З усіх завдань з імплементації Закону «Про вищу освіту» створення нових стандартів є наймасштабнішим з точки зору кількості людей, які активно долучаються до процесу і виконують творчу роботу. Нещодавно на сайті МОН було оприлюднено проекти перших 15 стандартів. «Освіта України» розпитала експертів, як вони оцінюють проведену роботу, які очікування від громадського обговорення і чи залишають проекти нових стандартів достатньо широке поле для створення сучасних освітніх програм у ВНЗ.

Старший науковий співробітник, завідувач відділу лідерства та інституційного розвитку Інституту вищої освіти НАПН України, член Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти Сергій КУРБАТОВ:

– Безперечно, проведена значна та конструктивна робота у фарватері подальшого реформування вітчизняної системи університетської освіти відповідно до усталених європейських принципів та практик. Це було відображено вже у наших рекомендаціях щодо розробки стандартів вищої освіти, складених на основі підходів, які застосовуються в європейському просторі вищої освіти.

Передусім слід згадати успішну реалізацію фундаментального проекту TUNING – Educational Structures in Europe, робота якого почалася ще в 2000 році. Тобто «велосипед» необхідної уніфікації європейського простору вищої освіти вже винайшли. Нам варто думати, як інтегрувати його у вітчизняну систему університетської освіти, аби хоч якось синхронізувати її розвиток з європейським мейнстрімом. Але система університетської освіти є досить консервативною, ригідною структурою. Звідси головний ризик, з яким стикаються розробники стандартів, – використовуючи сучасну європейську риторику, де-факто відстоювати підходи та принципи, що зберігають чинну систему. На жаль, подібна «кентавричність», поєднання не зовсім поєднуваного, присутня і в запропонованих матеріалах.

Відчувається, що розробники стандартів керувалися у власній роботі компетентнісним підходом і намагалися інтегрувати максимальну кількість компетентностей, що, між іншим, не завжди є доречним. Як то кажуть, «краще менше, але краще». Слабким моментом запропонованих стандартів є розділ 7 «Вимоги до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти», де укладачі, замість спроби сформулювати конкретні механізми внутрішнього забезпечення якості, цитують положення статті 16 Закону України «Про вищу освіту». Я б також порадив колегам ознайомитися зі стандартами Британської асоціації оцінки якості (QAA) – як прикладом внутрішньої єдності й логічної узгодженості текстів відповідних стандартів.

Під час громадського обговорення проекту хотілося б почути голоси представників основних цільових аудиторій споживачів освітніх послуг. Важливим буде етап погодження з роботодавцями, адже проект є продуктом переважно академічного середовища, яке у нас є досить абстрагованим від ринку праці та його сучасних потреб. Розробка нових стандартів постає досить вдалим моментом для подолання відповідного відчуження, для налагодження реальної та ефективної синергії між університетською освітою та вітчизняним ринком праці. Також варто було б про­аналізувати, наскільки запропоновані стандарти відповідають баченню освітнього процесу студентами, їх очікуванням від навчання в університеті.

Проекти нових стандартів залишають достатньо широке поле для створення сучасних освітніх програм у ВНЗ. Але слід пам’ятати, що тут, як і в медицині, важливим принципом є Noli Nocere! – «Не нашкодь!». Тому, формуючи сукупність вимог до змісту та результатів освітньої діяльності, потрібно уникати ризику подальшої бюрократизації освітнього процесу та підтримувати креативний потенціал вітчизняної системи вищої освіти.

Директор науково-методичного центру організації навчального процесу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член сектора вищої освіти НМР МОН Андрій ГОЖИК:

– Роботу розробників можна оцінити по-різному: в одних випадках люди, не надто переймаючись, просто переклали відповідні матеріали проекту «Тюнінг» (проект TUNING «Гармонізація освітніх структур в Європі», який розглядає 42 предметні області, для яких опрацьовані переліки фахових компетентностей/результатів навчання. – «ОУ»), в інших – урахували розробки «Тюнінгу», але адаптували їх до українських реалій. І нарешті, часто люди всього лише перелицювали добре їм знайоме і не дуже зважали, чи їхня розробка відповідає компетентнісному підходу, методичним рекомендаціям тощо. Те, що розміщено на сайті МОН, – верхівка айсберга, знач­но більше проектів нині проходять друге-третє коло перевірки і доопрацювань.

Додам, що у багатьох надто велике бажання прописати чи «застовпити» назви дисциплін, спеціалізацій, професійних кваліфікацій. Тут ідеться і про втручання в академічну автономію, і про бажання «прикритися» стандартом, мовляв: «я прочитав належні за стандартом дисципліни, а те, що випускник не може продемонструвати заявлені компетентності, – то його проблеми».

При цьому зміст компетентнісного підходу – робота на результат, а не на виконання планових заходів. Усі компетентності в жодному стандарті відобразити неможливо і не потрібно. Слід називати ті, які визначають рівень розвитку (загальні) й рівень оволодіння фахом (спеціальні).

При цьому не слід захоплюватися тими компетентностями, рівень яких (за Національною рамкою кваліфікацій) значно нижчий, ніж ступінь, що здобувається. Скажімо, чи важливе вміння бігати для математика?

Знову-таки – те, що записується у стандарт, має бути необхідним і справедливим для всіх спеціалізацій. Тому, наприклад, не слід вписувати у стандарт із біології педагогічні компетентності, адже не всі випуск­ники збираються робити педагогічну кар’єру. Присвоєння професійних кваліфікацій теж не може регулюватися освітнім стандартом – це «сфера відповідальності» професійних стандартів.

