Уведення у вітчизняний науковий простір англійського слова «competence» викликало у свій час багато дискусій щодо різниці понять «компетентність» і «компетенція», їх змістовного наповнення та ієрархічної підпорядкованості. Оскільки «компетентність» і «компетенція» є ключовими поняттями компетентнісно зорієнтованої вищої освіти, то мають мати лише одне визначення, натомість у документах МОН (2007 р.) і у новому Законі про вищу освіту (2014 р.) вони  перекладаються і трактуються по-різному. Новий закон «Про вищу освіту» знову повертає нас до необхідності чіткого розмежування цих понять.

Так, визначення вищої освіти як «сукупності систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших  компетентностей, здобутих у вищому навчальному закладі (науковій установі)….» та результатів навчання(як «сукупності знань, умінь, навичок, інших  компетентностей, набутих особою у процесі навчання за певною освітньо-професійною, освітньо-науковою програмою, які можна ідентифікувати, кількісно оцінити та виміряти» (Закон України «Про вищу освіту», 2014) закладають розуміння компетентності фахівця з вищою освітою як певної множини компетентностей, які він здобуває під час навчання у вищому навчальному закладі.

Саме ж поняття «компетентність» визначається у новому Законі як «динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти», з чого випливає, що вища освіта, відповідно до Закону, розглядається як певна компетентність та «інші компетентності, здобуті у вищому навчальному закладі (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти».

Необхідно зазначити, що англійське слово «competence», яке вживається для позначення результатів навчання у документах Болонського процесу та у проекті TUNING перекладалося дослідниками на українську (а також і на російську) як два терміни – компетентність і компетенція. У Комплексі нормативних документів Міністерства освіти і науки (2007) слово «competences» було перекладено як компетенції. У законі «Про вищу освіту» (2014), як бачимо, для визначення результатів навчання використовується термін «компетентності».

Ситуація виявилася настільки заплутаною, що навіть шановний член Національної команди експертів із реформування вищої освіти в Україні Ю. М. Рашкевич  зазначає, що «глосарії різних важливих загальноєвропейських документів містять дещо відмінні визначення базових термінів». За таких умов, як пише експерт у своїй монографії, при описі профілів програм «ми взагалі відмовимося від використання терміна компетентність для описування процедур створення освітніх програм за умов наявності Національної рамки кваліфікацій» (Рашкевич Ю. М. Болонський процес та нова парадигма вищої освіти: монографія / Ю. М. Рашкевич. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2014. с. 27).

Також варто зазначити, що у нормативних документах Республіки Польща як для опису рівнів освіти (дескрипторів), так і для опису обов’язкових (нормативних) результатів навчання для кожного сектору вищої освіти використовується лише термін «результати навчання» (efektyksztalcenia), а термін «компетентність» пов’язується винятково із персональними та суспільними компетенціями (kompetencjepersonalneispoleczne), на що вказує Ю. М. Рашкевич у зазначеній монографії (с. 122).

Звернемо увагу на те, що у тексті загальноєвропейського проекту TUNING  окрім терміну «competences» використовується ще такі два слова: «competent», яке перекладається як компетентний, та «capacity» – що означає засоби, об’єм, компетенція.

Визначення  сутності компетенцій відповідно до англомовного тексту проекту TUNING звучить таким чином: «In the Tuning Project, the concept of competences tries to follow an integrated approach,  looking at capacities via a dynamic combination of attributes that together permit a competent performance or as a part of a final product of an education alprocess» (Загальноєвропейський проект TUNING. – [Електронний ресурс], c. 28), що у перекладі звучить так: «У проекті ТUNING у концепції (понятті) компетенцій намагаються використовувати інтегрований підхід, який дозволяє розглядати компетенції (їх наповнення) через динамічну сукупність якостей, які разом забезпечують компетентну діяльність (дію) або є складовою кінцевого продукту освітнього процесу» (Загальноєвропейський проект TUNING. – [Електронний ресурс], c. 28). Як бачимо з аутентичного перекладу, компетенції трактуються як результати освітнього процесу (навчання), а наслідком їх сформованості є компетентна діяльність (дія).

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови (2005) компетентний визначається таким чином: 1) який має достатні знання в якій-небудь галузі; який з чим-небудь добре обізнаний; тямущий. Який ґрунтується на знанні; кваліфікований; 2) який має певні повноваження; повноправний, повновладний. Компетентність за словником – властивість за значенням компетентний (поінформованість, обізнаність, авторитетність), тобто це інтегрована якість, яку має компетентна особа і яка відображає її поінформованість і обізнаність (знання, уміння, навички), авторитетність, яка значною мірою визначається певними уміннями, особистісними якостями й поведінковими характеристиками. Отже, «компетентність» є особистісною і оцінною характеристикою особи, обумовлюється рівнем та якістю її освіти, досвідом та її особистісними властивостями, здатністю до самовдосконаленням та творчим підходом до своєї справи. Звернемо увагу й на те, що компетентність як інтегрована здатність особистості, формується у процесі навчання, але її сформованістьй розвитоквідбувається у процесі практичної діяльності та неперервного навчання  упродовж життя.

Компетенція, за тим самим виданням, – 1) добра обізнаність із чим-небудь; 2) коло повноважень якої-небудь організації, установи або особи. А слово «повноваження» трактується у тому ж словнику як право, надане кому-небудь для здійснення чогось.

