Василь ТКАЧЕНКО,

головний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України,

доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАПН України

У новорічному зверненні до нації від 31 грудня президент України Володимир Зеленський пригадав розмову з Джо Байденом після російського вторгнення 24 лютого 2022 року. Тоді Байден гарантував всіляку підтримку Україні й висловлював упевненість, що Путін не має шансів перемогти. Багато різних розмов відбулося й із Дональдом Трампомта конгресменами й сенаторами. Із них Зеленський виніс переконання, що у них «завжди була єдність у головному: «Putincannotwin.Ukrainewillprevail». Тобто – Путін не має виграти, а Україна візьме гору.

Напередодні нового, 2025, року Зеленський подякував усім американцям за те, що їхні слова підтримки супроводжувалися практичними діями: «Я не маю сумніву, що новий американський Президент хоче й зможе принести мир та покласти край путінській агресії.  Він розуміє, що перше неможливе без другого. Бо це не вулична розбірка, де треба втихомирити дві сторони. Це повномасштабна агресія божевільної держави проти цивілізованої. І я вірю, що ми разом зі США здатні на цю силу. Змусити Росію до справедливого миру. Тобто не забути й не обнулити все, що скоїла Росія. Буча, Оленівка, Авдіївка, усі наші знищені міста й села. Ось чому дійсно справедливий мир не може настати за принципом «почнімо з чистого аркуша». Бо рахунок не 0:0. На рахунку – тисячі українців, життя яких украла Росія».

Спустошення

Свою варварську антилюдську сутність Росія засвідчила і в новорічну ніч проти 2025 року, запустивши 111 ударних дронів по українських містах. На щастя, більшість з них, завдяки українській ППО, не досягли своїх цілей. Однак не обійшлося й без жертв. Населення України свідоме усіх трагічних обставин і стійко переносить усі труднощі перипетій воєнного часу. За даними соціологів від жовтня 2024 року, 88% опитаних наших громадян вірили у перемогу України, а 63% стверджували, що готові терпіти війну стільки, скільки буде потрібно.

Цю віру й надію підтримував начальник Головного управління розвідки Кирило Буданов: «Мене запитували, які очікування від 2024 року. Я тоді абсолютно чесно сказав, що, на жаль, 2024 рік не буде гарним для нас, буде дуже важким. Якщо сформулювати так само питання стосовно 2025 року, то тут у мене набагато більше оптимізму». Оцінюючи здатність Росії продовжувати війну, Буданов вважав, що у 2025 році російська економіка і фінансовий сектор підійдуть до критично небезпечної відмітки. Зокрема у Росії можуть закінчитися танки. Її обмежені виробничі можливості не встигатимуть за стрімкими втратами техніки на полі бою. Також росіяни спустошили склади старих радянських танків у Сибіру. Отже, зазначав начальник ГУР, «я сподіваюся, ми у 2025 році побачимо дуже багато гарних подій, які зрештою принесуть нам усім те, чого ми всі чекаємо».

Безперспективність розв’язаної Росією агресії розуміє також якась частина колишніх і нинішніх громадян Російської Федерації, хоча вони, як правило, й уникають активної форми протистояння путінському режиму. Однак і їхнє – хай епізодичне – слово у ситуації воєнного стану та путінських переслідувань часом стає доречним. Так, гнівне слово засудження бомбардувань України напередодні нового 2025 року прозвучало від колишнього Голови Державного комітету РФ з управління державним майном Альфреда Коха: «Кого в такий спосіб Путін провчив? Чого в результаті цього бомбардування досяг? Роззуй очі, герой… А правда проста й невигадлива: ти убиваєш людей даремно. Мало того, що убивати взагалі – страшний гріх. Але ти береш його на свою душу ще й без усякого сенсу: «Нас обманули…», «Нас змусили…», «Підлітний час…», «Наближаються інфраструктури НАТО…». І? Чого ти досяг за ці три роки? Людей убив – незміряно. В тому числі й росіян, до слова. А чого власне добився? Відсунув інфраструктуру НАТО? Ага! Чорта лисого! Вона, навпаки, внаслідок вступу в НАТО Фінляндії стала ближчою».

Перемовини?

І нині, коли йдеться про необхідність переговорів із Росією з боку консолідованого Заходу багато важить те, як представники переговорного процесу будуть сприймати один одного.

