Поштова скринька «ОУ» поповнюється листами, в яких фахівці-освітяни висловлюють свої думки щодо нового проекту закону «Про освіту». Беззаперечно, нова законодавча база матиме вирішальний вплив на розвиток освітньої галузі у цілому і окремих її складових. У цьому номері своїми думками щодо майбутнього освіти дітей з особливими потребами ділиться директор Інституту спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук України В’ячеслав ЗАСЕНКО.

Нині спостерігається вкрай негативна тенденція, яка характеризується погіршенням не лише кількісних, а й якісних показників, зокрема загостренням проблем здоров′я, що спричиняє зростання чисельності дітей означеної категорії.

Визнання Україною Конвенції ООН про права дитини та Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захист і розвиток дітей посилило увагу громадськості до проблем дітей з особливими освітніми потребами, зокрема дітей-­інвалідів, викликало необхідність створення найсприятливіших умов їхньої інтеграції в систему сучасних суспільних відносин.

На цьому тлі реформування системи освіти для дітей з особливими потребами, і насамперед з інвалідністю, має відбуватися з урахуванням прогресивних світових тенденцій: від інституалізації до інклюзії. Інноваційна методологічна парадигма такого реформування базується на принципах дитиноцентризму, що передбачає виявлення природних здібностей кожної дитини, створення умов для їх успішного розвитку, сприяння самореалізації спочатку в навчанні, а потім і в житті. Принципи дитиноцентризму зумовлюють перехід від стратегії надання освітніх послуг за нозологічним спрямуванням в сегрегативних осередках – до стратегії задоволення освітніх потреб у закладах, які обирають батьки дітей з особливими потребами з урахуванням особливостей організаційно­педагогічного, навчально­методичного та корекційно­розвиткового супроводів.

І, безумовно, всі гарантії і права, зокрема на здобуття освіти такими дітьми, мають бути закріплені законодавчо, тим більше в демократичній, цивілізованій країні, якою себе позиціонує Україна.

В Інституті спеціальної педагогіки НАПН України, який, до речі, є єдиною державною науково­дослідною установою, що опікується проблемами розвитку, навчання і виховання дітей з особливими освітніми потребами і є основ­ним розробником концептуальних підходів, державних стандартів, змістового і програмно­методичного забезпечення процесу їхнього навчання, підготовці означеного проекту Закону традиційно приділялася значна увага. На­уковці установи розробили відповідні пропозиції і подали їх до робочої групи. Частину з них ураховано, втім поданий проект, як на нас, потребує ґрунтовного обговорення і внесення коректив.

Скажімо, викликає великий сумнів доцільність підготовки окремого розділу закону, присвяченого освіті осіб з особливими потребами. Адже фактично кожен із розділів проекту Закону безпосередньо стосується і освіти осіб з особливими потребами. Вони здобувають освіту усталених видів, рівнів (за винятком нецензової) і форм. Відтак, про «спеціальну освіту» (свого часу так називали рівень освіти, здобутий у ПТУ чи технікумах) не йдеться. Спеціальною може бути лише педагогіка як наука про спеціальні принципи, методи, форми і прийоми корекційного навчання. Але це вже не освітній рівень, а засіб здобуття усталеного освітнього рівня особами з особливими потребами.

Безумовно, є особливості програмно-­методичного забезпечення навчання окремих категорій осіб з особливими освітніми потребами, обов′язковість відповідного психолого­педагогічного, корекційно­розвиткового супроводів та ін. Але ці та інші дійсно специфічні позиції безпроблемно можна розписати у відповідних розділах і статтях проекту Закону, не виокремлюючи їх у штучно створений розділ і не сегрегуючи певним чином частину повноправних і повноцінних членів нашого су­спільства.

Наприклад, у відповідних статтях розділу «Дошкільна освіта» можна з успіхом виписати необхідні положення щодо спеціальних дошкільних закладів (дошкільних закладів компенсаторного типу), спеціальних груп при масових дошкільних закладах і всю специфіку здобуття дошкільної освіти дітьми з особливими потребами. Це стосується й інших освітніх рівнів.

Є принципово важливі речі, які, на наше глибоке переконання, мають бути відбиті в означеному документі. Так, до основ­них термінів та їх визначення (розд. І, ст.1.) доцільно додати такі терміни як «Особи з особливими потребами», «Інклюзивне навчання», «Індивідуальна програма розвитку», «Нецензова освіта» та ін.

Законодавчого закріплення потребує українська жестова мова, як мова навчання (білінгвальне навчання) осіб з порушеннями слуху (ст. 6).

Видається також важливим започаткування чи закріплення на законодавчому рівні таких позицій як:

– раннє виявлення і корекційний вплив на дітей з особливими потребами (так звана переддошкільна освіта), що має підкріпитися введенням відповідного рівня формальної освіти;

– соціально­педагогічний патронат, що забезпечує взаємодію навчальних закладів, сім′ї і суспільства у навчанні дітей з особливими освітніми потребами;

– визначення статусу центрів раннього втручання та навчально­реабілітаційних центрів, як осередків, що забезпечують відповідні рівні формальної освіти;

– широке запровадження інноваційних форм і технологій навчання означеної категорії дітей (найперше – інклюзивної форми);

– створення відповідних умов для осіб з особливими освітніми потребами при незалежному оцінюванні (сурдопереклад, рельєфно­крапковий шрифт та ін.);

– організаційні умови здобуття особами з особливими потребами професійної і вищої освіти;

– фінансування дитини з особливими потребами, а не закладу, створення освітнього кошика та ін.

І насамкінець. Цілком очевидно, що майбутній рамковий закон стосується всіх без винятку. Тож думається, що за участі Комітету ВР з науки і освіти, МОН України, НАПН України, педагогів і батьків, громадських організацій, усіх, кому не байдужа означена проблема, вдасться законодавчо наблизити основні вимоги до загальноприйнятих міжнародних стандартів і забезпечити можливість всім категоріям дітей з особливими потребами здобувати бажаний рівень підготовки, маючи при цьому альтернативний вибір форм навчання і типу навчального закладу.

 "Освіта України" № 25, 2015