У вирішенні проблем освіти, на наш погляд, доцільно звернути увагу на перший зміст поняття «компетенція». І якщо навіть ми говоримо про компетенції особи, як коло її повноважень, то при цьому розуміється її обізнаність, знання, уміння тощо, оскільки інше тлумачення суперечить змісту поняття «повноваження». Крім того, в освітньому контексті компетенцію не можна розглядати як коло повноважень особи, оскільки вона за змістом не означає «коло прав надане кому-небудь для здійснення чогось», а означає «обізнаність із чим-небудь», що не можна пов’язувати із можливістю (або правом) реалізувати свою обізнаність.

Також варто послатися на Енциклопедію освіти (2008), у якій зазначається, що результатом набуття компетенцій є компетентність, яка на відміну від компетенції передбачає особистісну характеристику, ставлення до предмета діяльності.

У згаданому загальноєвропейському проекті TUNINGкомпетенціїявляють собою поєднання різних характеристик, що відносяться до знання та його застосування, до позиції, навичок і відповідальності за власні дії. Вони мають багатовимірний характер, а тому, як зазначається, їх необхідно розглядати, як у контексті загальних здібностей (загальні), що виходять за рамки спеціальностей, так і з погляду специфіки спеціальності (фахові).

Варто підкреслити, що у вищому навчальному закладі формується готовність до певного виду професійної діяльності, рівень сформованості якої визначається рівнем сформованості компетенцій та їх видами. Становлення й розвиток професійної компетентності фахівця відбувається тільки у процесі професійної діяльності. Саме тому результати навчання у сучасних освітніх програмах, мають описувати рівень або ступінь сформованості компетенцій.

Таким чином, переклад і змістовне наповнення терміну «competence» у новому законі «Про вищу освіту» не повною мірою відповідає його значенню в українській мові та смислам, що вкладаються в нього у вітчизняному педагогічному просторі.

Відтак, необхідно констатувати, що у документах Міністерства освіти і науки за 2007 рік було більш адекватно витлумачене значення англійського слова «competence» відповідно до понять науково-педагогічного простору України та його значенню в українській мові (Комплекс нормативних документів для розроблення складових системи стандартів вищої освіти, 2007).

Компетенція– це визначена норма стосовно неперервної освіти,  яка задається освітніми стандартами і використовується для формування вимог до результатів навчання. Компетентність – це інтегрована особистісна якість людини (її капітал), що формується на етапі навчання, остаточно оформлюється і розвивається у процесі практичної діяльності та забезпечує компетентний підхід до вирішення професійних завдань. Компетентність є оцінною характеристикою особи. Компетентності особи є її особистісним капіталом і результатом навчання у різних формах формальної, неформальної та інформальної освіти. Компетентністний підхід – це підхід, спрямований на формування компетентності особи.

Саме тому вважаємо, що визначення вищої освіти у новому Законі як сукупність компетентностей не є коректним. На наш погляд, вища освіта повинна розглядатися, з одного боку, як процес навчання у вищій школі, а, з іншого, як результат навчання на певному освітньо-кваліфікаційному рівні. Також, на наш погляд, варто підкреслити, що фахівець як компетентна особа (!) є капіталом і тільки через нього можна використати його капітал (сформовані компетенції). Саме у цьому й криється принципова різниця між компетенцією і компетентністю. Викривлення змісту цих понять приводить до нівелювання самої компетентної людини як носія компетенцій.

Таким чином, розгортання в останнє десятиріччя в Європі поліфонічного освітнього простору, гармонізація ступеневих моделей підготовки фахівців на національних рівнях з вимогами європейського простору вищої освіти, вироблення загального розуміння змісту кваліфікацій на рівні бакалавра та магістра в термінології результатів навчання актуалізували в Україні дослідження, метою яких було розроблення різних моделей компетентності. Особливого значення у таких дослідженнях та нормативних документах, що розробляються з їх урахуванням, має тлумачення змісту понять відповідно до змісту інших, усталених, понять вітчизняного простору педагогічної науки.

При виробленні механізмів щодо реалізації нового Закону про вищу освіту, зокрема оцінювання результатів навчання, варто врахувати наукові здобутки вітчизняної педагогічної науки, тим більше, що означена проблема вже має свою науково-дослідну історію.

Також варто підкреслити, що наміри України щодо приєднання до Європейського простору вищої освіти зовсім не означають, що ми маємо втрачати свої традиції в освітній галузі, вносити непорозуміння у вітчизняний науковий освітньо-термінологічний простір. У жодному документі Болонського процесу не прописана уніфікація освіти чи освітніх процедур, навпаки, йдеться про збереження традицій власної освіти із зрозумілим тлумаченням її результатів для європейського освітнього простору. Для того, щоб цього досягти, на наш погляд, необхідно, з одного боку, якомога менше руйнувати зміст усталених понять вітчизняної педагогічної науки, а, з іншого, максимально адекватно тлумачити зміст нових понять, що вживаються у документах ЄС, Європейському освітньому просторі, відповідно до їх значення у нашому мовному просторі та усталених понять вітчизняної педагогічної науки. На наш погляд, найбільш професійно це можуть робити представники педагогічної науки, а тому це може стати одним із пріоритетних напрямів діяльності НАПН України.

Світлана  Сисоєва,

завідувач НДЛ освітології

Київського університету імені Грінченка,

доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент НАПН України

 

Газета «Освіта», № 26-27, 17 – 24 червня 2015 р.