Недаремно дошкілля називають фундаментом – і не лише майбутнього освітнього процесу, а й усього подальшого життя людини. Один криво покладений камінець загрожуватиме сталості всієї будови. Тому так важливо не схибити.

Віддаючи дитину до дитячого садка, багато хто з батьків навіть не уявляє, скільки державних інституцій опікуються тим, чого і як навчатимуть їхніх малюків у дитячих закладах. Яка робота кипить у надрах цих установ, які суперечки часом точаться навколо принципових питань. Хоча там, де йдеться про дошкільну освіту, будь­яке питання є принциповим – дрібниць тут не буває.

Якою буде дошкільна освіта в наступному році, які нововведення з’явилися у нинішньому, на що треба звернути увагу насамперед і як слід взаємодіяти між собою різним державним інституціям – про це йшлося на засіданні круглого столу, який відбувся днями у МОН. Окрім власне фахівців департаменту загальної середньої та дошкільної освіти, в обговоренні взяли участь представники Інституту модернізації змісту освіти, Інституту проблем виховання Національної академії педагогічних наук України, Інституту спеціальної педагогіки НАПН України, Інституту психології імені Григорія Костюка НАПН України – одне слово, всіх установ, тією чи іншою мірою дотичних до питань розбудови українського дошкілля.

Крига скресла?

Начальник відділу дошкільної освіти МОН Тамара Панасюк повідомила присутніх про основні нововведення у переліку нормативно­правових актів, що з’явилися останнім часом на сайті МОН. Це лист МОН №1/9­487 від 12 жовтня 2015 року «Щодо організації діяльності інклюзивних груп у дошкільних навчальних закладах», адресований обласним управлінням освіти. Він містить інструктивно­методичні рекомендації щодо організації діяльності інклюзивних груп у дошкільних навчальних закладах і має стати путівником для відкриття таких груп та розроблення індивідуальних програм супроводу дитини з особливими освітніми потребами. Нагадаємо, що після внесення змін до Закону України «Про дошкільну освіту» щодо інклюзивної освіти було прийнято низку документів – затверджено Порядок комплектування інклюзивних груп у дошкільних навчальних закладах, встановлено перелік педагогічних посад, до якого внесено посаду «асистент вихователя інклюзивної групи у дошкільному навчальному закладі», відповідно – розроб­лено проект змін до типового штатного розпису та внесено зміни до класифікатора професій.

Проте батьки дітей з особливими потребами часто скаржилися, що, незважаючи на нібито цілком пристойну законодавчу базу, влаштувати дитину до звичайного садочка досить проблематично. Завідувачі ДНЗ часто не хочуть брати на себе зайвий клопіт, та й рівень толерантності у суспільстві до дітей з особливими потребами, м’яко кажучи, не зашкалює. Окрім того, найболючіше питання, що впирається, як завжди, у кошти (а точніше – у їх відсутність) досі не вирішено – зміни до штатного розпису дошкільних навчальних закладів, якими передбачено введення посади асистента вихователя, ще залишаються на розгляді у Міністерстві фінансів. І все ж таки, після появи цього листа, та ще й з припискою «Просимо довести зазначену інформацію до відома працівників обласних, районних (міських) управлінь (відділів) освіти і науки, керівників та педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів» з’явилася надія на те, що інклюзивна освіта в дошкільних закладах нарешті зрушить з мертвої точки.

Захистити беззахисних

Говорячи про нещодавні нововведення, Тамара Панасюк розповіла і про цьогорічний наказ міністерства про гранично допустиме навантаження у ДНЗ. Мета цього документа – запобігання перевантаженню дітей у садочках, адже вимоги батьків до організації навчально­виховного процесу часто є зависокими. Віддаючи дитину до садка, багато батьків хочуть, щоб їхнє чадо там навчилося добре читати, опанувало англійську мову. Але ж надмірні заняття у такому віці можуть призвести до погіршення стану здоров’я!

Цей документ був погоджений у Міністерстві охорони здоров’я. Проте у середовищі вихователів він здійняв шквал емоцій і запитань. Одним зазначена кількість занять здається замалою, іншим – завеликою, хоча у самому документі немає жорстких нормативів. Кількість годин указано орієнтовно, варіативну частину можна змінювати, враховуючи індивідуальні особливості дітей.

Серед науковців теж не було єдиної думки – яким має бути граничне навантаження і виходячи з яких критеріїв його треба визначати. Тамара Панасюк запропонувала всім присутнім спільними зусиллями підготувати роз’яснення до наказу. Особливо важливою буде робота лабораторії інклюзивної освіти, тому що саме цей аспект – граничне навантаження на дітей з особливими потребами – у документі чомусь зовсім не відображений.