Громадське обговорення проектів необхідне для отримання якісних стандартів. Жоден колектив розробників не може бачити «всього», тому – що більше надходить пропозицій, то більше питань піднімаються під час обговорення, більше шансів отримати якісний стандарт.

Проекти стандартів залишають для університетів більше академічної свободи, ніж звикли ВНЗ. Звісно, якщо не враховувати випадки, коли сектор вищої освіти НМР МОН змушений вказувати розробникам, що вони «залізли» до чужої предметної області. Утім, тут теж немає проблем для програм (не стандартів!) – стандарт регулює 50% результатів навчання, а решту можна доповнити результатами навчання з іншої спеціальності і зробити нову креативну програму. Наприклад, «Екологія і мистецтво» чи «Цифрові технології в оркестровій музиці», або навіть «Географічні фактори кримінальних злочинів». У такому разі треба буде поєднати вимоги двох стандартів.

Професор кафедри географії та краєзнавства Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, член сектора вищої освіти НМР МОН Леонід БУЛАВА:

– Спостерігаємо різні тлумачення вимог Методичних рекомендацій щодо розроблення стандартів. Тому Науково-методичній раді на своєму засіданні буде варто врахувати типові відхилення (причому вносити будь-які зміни самостійно члени ради вважають некоректним, вони нададуть додаткові роз’яснення). Серед типових помилок – намагання вказувати перелік спеціалізацій, інколи – розподіл між різними блоками (у відсот­ках або в кредитах ЄКТС).

Спостерігаємо окремі випадки, коли загальні компетентності зараховують до переліку професійних, і навпаки. Зазначу, що стандарти спеціальностей окремих галузей мають деякі ознаки шаблонування – розробники одного стандарту не зовсім критично застосовували або навіть дублювали вимоги стандартів (переліки компетентностей і програмних результатів навчання) з інших, раніше вже завершених. Окремі проекти з першого разу подають майже бездоганними. Поки під час громадського обговорення відгуків небагато. Можливо, дається взнаки те, що зараз пора відпусток. Але, на жаль, спостерігаємо деяку пасивність науково-педагогічної громадськості – як це було, скажімо, при висуванні кандидатів до науково-методичних комісій з розробки держстандартів, наприклад, зі спеціалізації «Середня освіта. Історія».

Поле для створення сучасних освітніх програм, з урахуванням специфіки ВНЗ, досить широке. Члени Науково-методичної ради намагаються не допускати ситуації «одна компетентність – одна чітко визначена навчальна дисципліна». Загальні компетентності реалізовуватимуться не тільки в загальноосвітніх, а й у фахових дисциплінах. Отже, вже час думати над методичними рекомендаціями щодо розробки освітніх програм. Тривогу викликає те, що ці програми і навчальні плани часто-густо розробляють де-факто не проектні групи на чолі з їхніми керівниками – гарантом освітньої програми, а деканати. Тому є ризик нав’язування навчальних дисциплін «згори».

Навесні в інтерв’ю «Освіті України» директор Департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України Олег ШАРОВ розповідав, що цього року планується перетнути межу в 30 відсотків розроблених стандартів. Запитуємо: чи все йде за планом?

– Так, – відповідає Олег Ігорович. – Перші п’ятнадцять стандартів винесені на громадське обговорення. Ще близько тридцяти практично готові, але триває додаткова експертна робота: є запитання у членів Науково­методичної ради міністерства, працівників навчальних закладів. Після доопрацювання вони також будуть внесені на громадське обговорення.

Якість перших оприлюднених стандартів оцінюється в цілому непогано, але є дуже різні зауваження. Наприклад, є ситуація, коли проект стандарту, підготовлений комісією, довелось повернути для серйозного доопрацювання. Це – нормальна робота.

У проектах нових стандартів уперше починає реально використовуватися Національна рамка кваліфікацій. До цього вона існувала сама по собі й мало на що впливала.

Думаю, що широке використання стандартів «Тюнінгу» є кроком уперед порівняно з попереднім поколінням стандартів вищої освіти. Звичайно, важливо адаптувати їх, зважити на новий перелік спеціальностей, вітчизняний ринок праці тощо.

Вищі навчальні заклади по­різному долучаються до оновлення змісту освіти. Є дуже активні та сильні, а є і такі, яких не видно й не чути. Це й не дивно, адже одні навчальні заклади дивляться вперед і бачать не лише теперішній день, а й намагаються орієнтуватися на майбутнє, працюють над своєю конкурентоспроможністю – хоча б у середньостроковій перспективі. А в деяких закладах мислять лише категоріями «від зарплати до зарплати».

Наразі триває громадське обговорення. Воно повинно вирішити два завдання. Перше – громадськість має ознайомитися із запропонованими стандартами; зрозуміти, в якому напрямі рухається система. І якщо в цьому є потреба, озвучити ідеї для коригування певних стандартів. Друге – сприяти створенню інтелектуального простору, в якому концепти нового змісту вищої освіти можуть фахово обговорюватися. А рамку для цього змісту й утворюють проекти нових стандартів.

Проекти нових стандартів залишають достатньо широке поле для створення сучасних освітніх програм у ВНЗ. МОН не схвалює проекти, в яких намагаються звужувати це поле, – такі намагання також є.

Після громадського обговорення стандарти будуть доопрацьовані, відбуватиметься погодження з робото­давцями, державними органами, Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти, тож попереду – серйозна і тривала робота.

Шпальти підготували
Дмитро Шулікін, Максим Короденко