Світова демократична спільнота продовжує обвинувачувати Росію у злочинах проти людяності. За повідомленням від 7 січня 2025 року група членів Палати представників Конгресу США внесла на розгляд проєкт резолюції, що визнає дії Росії в Україні як акт геноциду. У преамбулі документу йдеться, що звірства, скоєні російськими військами в Україні, у тому числі напади на мирних жителів, прямі удари по пологових будинках та медичних установах, а також насильницьке переміщення сотень тисяч українців включно з дітьми до Росії з окупованих територій відповідає критеріям, викладеним у статті ІІ Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Резолютивна частина документу засуджує РФ за вчинення актів геноциду українського народу, закликає Сполучені Штати у співпраці з НАТО та союзниками по ЄС вжити заходів для підтримки українського уряду, щоб запобігти подальшим актам російського геноциду проти українського народу. Документ підтримує трибунали та міжнародні кримінальні розслідування для притягнення російських політичних лідерів і військовослужбовців до відповідальності за агресивну війну, військові злочини, злочини проти людяності та геноцид.

Усвідомлення того, що діалог з Росією може відбуватися лише з позиції сили прийшло до країн Заходу не скоро, а тим більше не раптом. Це Володимир Зеленський постійно апелював зо Заходу, що потрібен тиск на Росію за терор. А для цього Заходу потрібно було всіляко підтримувати Україну, бо завершити таку війну надійним миром можна лише завдяки тривалій демонстрації сили. І тут маємо віддати належне колишньому прем’єр-міністру Великої Британії Борису Джонсону за його відвертість у визнанні недолугої політики Заходу щодо покарання агресора. Нині він щиро розкаюється за мляву політику Заходу  і визнає: «Проблема України в тому, що наш підхід до цієї прикордонної країни був хронічно двозначним. Що це? Україна – частина Заходу чи російської сфери впливу? І я думаю, найважливіше, що нам потрібно донести до Путіна, – це те, що Росія більше не є імперією і все скінчено».

Суєта союзників

Хто б ще міг би донести до Путіна ці справедливі слова про закінчення імперської складової у сучасних міжнародних відносинах? Україні, як показує досвід трирічної збройної боротьби, поки що самій це не під силу та й не з руки, – адже Путін повсякчас заявляє, що воює назагал із НАТО. Чи могли б збройні сили НАТО донести цю вістку безпосередньо до агресора на полі бою в Україні? Могли б, і для цього були апробовані певні ініціативи. Так, у лютому 2024 року президент Франції Еммануель Макрон не виключав, що європейські держави надішлють війська в Україну, але одразу пошкодував, що наразі серед європейських союзників немає консенсусу. Тут хоча б союзники  погодилися докладати більше зусиль, аби швидше доставити боєприпаси! Втім ця заява Макрона спровокувала відразу ж низку відповідей від європейців, які оголосили, що не мають наміру відправляти своїх солдат на територію України. У відповідь посол Франції в Україні Гаель Вейсьєр заспокоїв колег, що можливість відправки військ в Україну залежатиме від кожної держави-партнера окремо, «якщо хтось вирішить це зробити». На тому й порішили…

Проблему було знято з порядку денного і впродовж 2024 року ніхто на подібне дійство так і не наважився. А тим часом у ЗМІ з’явилися чутки, що між Великою Британією і Францією ведуться дискусії про співпрацю у сфері оборони, зокрема про створення «жорсткого ядра» між союзниками в Європі, зосередженого на Україні і європейській безпеці в ширшому сенсі.  Більше того, газета LeMonde з посиланням на власні джерела, писала, що секретні дебати з приводу введення західних військ та приватних оборонних компаній в Україну все-таки активізувалися на тлі можливої відмови США від підтримки України після того, як Дональд Трамп вступить на посаду президента. Однак глава МЗС Девід Леммі на зустрічі міністрів закордонних справ країн G-7 в Італії 25-26 листопада 2024 року заявив, що Лондон не відправлятиме свої війська в Україну: «Ми дуже чітко заявляємо, що ми готові і продовжуємо підтримувати українців, зокрема, тренуваннями, але вже давно існує позиція, що ми не вводимо британські війська на театр воєнних дій. Це, безумовно, позиція Великої Британії, і вона залишиться такою й зараз».

Позиція Німеччини з питань надсилання воїнських контингентів до України, будемо на те сподіватися, має визначитись хіба що взимку 2025 після дострокових парламентських виборів 23 лютого. Тут багато що залежатиме від політичних настанов німецьких виборців. Згідно соціологічного опитування 20-23 грудня 2024 року, розгортання миротворчих сил в Україні підтримували 56% респондентів. Але це лише загальні настанови – насправді лише 23% заявили, що хотіли б безпосередньої участі у миротворчих зусиллях німецьких солдатів. Ще 33% взагалі виступали проти залучення німецьких військ, а 19% принципово виступали проти утворення миротворчих сил в Україні взагалі. Тобто, назагал німці сподіваються, що було б непогано, якби до складу контингенту миротворчих сил в Україні увійшли громадяни інших держав, але аж ніяк не громадяни ФРН. Варшава теж поки не планує направлення своїх військ в Україну. Тож виходить так, що Україні нема на кого сподіватися аж до того часу, поки вона не буде запрошена до НАТО.

