39-та сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, керівного органу організації, що об’єднує 195 держав, відбувалася 30 жовтня — 14 листопада 2017 р. Її рішенням було затверджено відзначення у 2018 році на рівні ЮНЕСКО 100-ліття від дня народження видатного українського педагога Василя Сухомлинського. Номінаційне досьє було підготовлено Національною академією педагогічних наук України і внесено на розгляд країн—членів організації Національною комісією України у справах ЮНЕСКО за підтримки національних комісій у справах ЮНЕСКО Німеччини, Литви і Польщі, а також Університету Ньюкасла, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, та Університету Монаша, Австралія. На запитання, чому так високо цінує світ педагогічні ідеї Василя Сухомлинського і їх втілення видатним педагогом у практику Павлиської школи, дає відповіді стаття президента Національної академії педагогічних наук України, академіка Василя Кременя.
Одним із головних викликів нашого часу є самоідентифікація в широкому (глобальному) й вузькому (індивідуальному) розумінні. Наслідок цього — вичленення з далекого й близького минулого того, що становить модус національної ментальності у різних її виявах. Ще Цицерон зазначав, що історія є Magistra Vitae, вчителькою життя, а історію, в свою чергу, створює діяльність відомих осіб, тих, хто залишається в пам’яті, формуючи наше близьке сьогодення та далеке майбутнє. У сучасний науковий дискурс входить та історія, що співзвучна нинішнім національним прагненням та віддзеркалює основоположні питання буття, культури, освіти. Знаковою постаттю минулого, в якій уособлено найкращі національні риси й стремління, є гуманіст і творець Василь Сухомлинський. Педагог зумів утілити ідеї розвитку особистості у практику Павлиської школи, створивши реальний проект Школи Радості в тоталітарній державі та продемонструвавши зразки педагогічної мудрості, що має велике значення не лише для вітчизняної педагогіки, а й для світової гуманітарної думки загалом. Його ідеї відповідають загальноцивілізаційним тенденціям розвитку, що дедалі більше утверджуються і в Україні. Ці ідеї незаперечно утвердилися у філософії освіти і педагогіці періоду незалежності нашої країни й нині становлять стрижень реформаторських процесів освітньої сфери. Одна з них — це особистісний підхід до організації навчання і виховання, загалом до роботи з дітьми та юними громадянами.