– Чудово, що ми сьогодні зібралися разом, – зауважила Тамара Вікторівна, – адже скільки інститутів, стільки й пропозицій, і всі вони можуть бути протилежними. Але потрібно знайти консенсус. Якщо буде прийнято новий санітарний регламент – ми ще раз можемо переглянути цей наказ. Змінюватися не може лише базовий компонент – він приймається один раз на 10 років. А до наказу ми можемо внести зміни, якщо вони будуть суттєвими і доцільними.

Кваліметрична модель

Ще одне нововведення – лист МОН України «Щодо визначення рівня розвитку дитини старшого дошкільного віку з допомогою кваліметричної моделі», №1/9­535 від 6 листопада 2015 року. Над цим документом працювала спеціально створена робоча група, у якій брали участь науковці від НАПН.

Про що йдеться? Згідно з викладеними у листі методичними рекомендаціями, якість дошкільної освіти визначається за кількома параметрами, основними з яких є гармонійний розвиток дитини та її готовність до школи. Отримати цілісне уявлення про рівень розвиненості і співставити очікувані результати з досягненими дає змогу кваліметричний підхід до організації моніторингу оцінювання якісних показників з допомогою кількісних балів. Фахівці стверджують: цей підхід сприяє створенню оптимальних умов для розкриття потенційних можливостей кожної дитини.

Оцінювання рекомендують проводити двічі на рік. Перше – у вересні або жовтні – для корекції освітньої діяльності вихователя, друге – у квітні­травні, для визначення сумарного кінцевого показника розвиненості дитини, а також невикористаних резервів її розвитку.

– Щодо дитини, інтерпретація показників не може бути категоричною і діагностичною, – говорить Тамара Вікторівна. – Це робиться не заради того, щоб поставити діагноз. У листі написано: «за результатами оцінювання доречно внести корективи у план роботи або приділити належну увагу тим компетенціям, які в дітей недостатньо сформовані». Звичайно, кожен по­різному може зробити інтерпретацію. Чи враховано тут індивідуальні особливості дітей? Це залежить від того, хто проводитиме оцінювання, адже жоден документ не може передбачити людський фактор.

До речі, кваліметричну модель можна використовувати для оцінки не тільки розвитку дитини, а й вправності педагога. Якщо, приміром, у всіх дітей якийсь критерій недостатньо розвинутий – вочевидь, справа у вихователі. І саме йому треба замислитися: що не так? Отже, й «підтягнути» свої знання та вміння.

Кваліметрична модель оцінювання – не новинка. Тамара Панасюк говорить, що за цією системою вже працюють навчальні заклади у Запорізькій, Сумській, Чернівецькій областях. Нинішній варіант – максимально спрощений. Програма просто завантажується на робочий стіл комп’ютера або смартфона, і після клику мишею сама виставляє всі необхідні параметри. Звичайно, не всі працівники, особливо літнього віку, будуть це робити. По­перше, оцінювання можуть проводити як самі педагоги, так і методисти­вихователі або психологи, а по­друге, запровадження кваліметричної моделі – рекомендація, а не наказ. В останньому абзаці листа зазначено: модель впроваджується у закладі тільки тоді, коли є комп’ютер та за бажанням педагогічного колективу. Отже, як бачимо, все дуже демократично, ніхто нікого й ні до чого не примушує. Інша справа – саме життя не тупцює на місці, і жити вчорашнім днем, не помічаючи нових викликів – справа безперспективна. Кваліметрія, до речі, вже застосовується у багатьох країнах світу, і не тільки в оцінці розвитку дитини або навчальних досягнень учнів, а й в управлінській діяльності, і в промисловості. І нікого це не лякає.

Фінансисти – з пелюшок

Прогрес уже навіть не йде семимильними кроками, а летить на реактивному літаку, і нинішні діти­дошкільники зовсім не такі, якими були у цьому віці навіть їх молоді батьки. Чи могли ми двадцять, десять, або навіть п’ять років тому уявити собі, що у дитячих садочках навчатимуть… фінансової грамоти? А нині це стало реальністю (і її основою є усвідомлена необхідність): два тижні тому у міністерстві було підписано Меморандум про співпрацю з Міжнародною організацією Аflatoun (Королівство Нідерландів), що передбачає впровадження у дошкільних навчальних закладах однойменної програми фінансової грамотності. Мета співпраці визначена як «підвищення рівня соціальних прав і фінансової освіти дітей в Україні та розширення міждержавних зв’язків», що передбачає залучення педагогічних працівників дошкільних навчальних закладів обох країн до участі у спільних заходах – конференціях, симпозіумах, тренінгах та семінарах. А сама програма визначає, яким має бути обсяг знань у сфері фінансів, скажімо, п’ятирічної дитини. Насправді це дуже корисні навички, хоча б тому, що володіючи ними, малюк уже в такому віці вмітиме узгоджувати поняття «хочу» і «можу».