Не НАТО, а «коаліції»?

Тим часом, судячи із заяв керівництва США та Німеччини, Україні про повноправне членство в НАТО треба якщо не забути, то зосередитися здебільшого на взаємодії з НАТО у вирішенні конкретних питань. Наприклад, щодо актуального поповнення військового спорядження. Тут на щастя сталися певні позитивні зрушення. Так, під час засідання Контактної групи з питань оборони України («Рамштайн» 8), яке відбулося 9 січня 2025 року на американській авіабазі у Німеччині, лідери коаліцій схвалили вісім «дорожніх карт» щодо підтримки України до 2027 року. Зокрема у повідомленні прес-служби Пентагону значилося: «Ми, Співкерівні країни восьми коаліцій з питань спроможності, працювали з Україною над розробленням відповідних дорожніх карт для оптимізації зусиль з надання допомоги Україні у сфері безпеки в межах кожної сфери спроможності, щоб підтримувати розвиток надійної оборони та спроможності стримування, а також сприяти взаємодії України з НАТО».

Що собою являють усі ці вісім коаліцій спроможностей?  Віднині союзники України переходять для надання військової допомоги переважно не на двосторонній основі, а у діяльності відповідних коаліцій, що координують, систематизують і, як наслідок, сприяють збільшенню обсягів міжнародної військової допомоги. Усі потреби Сил оборони в озброєнні, військовій техніці й підготовці особового складу розділені за вісьмома напрямами коаліцій: авіаційних спроможностей; морських спроможностей; інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони; артилерії; бронетанкової техніки та маневреності; дронів; розмінування; ІТ. Кожну коаліцію очолили країни-лідери, які координують їх роботу. Водночас деякі союзники взяли на себе провідні зобов’язання одразу в кількох коаліціях. Так, наприклад, США є лідером Коаліції авіаційних спроможностей та Коаліції артилерії; Франція – Коаліції інтегрованої протиповітряної оборони та протиракетної оборони, а також Коаліції артилерії; Німеччина – Коаліції бронетанкової техніки та маневреності, а також Коаліції інтегрованої ППО і ПРО; Велика Британія – Коаліції морських спроможностей та Коаліції дронів.

Як слідує із документу, опрацьовані коаліціями «дорожні карти» стануть суттєвим кроком уперед у підтримці України з боку країн коаліції, які планують до 2027 року тісно співпрацювати з Україною, визначати майбутні потреби у збройній підтримці, надавати пакети допомоги, допомагати у закупівлях, інвестувати у зусилля із розширення оборони. Наголошено, що сторони також співпрацюватимуть у розвитку потужностей промислової бази, в тому числі шляхом залучення внутрішнього виробництва та можливостей підтримки оборонної промисловості України. А ще коаліції планують постійно вдосконалювати та інтегрувати ці плани для підтримки термінових і довгострокових потреб, «щоб Україна захищалася від  майбутньої російської агресії та стримувала її».

Запевнення чи сподівання?

На які думки наводить цей документ? Судячи із тексту, найближчим часом чекати укладення миру не доводиться, бо Україні доведеться принаймні до 2027 року «захищатися від майбутньої російської агресії та стримувати її». Маємо надію, що Міністерство оборони України розуміє цю ситуацію, а тому разом із партнерами визначило такі основні напрями роботи: 1) забезпечення військової допомоги; 2) організація закупівель; 3) залучення інвестицій; 4) підтримка української оборонної промисловості та її розвитку.

Україна має нарощувати воєнний потенціал. І це не забаганка, а реакція на виклик з боку Росії. Уже був час переконатися, що допоки Російською Федерацією керують представники ФСБ, тема повернення окупованих державою-агресором українських територій ніколи не буде предметом позитивного для України обговорення. З цього приводу будь-яка домовленість з Росією неможлива. Більше того – реальна територія України залишиться виключно в тих межах, які вдасться захистити від російської агресії збройним шляхом. І лише результати на полі бою визначатимуть остаточно ті території, які Путін збирається оголосити нібито невіддільною частиною РФ.

Які для цього складаються передумови як на полі бою, так і на дипломатичному поприщі? З дипломатією справи поки що обстоять невиразно – усі чекають вихід Трампа на офіційний рівень, однак з боку його команди поки що лунають запевнення, що невизначеність і непередбачуваність 57 президента США – оце і є чи не найголовнішими козирями «консолідованого Заходу» у протистоянні з варварською Росією.  Позиція більш ніж дивна. Тут варто нагадати сенс прощальних промов президента Джо Байдена, де він запевнював Володимира Зеленського, що зробив усе можливе для підтримки України. Одночасно він  висловив упевненість, що допомога Києву триватиме навіть у разі опору з боку адміністрації Трампа, оскільки в Конгресі є двопартійна підтримка з цього питання. Відзначимо й те, що впродовж трьох років Байден робив ставку на здатність України стримувати Росію, однак на прощання заговорив уже про перемогу України. У досягненні цієї перемоги вирішальну роль відіграватиме союз міжнародної допомоги та мужності українського народу, єдність Західної Європи у підтримці України.

