Під час серпневих веб-конференцій, що проводили науковці Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, зокрема, йшлося про ключові питання оновлення змісту навчання предметів мовно-літературної галузі.

Про це розповів Микола ГОЛОВКО, заступник директора з наукової роботи Інституту педагогіки НАПН.

Особливістю оновлених програм з української мови для 5–9 класів є приведення їх у відповідність із засадами особистісно орієнтованого й компетентнісного підходів.

УКРАЇНСЬКА МОВА

Як зазначила у своєму виступі завідувач відділу навчання української мови та літератури Інституту педагогіки НАПН Ніна Голуб, якщо традиційне навчання було орієнтоване на досягнення певних знаннєвих стандартів, то особистісно орієнтоване спрямовує освітній процес на розвиток особистості учня, компетентнісне – на формування ключових і предметних компетентностей, що забезпечать його соціалізацію.

Ознаки особистісно орієнтованого й компетентнісного навчання:

– навчальний процес є сферою особистісного досвіду дитини;

– діалогізація навчального процесу;

– комфортне навчальне середовище;

– право дитини на вибір (як засвоювати матеріал, які завдання виконувати, яке домашнє завдання вибрати тощо);

– системна робота над формуванням в учнів організаційних умінь і самонавчання (ставити цілі, планувати роботу, добувати інформацію й опрацьовувати її, шукати застосування й застосовувати знання і вміння, здійснювати рефлексію);

– формування навичок виявляти проблему, висловлювати припущення, пропонувати шляхи й способи її розв’язання;

– використання конкретних життєвих ситуацій, занурення в ситуацію;

– особиста відповідальність учня за якість роботи;

– використання методів кооперативного навчання;

– виконання проектів (колективних та індивідуальних) та ін.

Результатом навчальної діяльності (освітніми досягненнями) потрібно вважати такі ознаки сформованості компетентностей:

– усвідомлення себе, свого місця й ролі у світі;

– уміння самовизначитися й ухвалити рішення в ситуаціях вибору;

– усвідомлення і прийняття цінностей, ієрархія цінностей;

– володіння способами і методами організації своєї діяльності (цілевизначення, планування, пошук, аналіз, рефлексія, самооцінювання);

– володіння знаннями й досвідом застосування їх для розв’язання життєвих проблем;

– володіння вміннями і навичками, що забезпечують взаємодію у різних сферах і для різних видів діяльності;

– здатність діяти креативно;

– здатність презентувати власну діяльність та досягнення;

– наявність інших індикаторів, що засвідчують сформованість ключових компетентностей.

Характеристики, що свідчитимуть про інноваційність уроку:

– комфортне навчальне (розвивальне) середовище; атмосфера зацікавлення кожного учня в навчальній діяльності;

– індивідуальні освітні траєкторії учнів (індивідуальне цілевизначення, планування роботи й обирання методів та форм учіння, демонстрація результатів та оцінювання власних досягнень);

– ситуації співпереживання, захоплення, невдоволення, радості, що сприяють формуванню багатого духов­ного й емоційного світу дітей;

– мотивація, стимулювання і рефлексія, від яких значною мірою залежить процес засвоєння й творчого осмислення матеріалу (тема уроку має бути мотивованою, засвоюваний навчальний матеріал – мати перспективи практичного застосування);

– діалог у навчальному процесі (спільний пошук істини, шляхів розв’язання проблеми, обговорення, висунення гіпотез, обґрунтування правильного рішення тощо);

– вправи і завдання тренувального й творчого характеру;

– системні вправи й завдання зі збагачення активного словника учнів; очищення мовлення від кальок, елементів сленгу, жаргону, слів­паразитів; розвиток мовного чуття; формування відчуття красивого в мові; творче застосування знань й вмінь;

– текстоцентричний принцип навчання української мови (на кожному уроці має бути опрацьований текст, що дає змогу вивчити/повторити/узагальнити/вдосконалити тощо компетенції відповідно до навчальної теми).

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

У новому навчальному році, як зазначив у своєму виступі провідний науковий співробітник відділу навчання української мови та літератури Інституту педагогіки НАПН Анатолій Фасоля, ключовою проблемою є реалізація компетентнісного підходу до навчання літератури на основі оновленої програми.

Мета – становлення компетентної особистості учня, ключовою рисою якої є автономність. Тобто учень має навчитися без учителя аналізувати умови завдання, формулювати цілі роботи, планувати й організовувати її, виконувати, здійснювати рефлексію й оцінювати результат.

Досяжність мети значною – якщо не визначальною – мірою залежить від усвідомлення учителем сутності процесу: що я роблю, чому саме це і саме так, і що я маю насамперед змінити у своїй роботі, аби навчання на моїх уроках можна було назвати компетентнісним.

