Сергій МАКСИМЕНКО,

директор Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України,

доктор психологічних наук, професор, академік НАПН України

Психологія у ХХІ ст. остаточно сформувалася як міждисциплінарна та метакогнітивна наука. Особливого значення набули її прогнозувальна функція та питання ефективного трансферу величезної кількості наявних психологічних напрацювань у практику. Зокрема, можна назвати такі важливі її завдання, як прогнозування психічної діяльності людини у контексті розвитку нових інформаційних технологій, прогнозування трансформації моральних норм, сприяння особистісному та професійному становленню творчої молоді, розвиток психології знання як провідної для суспільства екопсихологічної проблеми тощо.

Нині людство вступило в новий, складний і неоднозначний період, який характеризується постійними кризами різного змісту і ступеня глибини, пов’язаними зокрема з людським чинником, стосунками між державами і людьми, глибинним нерозумінням одне одного. Сучасні гібридні та інформаційні війни, суспільно-економічні кризи виводять на перший план соціально-психологічні та психологічні проблеми, що також зумовлюють надзвичайно високу значущість психологічної науки, її вирішальну роль у забезпеченні розвитку держави і суспільства.

Відбуваються значні й неочікувані зміни в житті суспільства (а отже й у житті людини), що зовсім не пов’язані з історичними традиціями, тож вимагають креативного підходу, нових, нетрадиційних рішень і поворотів життя. Водночас вказані зміни, на жаль, за незначними винятками, треба вважати негативними відносно існування особистості. Зокрема така бажана свобода обертається фінансовою залежністю, розгубленістю, неготовністю формувати і здійснювати відповідні рішення. Ми зазначаємо більш жорстку раціональність у стосунках, різке зниження емпатійності, формування особистісних квазіцінностей, різке зниження духовного потенціалу людини.

Колись В. Франкл сказав такі слова: «Кожний час має свої неврози – і кожен час потребує своєї психотерапії». Я ж хочу додати, що так само кожному періоду властиві свої психопатії, свої рани та свої переживання, пов’язані з втратою близьких та агресією, яка спрямована проти людини, проти її єства, яка знищує її тілесну сутність.

Особистість ми розглядаємо в такому контексті:

·       Особистість зароджується й народжується в любові; самоздійснюється як цілісна духовна істота в природних і суспільних векторах ноосфери і є центром, генетично висхідною одиницею всесвіту.

·       Особистість – це форма існування психіки людини, яка являє собою цілісність, здатну до саморозвитку, самовизначення, свідомої предметної діяльності й саморегуляції, та має свій унікальний і неповторний внутрішній світ.

·       Розвиток психіки людини, як вільної і креативної особи, здатної змінювати як світ зовнішній, так і внутрішній, власний.

·       Особистість та проблема діяльності співвідноситься, як альфа й омега. Людина взаємодіє з навколишнім середовищем як цілісний організм. Особистість є складною системою, що саморозвивається, тобто сама моделює і реалізує власну генезу.

Серед сучасних світових тенденцій, успішно реалізованих в українській психологічній науці, варто згадати проблему розвитку особистості впродовж усього життя. Особистість має сформувати в себе переважне настановлення на плідну діяльність, подолавши залежність, самозакоханість, схильність до накопичування і до маніпулювання іншими. Людина має повірити у власні сили, бути самодостатньою у досягненні мети.

Зрозуміло, що по-справжньому любити здатна лише зріла, відкрита і продуктивна особистість. Саме така особистість здатна прийняти складні виклики сьогодення та протистояти перепонам на шляху саморозвитку, механізмів переживання і психологічного життя загалом. Ясно, що це не може бути вивченим й інтерпретованим в традиційній (і фактично єдиній) стимул-реактивній парадигмі. Тривалі й різнобічні дослідження, що ми їх провели в контексті культурно-історичної теорії, показали, що тільки генетичний підхід може вивести психологію за межі зазначеної парадигми, оскільки будь-яке психологічне явище можна зрозуміти з точки зору його саморозвитку.

Почнемо з того, що жива істота, яка зачинається в материнському лоні, є споконвічно «плоть від плоті», твором двох людських істот. Соціальне (весь неосяжний досвід поколінь, привласнений і сконцентрований у двох люблячих істотах – батьках) опредметнюється і втілюється в дивне створіння – нову біологічну істоту, але... не лише біологічну, а саме – біосоціальну. У цьому випадку суттєвим є єдність: природа – олюднена, людина – оприроднена. Сама цей еліпсис є точкою відліку. Це є феномен, і як такий, він має різні форми існування. Одна з них – біосфера як єдність, а інша – людська істота як єдність. В останній ця єдність зумовлена і утримувана нуждою, біосоціальною за своєю сутністю.

Першою атрибутивною змістовною ознакою нужди є її гетерогенність: біологічне й соціальне. Інша важлива характеристика нужди пов’язана з її інформаційним аспектом. Кожна Зустріч двох істот, що відбувається з метою власного продовження через створення й народження нової істоти, означає не лише подвоєння енергії, але й подвоєння інформації, урізнобарвлення існування. Саме це є вихідною умовою розвитку. Отже, другою атрибутивною властивістю нужди є її здатність до розвитку (саморозвитку).

