Нині (2 січня 2025 року) виповнилося чверть віку, як українська освіта отримала незворотний вектор демократизації. Численні нововведення, що їх запровадив в освіту міністр освіти і науки України Василь Кремень – доктор філософських наук, професор, академік НАН України і академік НАПН України, почесний професор багатьох вітчизняних і закордонних університетів – вплинули на український соціум, проголосивши свободу мислення, розвиток особистості, цінність креативності. Численні інновації міністра ґрунтувалися на авторській філософії людиноцентризму в освіті.

Інтерв’ю, приурочене до цієї дати, дозволяє зазирнути глибше й зрозуміти ґрунтовніше не лише сутність реформування освіти, а й наступних соціальних змін в нашому суспільстві.

– Шановний Василю Григоровичу! Ми, хто переживав цей історичний період разом, вже звикли до інновацій в освіті початку 2000-х. Хто знайомий з віхами Вашого професійного й особистісного зростання, розуміє, звідки Ваш глибокий і цілісний погляд на освіту, на потреби розвитку держави, на перспективи світового розвитку.

Дійсно, у 90-ті вчені незалежної України вже розробляли проблематику гуманітаристики, що не могла з’явитися у тоталітарній державі, до складу якої входила Україна – особистісний підхід у педагогіці, суб′єктність як індивідуальний і суспільний феномен у психології і соціології, історіософське розуміння окремішності українства, філософське осмислення української ментальності тощо. Але саме Вам вдалося теоретично узагальнити постулати назрілих змін і практично їх реалізувати в освітній галузі – сегменті суспільного буття, що відповідає за виховання й формування громадянина. Це щасливий джекпот для України чи буденна закономірність суспільного розвитку?

– Упродовж всього періоду своєї діяльності в незалежній Україні я тією чи іншою мірою займався вирішенням питань реформування освіти. Своє головне завдання бачив у створенні (на основі отриманої від минулого освітянської спадщини) сучасної, цілісної й ефективної української національної системи освіти, яка б забезпечувала розвиток творчої особистості, формування громадянина і патріота, підготовку конкурентоспроможного професіонала. І таким чином створювала необхідні умови для подальшого прогресу української держави, нації і суспільства, відповідного цивілізаційним запитам сьогодення.

Будучи філософом, на всіх етапах свого життя намагався раціонально осмислювати дійсність, аналізувати й передбачати хід суспільних процесів, в яких освіті й освітній діяльності належить одне з чільних місць. У роздумах в центрі уявного всесвіту я бачив людину, її розвиток та самореалізацію. То де ж, як не в освіті маємо створити нову людину!

– Ви стали першим міністром об’єднаного Міністерства освіти і науки України. Чия це була ідея про об′єднання галузей і наскільки, на Вашу думку, вона себе виправдала?

– Під час роботи в системі політичного управління країни займався проблемами розвитку освіти і науки (1979‒1991). Ці ж питання в контексті соціально-політичного і гуманітарного розвитку української держави були в колі моєї уваги в часи роботи заступником директора Національного інституту стратегічних досліджень (1992‒1994). На посаді заступника Глави Адміністрації Президента України і керівника Служби гуманітарної політики також опікувався, окрім усього іншого, питаннями освіти і науки (1994‒1998 рр.). Як народний депутат України очолював підкомітет з фахової освіти Комітету з науки і освіти Верховної Ради України (1998‒2000 рр.). Із 1999 року я президент Товариства «Знання» України – провідної просвітницької громадської організації країни. Для мене наука й освіта – злиті воєдино поняття, оскільки в центрі цих суспільних феноменів стоїть людина.

Чия не була б ідея об′єднання, вона повністю виправдовує себе. Прогрес цивілізації нині ґрунтується на технічних і технологічних інноваціях. Наука є сферою, що продукує нові ідеї і технології, а освіта – завдяки підготовці фахівців, формуванню особистості – робить їх дієвими, діяльнісними і забезпечує гуманістичний складник прогресу.

– Історія не має умовного способу. І усе ж, прошу Вас припустити, як наразі виглядала б українська освіта, якби не було отих втрачених – за рахунок припинення реформ – можливостей.

– Скажу інакше. Тимчасове припинення реформ ще більше переконало в їх невідворотності. І це перше. А друге – точка неповернення в нашому суспільстві, в його становленні, зокрема й в освіті, позначилася у 2004 році з подіями Помаранчевої Революції. Наказ Міністра освіти і науки України від 25.11.2004 р. про заборону переслідування студентської молоді, а також ряд інших звернень за моїм підписом, того короткого й насиченого, але такого життєдайного для України історичного проміжку, були відповідями на запити часу. Вони слідували Конституції України, віддзеркалюючи принципи організації того суспільства, якого прагнули українці, проголошуючи незалежність своєї держави. Були й інші важливі результати роботи Міністерства освіти і науки України у 2000–2005 рр.

– Ще одне болюче питання (з огляду на фінансування науки й освіти в Україні): розвиток науки й розвиток суспільства – як вони пов’язані і яку роль у цьому відіграє гуманітарний складник у контексті технічних і технологічних досягнень людства? Який з них виступає причиною / запобіжником війни?

