісної орієнтації природознавчого змісту шкільної освіти як умова всебічного розвитку особистості». У статті висвітлено питання структуризації змісту природознавчої шкільної освіти та обґрунтовано тенденції її модернізації з орієнтацією на всебічний розвиток особистості. Визначено особливості впровадження перехресних ліній у зміст основних курсів, що відображають соціально та особистісно важливі ідеї та пов′язані з відповідними ключовими компетентностями. Обґрунтовано необхідність посилення компетентнісного спрямування природознавчої складової змісту базової середньої освіти. Зокрема, наголошено на актуальності орієнтації на систему цінностей та компетенцій, що визначають здатність успішно діяти у практичних навчальних та життєвих ситуаціях, бути відповідальними за свої дії в природі та суспільстві. Доведено, що оновлення змісту є умовою для успішного розгортання інтеграції змісту. Оволодіння компетентностей передбачає використання методів та форм навчання, які максимально активізують активність учнів, їхню компетентність та особистісно орієнтовані підходи, спрямовані на розв’язання практичних навчальних та життєвих ситуацій. Автори підкреслюють, що посилення уваги до складових змісту освіти, посилення їх ролі у формуванні предметних та ключових компетентностей, конкретизація державних вимог до рівня підготовки учнів загальноосвітньої школи з освітньої галузі «Природничі науки» є основними напрямами модернізації змісту шкільної природознавчої освіти.