З’ясувати рівень автономності (що дорівнює компетентності) вихованців можна, запропонувавши учням, скажімо, семикласникам, на початку навчального року два завдання. Перше: пояснити, чому поезію «Перехожий» Василь Симоненко присвятив Ліні Костенко. Друге: скласти план, за яким вони виконуватимуть це завдання. За ступенем виконання цих завдань можна визначити ступінь загальної компетентності учнів.

Компетентність включає не лише предметні знання, уміння, ставлення, а й загальнонавчальні, серед яких особливу роль відіграють організаційно­­діяльнісні. Отже, найперше, що вчитель повинен зробити, реалізуючи компетентнісний підхід, – це навчити свого вихованця ставити цілі, планувати, організовувати і здійснювати навчальну діяльність, рефлексувати й оцінювати її, тобто керувати діяльністю і – ширше – розвитком учнів.

З метою формування компетентностей, окрім знайомих уже методу проектів, ігрових та інтерактивних технологій і портфоліо, застосовуємо компетентнісно зорієнтовані завдання. Вони спонукають учня до дії, оскільки їх спрямовано не на відтворення інформації, а на організацію самостійної пошукової і творчої діяльності, передбачають вихід за межі предметного матеріалу, мають не лише навчальну, а й життєву цінність, оскільки ґрунтуються на актуальному (цікавому для учня) матеріалі, містять опис певної ситуації, яка пояснює потребу виконання. Наприклад: автор підручника стверджує, що, окрім примітивної школи в сільського дяка, у Шевченка була «школа життя». На основі представленого матеріалу зроби висновок про те, чого навчався і чого навчився Шевченко у цій «школі». Відповідь оформи у формі невеликого (до однієї сторінки) есе на тему «Школа життя Тараса Шевченка» або переліку «уроків» (п’ять­шість пунктів). Ознайом однокласників із відповіддю. Чи погодилися вони з тобою?

В умовах компетентнісного навчання об’єктом оцінювання є предметні знання і вміння (застосовуємо традиційну 12­бальну шкалу), загальнонавчальні знання і уміння (фіксуємо рівень: низький, середній, достатній, високий), сформованість ставлень (зазначається частота прояву якості: завжди, часто, рідко, ніколи). Форми оцінювання мають бути різноманітними: зовнішнє підсумкове (інструментом є компетентнісно зорієнтовані завдання) і внутрішнє формувальне (есе, папки успіху, само– і взаємооцінювання тощо).

Нові критерії і норми оцінювання буде розроблено. Нині учителеві важливо сконцентруватися на формуванні в учнів умінь самооцінювання, без чого неможливо говорити про компетентну особистість.

ІНОЗЕМНА МОВА

Визначальними пріоритетами змісту сучасної шкільної програми з іноземної мови є її спрямування на компетентнісну, комунікативну, діяльнісну, особистісно орієнтовану, культурологічну парадигми навчання, зауважив завідувач відділу навчання іноземних мов Інституту педагогіки НАПН Валерій Редько. Зміст навчання характеризується єдністю предметного, процесуального та емоційно­ціннісного компонентів, його засновано на ідеях оволодіння іноземною мовою в контексті міжкультурної парадигми, що передбачає взаємопов’язане засвоєння мови і культури народу, який нею спілкується. Такий підхід зумовлює формування в учнів готовності до міжкультурної комунікації в межах її типових сфер, тем і ситуацій спілкування, окреслених чинною навчальною програмою. Саме ці тенденції мають бути домінувальними у професійній діяльності вчителів іноземних мов у 2017–2018 навчальному році під час їхньої роботи в початковій, основній і старшій школі.

Лише за умови, що кожен учень умотивовано братиме участь у виконанні навчально­комунікативних дій, усвідомить їх функціональне призначення в комплексі з іншими діями, формуватимуться компетенції комунікації в усній і письмовій формах.

Основними напрямами трансформації змісту навчання іноземних мов відповідно до компетентнісної парадигми є такі:

– дидактичне осмислення сутності навчального матеріалу з погляду його доцільності, доступності, відповідності комунікативним потребам учнів певної вікової категорії, оптимальності для забезпечення їхніх комунікативних намірів;

– визначення значущих для учнів зв’язків вивченого матеріалу із життєвою практикою, що асоціюється з рівнем його затребуваності в реальних умовах спілкування;

– забезпечення ефективної активізації мовного й мовленнєвого матеріалу в різних видах мовленнєвої діяльності через умотивованість навчальних операцій і дій, використання оптимальної системи вправ і завдань та методично доцільних додаткових дидактичних засобів;

– сприяння усвідомленому і вмотивованому засвоєнню учнями способів діяльності з навчальним іншомовним матеріалом у межах певного кола понять, явищ, процесів, об’єктів, фактів, зокрема тем для спілкування, текстів для читання, змісту вправ і завдань, змісту правил­інструкцій тощо.

Саме ці положення мають слугувати вчителеві підґрунтям для побудови змісту компетентнісно орієнтованого навчання іноземних мов у сучасному ЗНЗ, на це повинен бути спрямований зміст кожного уроку.