– Треба глибоко усвідомлювати, що і розвиток науки, і розвиток суспільства тільки тоді є взаємообумовленими і гармонійно пов’язаними, коли людина є найбільшою цінністю. Підтримування рівноваги є складним, але необхідним завданням внутрішньої і зовнішньої політики держави, яка вважає себе демократичною. Розвиток економіки, законотворчість, судова система, освіта – усі соціальні інститути мають функціонувати заради громадян держави, держави-нації. Це породжує єдність усіх верств соціуму, а отже моральність, патріотизм і самовіддачу.

Враховуючи нинішню ситуацію світової турбулентності, треба зазначити, що настав час переосмислення й перескладання міжнародних домовленостей, що могли б гарантувати тривалий стабільний розвиток міжнародної спільноти. І, як бачимо, технічні інновації, економічна потужність мають урівноважуватися гуманістичними ідеями цінності людини. За це й боремося.

Я переконаний, що освіта покликана здійснювати цілісний індивідуальний розвиток кожної людини, з формуванням в неї загальнонаціональних цінностей у контексті загальноцивілізаційних процесів. Це забезпечує єдність і згуртованість української нації, усвідомлення національного інтересу і готовність відстоювати, захищати й обороняти українську державу. Саме таке завдавння доля поклала на сучасне покоління українців, які дають гідну відсіч на російське повномасштабне вторгнення, на російську війну проти України.

– Гадаю, висловлю загальну думку, що Ваш інтелект і особистісні якості, навіть для масово обдарованого українського соціуму, мали би бути краще й глибше задіяними у суспільстві, що прагне незалежності й розвитку. Але ми, Ваші сучасники, із великим задоволенням можемо відзначати: ми жили в епоху креативних змін.

Дякуємо за інтерв’ю! Щасти Вам!

Лідія ТКАЧЕНКО, «ОіС»

Довідково

Зміни в освітній галузі, очолюваній Міністром освіти і науки Василем Кременем у 2000–2005 рр., були концептуально цілісними і логічно продовжили теоретичні наукові напрацювання. Саме з його ініціативи й за безпосереднього керування в країні відбувається активний процес переходу від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, освітня система України наближається до освітніх систем розвинутих європейських країн, втілюється в життя інноваційна державна політика в галузях освіти і науки. Загальноосвітня школа переходить до нового змісту та дванадцятирічного навчання. 

Запроваджено вивчення іноземної мови з другого класу. Українську мову як державну вивчають усі учні. Кількість учнів, що навчається українською, зросла з 62% до майже 75%. Причому без будь-якого тиску і супротиву. Навчальні досягнення оцінюються позитивною дванадцятибальною шкалою. 

Обґрунтовується перехід старшої школи до профільності. 

Переважно здійснено комп’ютеризацію загальноосвітніх закладів. Розпочато виконання програми «Шкільний автобус». 

Ухвалено програму з виготовлення та постачання до закладів освіти обладнання нового покоління для вивчення природничо-математичних та технологічних дисциплін. 

Абітурієнтам дозволено брати участь у конкурсі одночасно в кілька університетів. 

Із 2003 р. започатковано експеримент із упровадження зовнішнього незалежного оцінювання. 25 серпня 2004 р. за поданням МОН України ухвалено постанову Кабінету Міністрів України щодо ЗНО, якою передбачено у 2005– 2006 рр. випробувати технології ЗНО, а у 2007–2008 рр. запровадити в усій країні, що й здійснено пізніше. 

Системні зміни відбуваються і у вищій освіті України. Вища школа була підготовлена до входження у Болонський процес, приєднання до якого формально сталося в травні 2005 р. Упродовж кількох років було підготовлено отримання позики Світового банку для розвитку освіти України, що розпочалося з 2006 р. Істотно збільшилася кількість студентів закладів вищої освіти. 

Переміни торкнулися й економічної сфери галузі. Зросло фінансування науки і освіти. Утверджуються нові форми її організації, у тому числі технопарки. Повністю ліквідовано заборгованість із заробітної платні вчителям і науковцям. Значно поліпшено умови роботи викладачів, стипендія студентів тільки в 2004 р. зросла більше ніж удвічі. Вперше в сучасній історії у 2001 р. заробітна плата в освіті перевищила відповідний показник у сферах охорони здоров’я, культури та ін. 

Саме за керівництва галуззю міністра В.Г. Кременя відбувся злам у свідомості суспільства щодо доленосної функції освіти і науки. Відбулася відчутна демократизація суспільства. Саме наказ міністра освіти і науки України Василя Кременя про заборону переслідування студентської молоді, яка прагнула висловити свою думку під час подій на Майдані Незалежності у 2004-2005 рр., сприяв перемозі Помаранчевої революції. Цей наказ був оцінений громадянами України, як прояв реальної демократії у країні з боку патріотичного істеблішменту, і сприйнятий, як заклик до сміливого й відкритого висловлення волі.