29 вересня 2016 р. на засіданні Президії НАПН України було розглянуто питання «Про результати дослідження «Соціально-психологічні чинники подолання бідності як стилю життя», виконаного в лабораторії психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України» (керівник теми – Вадим Васютинський).

Актуальність  проведеної науково-дослідної роботи зумовлена гострою потребою протидії поширенню в українському суспільстві так званої культури бідності, що знижує його націєтворчий та державотворчий потенціал, особливо негативно позначаючись на системі освіти, яка має нині забезпечувати умови для формування інноваційної конкурентоздатної особистості.  

Притаманний бідності стиль життя тлумачився розробниками теми як  узвичаєний варіант вибору та реалізації особою або групою суб’єктивно комфортних форм поведінки, властивих референтному оточенню, в якому  норми культури бідності домінують в умовах довготривалої невизначеності. Рівень матеріального забезпечення розглядався як чинник і водночас результат самовизначення особи в соціальному середовищі.

Результати дослідження узагальнено у вигляді теорії соціально-психологічної детермінації бідності як стилю життя, зміст якої становлять такі основні положення:

• бідність як стиль життя виникає й поширюється на різних рівнях людської життєдіяльності – індивідуально-особистісному, колективному та загальносуспільному. Окремої дослідницької, насамперед соціально-психологічної, уваги потребує колективний рівень, у змісті якого можна виділити такі аспекти: комунікативний (міжособове спілкування), інтерактивний (внутрішньогрупова взаємодія) і ментальний (ціннісно-смислове середовище);
• суб’єктно-смисловим осереддям бідності як стилю життя є психологічне тяжіння до бідності– суб’єктивно комфортна схильність пересічної особи дотримуватися відповідних норм і цінностей та способів поведінки поряд із (свідомою чи несвідомою) відмовою від зусиль на принципову зміну стилю життя;
• психологічне тяжіння до бідності втілюється в таких диспозиційних характеристиках особистості: невпевненість у собі, низька самоефективність, екстернальність і нехіть до самовизначення, страх перед внутрішніми і зовнішніми змінами, брак сенсу життя, ігнорування термінальних цінностей, брак рефлексивних спроможностей, нездатність до свідомого повноцінного вибору, слабка саморегуляція, неефективне планування діяльності і майбутнього, ігнорування потенціалу освіти та ін.

Результати науково-дослідної роботи відображено у 185 публікаціях загальним обсягом 111,4друк. арк., серед яких колективна монографія “Соціальна психологія бідності” (за ред. В. О. Васютинського, 15 друк. арк.), індивідуальні монографії “Психологія професійної самореалізації молоді” (В. В. Мяленко,  5 друк. арк.), “Сільська молодь у місті: пошук ідентичності” (І. Г. Губеладзе, 12,5 друк. арк.), “Психологічна правда про індивідуалізм і колективізм” (В. О. Васютинський, 7 друк. арк), методичні рекомендації із проведення соціально-психологічного тренінгу з подолання негативних наслідків належності до неефективних субкультур (за ред. В. О. Васютинського, 2 друк. арк.), 83 статті у фахових наукових  виданнях
(43,6 друк. арк.). При цьому слід наголосити, що монографію І. Г. Губеладзе “Сільська молодь у місті: пошук ідентичності” відзначено дипломом ІІ ступеня за підсумками конкурсу НАПН України на кращі наукові роботи, створені у 2015 році.

Окрема соціально-психологічна проблемність бідності, на думку виконавців теми, полягає в тому, що в буденній свідомості домінують її соціально-економічні та індивідуально-психологічні пояснення. Натомість украй важливим є соціально-психологічний аспект цього явища – міжособові взаємини та внутрішньогрупові стосунки, що сукупно зумовлюють стиль життя особи як носія культури бідності. Одним із проявів означеної проблемності є низький суспільний престиж освіти і нерозуміння пересічними громадянами її адаптаційно-розвивальних можливостей у подоланні  життєвих негараздів.

У результаті дослідження виявлено такі соціально-психологічні чинники виникнення, поширення та узвичаєння бідності як стилю життя: психологічне тяжіння особи до бідності як результат попередніх і чинник наступних міжособових взаємодій і колективного розвитку, що перетворює людину на носія культури бідності; надмірна психологічна залежність особи від оточення; неадекватне тлумачення впливів та невміле використання допомоги з боку оточення; стійка належність до неефективної субкультури та знеохочувальний вплив соціального середовища.

У межах теорії соціально-психологічної детермінації бідності як стилю життя розроблено моделі долання бідності в процесі ціннісно-орієнтаційного, освітньо-професійного та політико-правового самовизначення особистості та в контексті набуття нею соціального капіталу, сімейної та ґендерної взаємодії, взаємодії міського і сільського середовищ, самовизначення у сфері здоров’я.

На підставі теоретичних узагальнень та емпіричних констатацій вибудуваносистему соціально-психологічних засобів практичної допомоги носіям бідності як стилю життя, що спирається на використання переважно методу соціально-психологічного тренінгу. Доведено також ефективність таких методів, як психологічне консультування, психологічний коучинг, індивідуальна і групова психотерапія, ігрове моделювання, просвітницька робота.

Як випливає з даних дослідження, освіта за її виховним потенціалом може претендувати на статус вирішального чинника запобігання та подолання серед молоді бідності як стилю життя. Тому потрібно розгорнути ширше впровадження отриманих результатів у педагогічну практику. Зокрема, особливу увагу варто звернути на загальноосвітні навчальні заклади як потенційні осередки ранньої профілактики негативних проявів і наслідків культури бідності.