Програма Аflatoun в Україні вже працює. Але поки що тільки у Вінницькій області. Тепер, завдяки підписаному меморандуму, навчання дітей фінансової грамоти розповсюдиться на всю країну. Які саме заклади братимуть участь у програмі – визначатимуть обласні управління освіти. Звичайно, виходячи з бажання самих садочків, точніше, батьківсько­педагогічної спільноти. Міжнародні партнери спочатку називали число 20, а потім запевнили, що готові провести тренінги для тієї кількості навчальних закладів, які виявлять бажання взяти участь у програмі. Тож нині міністерство розроб­ляє план заходів відповідно до цього меморандуму.

Скоординувати зусилля, а не вигадувати велосипед

…У плані роботи на 2016 рік – і підготовка законопроектів, наприклад, нової редакції Закону України «Про дошкільну освіту», Положення про експериментальний дошкільний навчальний заклад, Переліку навчальних завдань для використання у садочках тощо, а також – проведення фестивалів, семінарів, науково­методичних конференцій, вебінарів з питань інклюзивної освіти. Втім, за словами Тамари Панасюк, це лише орієнтовні пропозиції. Можна натомість пропонувати свої – їх міністерство чекатиме від інститутів та лабораторій. Головне – визначитися з пріоритетами. А точніше – з утіленням їх у життя. Бо самі пріоритети відомі: національно­патріотичне виховання, збереження здоров’я, робота із родинами з метою підвищення культури батьківства.

– Ми маємо узгодити план дій. Бо є дуже багато інституцій, які займаються дошкільною освітою, і кожна з них має свій план, – говорить зав­лабораторією психології дошкільника Інституту психології імені Костюка НАПН Тамара Піроженко. – Маємо скоординувати зусилля і визначитися – що конкретно на 2016 рік ми вважаємо за важливе і що кожний на своєму рівні може зробити, аби це важливе увійшло в практику. Треба визначити ключові поняття, навколо яких ми маємо організувати свою діяльність. Наприклад, активізувати всі напрацювання з національно­патріотичного виховання. Актуалізувати весь досвід, який є. Другий ключовий момент – здоров’я. Нині елементарні санітарно­гігієнічні навички відклали у таку дальню скриньку… А у нас 70% захворювань пов’язані з брудними руками. Є речі, які потребують спільних зусиль, щоб використати актуальний досвід, вже напрацьований в нашій дошкільній системі. Приміром, зараз багато говорять про інклюзивну освіту. І це важливо. Але треба обговорювати, як зберегти здорових дітей здоровими.

За словами Тамари Панасюк, мета цієї зустрічі – спланувати спільну роботу так, щоб дитина почувала себе у дитячому садочку комфортно.

– Не треба вигадувати велосипед, але нагадувати про розробки потрібно, – зауважила вона. – Ми всі працюємо заради дітей, тому маємо зробити все, щоб вони були і здоровими, й освіченими, і просто щасливими.

Від себе додамо, що діти були б ще щасливішими, здоровішими та освіченішими, якби галузь фінансувалася не за залишковим принципом. Благі наміри – річ хороша. Прикро, якщо вони не працюватимуть через такий «дріб’язок», як нестача грошей. Але ці питання вирішує не Міністерство освіти і науки… 

НА ДІТЯХ ЕКОНОМИТИ НЕ МОЖНА

Світлана ЛАДИВІР, провідний науковий співробітник лабораторії психології дошкільника Інституту психології імені Костюка НАПН України:

– Треба повернути державу обличчям до дитини. Якщо ми не вкладаємо кошти в розвиток забезпечення здоров’я кожної дитини від народження або навіть від зачаття (підготовка батьків, планування вагітності) – ми не можемо сподіватися на те, що в нас виросте здорове покоління – активне, ініціативне, творче.

Найголовніше – турбота про здоров’я в розумінні гармонії фізичного, духовного, психічного і соціального аспектів, основи яких закладаються в дошкільному дитинстві. І якщо ми не турбуємось про дошкільне, якщо немає фундаменту, хороший будинок не збудуєш. У нас часто на першому місці стоїть готовність до школи – чи вміє дитина читати, писати або рахувати. А дошкільна зрілість – це і є гармонія фізичного, духовного, соціального і психічного. Як цього досягти? Знову зобов’язати вихователів? Ні! На тему «Соціальний педагог і його місце у дошкільному закладі» захищена навіть докторська дисертація. А самого педагога – немає! Хоча в нормативних документах це прописано, у штатному розписі є, але… немає грошей. Як і на психолога.

Але не можна економити на здоров’ї дітей. Це, передусім – завдання держави, а не тільки дитячого садка. Фінансування дитячих садків передано муніципальним службам, на місця. Добре, якщо там начальник, у якого діти ходять у звичайний садок – він, напевне, не заощаджуватиме на психологічній службі. А тому, в кого діти в Данії чи Швеції, або в приватному закладі, не потрібен психолог у звичайному дитячому садку. Є вихователь – і добре. Ставлення – формальне… Але приватні школи і дитячі садки – це крапля в морі. А от всі інші – це наше майбутнє.

Наталія КУЛИК