Сумніви та застереження

Добрі побажання не завжди корелюються зі справжнім співвідношенням сил у світі. У січні 2025 року дипломати з ЄС були занепокоєні можливим сценарієм, за якого Дональд Трамп буде схильний провадити двосторонні переговори з Володимиром Путіним через голови європейців. Звісно, європейці хочуть бути впевненими, що матимуть місце за столом будь-яких мирних переговорів щодо України, але вони ризикують отримати лише розкладний стілець. Як зазначає багатомовний онлайн-портал Euractiv, що висвітлює дебати напередодні важливих рішень, усього за тиждень до офіційного вступу на посаду президента США Дональда Трампа перед європейцями усе ще стоїть запитання, чи їх не виключать із потенційних перспектив мирних переговорів. Українське керівництво теж побоюється, щоб швидке припинення вогню або мирна угода не склало для України високу ціну. Адже не виключений сценарій, згідно якого Трамп буде схильний вести двосторонні переговори з Путіним через голови європейців.  

Отже, ключовим питанням залишається те, в якому форматі можуть відбутися майбутні переговори і хто може сісти за стіл. Більшість лідерів ЄС дали чітко зрозуміти, що хочуть уникнути обмеженого формату у стилі «Мінськ». Однак жодних розмов про опрацювання спільної позиції ЄС і США поки що не було. Назагал європейці у контактах з оточенням Трампа наполягають на необхідності продовження американської військової допомоги для посилення позиції України на переговорах. Тим часом для євродипломатів залишається незрозумілим, чи продовжуватиметься формат «Рамштайн» під керівництвом США, а чи будуть вони змушені перейти до формату коаліцій під керівництвом Європи. Так, директорка Європейської ради із зовнішніх відносин Марі Дюмулен зазначила: «Важливим є не просто перебування за столом, але й уявлення про те, чому ви за цим столом і чого хочете досягти шляхом переговорів». Головна дипломатка ЄС Кая Каллас із свого боку заявила, що «ЄС готовий взяти на себе це керівництво, якщо США не захочуть цього зробити».

А тим часом аналітики Інституту вивчення війни застерігають, що президент РФ Путін  на будь-яких переговорах скоріш за все зберігатиме свої максималістські вимоги від грудня 2021 року. А вони «виходять за межі України й спрямовані на відкат НАТО» – виведення військового контингенту Альянсу з країн Східної Європи. Зокрема експерти зазначають: «Кремль, ймовірно, прагне воскресити цей наратив, намагаючись змусити західних лідерів мовчазно погодитися на максималістські вимоги Путіна, які послаблять НАТО під виглядом «компромісу» на будь-яких майбутніх мирних переговорах щодо війни в Україні».

Неофіційні побажання

З боку відставного уже прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона реакція на усі ці дипломатичні ходи-виходи військового злочинця Путіна виявилася на диво простою й  безпосередньою: «Те, що робить Путін, архаїчно і варварськи, і він має зрозуміти, що Естонія, Латвія, Литва – жодна з цих країн більше не є частиною Російської імперії, і те саме стосується України. Все скінчено. Скінчено. Більше немає імперії, Володимире, ти… (в оригіналі – fuckingidiot). Вибачте за вираз. Але так воно й є».

Те, що Путін оголосив війну НАТО, стало досить показово й знаменно. Викликавши НАТО на дуель, Путін спровокував тим самим, усвідомлює він те чи ні, надзвичайно високий імпульс до нового витка гонки озброєнь: адже Трамп закликав країн-союзниць підняти усі воєнні витрати на 5% ВВП. І як тут не втриматися від чергового коментаря Альфреда Коха (передаємо мовою оригіналу): «Что тебе не жилось спокойно, старый ты пердун… Говорили тебе: не буди лихо пока оно тихо… Нет! Парадом по Крещатику захотелось пройти. 70 лет отметить как следует… Опять же 100-летие СССР… Триумф, слава, восхищение потомков, тени великих царей и императоров… Петр Великий, Екатерина Вторая… А там и Цезарь с Наполеоном… Да, да… Все в одной палате. Там и для тебя место найдется.».

Судячи з усього, Росія дозріла до ситуації «палати № 6». Те, що Трамп оголосив нарощування гонки озброєнь до 5% ВВП, це практично на грані неформального вступу Альянсу НАТО у війну. Залишилося дізнатися, чим на це відповість військовий злочинець Путін.