Аналіз філо- і онтогенезу живого засвідчує, що нескінченний плин нужди, її саморозвиток не є випадковим і хаотичним. Він має спрямування. І спрямований він на постійне ускладнення й підвищення інтегрованості. Цей рух завершується в умовах Землі «виходом» нужди на позицію можливості усвідомлювати саму себе (рефлексія). Але можна відповідально говорити про те, що це не є дійсним кінцевим етапом становлення нужди. Отже, третя атрибутивна ознака нужди полягає в тому, що її розвиток є спрямованим і являє собою ортогенез. Четвертою важливою атрибутивною властивістю нужди є її здатність до породження. Зустріч двох відгалужень нужди, втіленої в живі істоти різної статі, породжує якісно нову нужду (інформаційно й енергетично нову), яка виникає з новою живою істотою. Нужда людини може створювати і нову людину, і якісно новий продукт (творчість).

П’ята атрибутивна властивість нужди полягає в тому, що вона існує лише у формі втілення в породжену нею живу істоту. Поза живим не має такої енергетично-інформаційної біосоціальної сутності, якою є нужда.

Шостою атрибутивною властивістю нужди треба вважати її афіліативну природу. У контексті аналізу нужди ми схильні розглядати любов (слідом за Т. де Шарденом) досить широко, вважаючи її силою, що протистоїть космічній ентропії та зумовлює рух всіх живих істот (не лише людей) одне до одного. І саме результатом цього руху є народження.

Нарешті, необхідно зазначити, що сьомою важливою атрибутивною ознакою нужди є нескінченність її існування. Завершеним (кінцевим) є існування організму, особистості як носіїв і втілення нужди. Але завдяки Зустрічі і через неї нужда продовжує своє існування та є нескінченною в часі.

Суперечливе єднання біологічного й соціального, свідомого й безсвідомого, що відбувається в «точці світу» – особистості, і забезпечує її динаміку, а отже – існування, породжує найбільш важливі, атрибутивні властивості особистості. Внутрішній світ нової особистості, що здатна чинити супротив сьогоденним жорстоким викликам, як перша похідна від енергетики з’єднання біологічного й соціального в нужді, являє собою живу і красиву картину того, що може відбутися в результаті динамічних взаємодій і взаємопереходів біологічного й соціального.

Нині надзвичайно важливим питанням є захист нашого населення від ворожої пропаганди. Адже з преси, телебачення та інтернету ллються гігабайти інформації, і що з цього правда, а що маніпуляція – розібратися пересічній людині важко. Пропаганда не дає прямих конкретних відповідей, а тільки підштовхує людину до потрібних пропагандистам висновків так, щоб людина думала, що дійшла їх сама. Інформаційна пропаганда здійснюється через усі ЗМІ і соціальні мережі, а найбільше для цього використовують телебачення, яке дає ефект присутності та співучасті успішніше, ніж інтернет або преса.

Окреслимо вектори впливу пропаганди:

·       Виділення не тих головних новин. З метою маніпуляції свідомістю з усього ряду подій журналісти чи політики вибирають тільки найбільш важливі й зручні для них.

·       Залякування «найгіршим сценарієм». Практика «зараз погано, але могло бути ще гірше» нині працює, як ніколи.

·       Зомбування звуком. На телебаченні ця практика вдало прижилася. Звуковий супровід і відеоряд можуть присипляти або порушувати свідомість.

Зазначене вимагає серйозної готовності особистості до опору як у біологічному, так і в соціальному плані. Йдеться про особистісну зрілість і сформованість життєвих планів. Людина опиняється перед безоднею інформації з найрізноманітніших напрямів, і великою проблемою є утримання мети й завдань, що спонукали звернення до інтернету. Адже оформлення інформації є спеціально конкурентним, спрямованим на відволікання суб’єкта на те чи те джерело.

Дуже яскраво подана інформація створює враження легкості й ефективності її засвоєння, якщо порівняти, скажімо, з таким носієм інформації, як книга. Однак це хибний ефект. Адже під час читання книг у людини дуже активно працюють власні процеси – мислення, уява, емоції, отже, відбувається їх постійний саморозвиток: особистість у взаємодії з книгою завжди виступає як нероздільна цілісність. У разі використання інтернету ця цілісність і обов’язковість розвитку зазвичай порушується. Інформація подається у такому вигляді, який не вимагає психологічних зусиль її осягнення. Тож тут порушується насамперед принцип креативності, а, отже, – цілісність процесу саморозвитку особистості. Виникає ситуація, яка не тільки зачіпає біологічне й соціальне, а й дотикається до духовного. Інформаційне поле невблаганно, неусвідомлено веде особистість, суспільні групи до того, що розмивається культурне ядро нації та вся палітра внутрішнього світу особистості.

Ми маємо чинити супротив маніпулятивним інформаційно-енергетичним впливам на особистість, які проявляються в тому, що люди потрапляють у ситуацію безвиході. З одного боку, виникає фобія, а з другого – соціальне підкріплення хворобливого стану.

Ми маємо усвідомити, відчути неприйняття насильницького ставлення, особливо у кризові періоди. Адже людина наділена не тільки фізичною силою, але ще й розумінням світобудови.

Отже, цілісність суспільства полягає в об’єднанні нації та самоідентифікації особистості, адже роз’єднане суспільство є легкою здобиччю для ворога.

Наш з вами генетичний код – це любов. Це психологічна особливість ідентифікації кожного зрілого індивіда на цій планеті. Це символ українства, ознака незалежності, уособлення багатих традицій і любові до рідної країни. Це духовна броня кожного справжнього українця. Любити – проявляти емпатію, мати можливість допомогти людині не на словах, а справами. Це є основою людяності, адже людство загине, якщо не буде прищеплювати дітям ті якості, що мають бути властиві дорослим. Цей момент є ключовим.