Додивлятися до здібностей дитини з «прицілом» на індивідуальну освітню програму: науковці та практики роблять наголос на врахуванні персональних особливостей дошкільника.

На часі – створення цілісної системи роботи: треба забезпечити педагогів методиками та інструментарієм. «Спільними зусиллями знайти правильне рішення, щоб уникнути різних підходів» – таку мету визначає голова правління Всеукраїнської громадської організації «Асоціація працівників дошкільної освіти» Ніна Омельяненко. Над питанням разом працюватимуть Інститут обдарованої дитини НАПН України, Інститут психології НАПН імені Г.С. Костюка та Міністерство освіти і науки України – звісно, не без участі працівників ДНЗ.

Обдарованість – річ ефемерна, виміряти її – годі. Вивчаючи це поняття, науковці досліджують його природу та виокремлюють критерії визначення, проте остаточних висновків не роблять.

– На жаль, нині в наукових дослідженнях питання обдарованості залишається складним, багато науковців намагаються оминути його: це копітка робота, що потребує високої компетентності – потрібно розібратися в індивідуальних особливостях кожної дитини, поки не виходячи на рівень узагальнення, – зауважує професор кафедри теоретичної та консультативної психології Інституту соціальної психології та соціальних комунікацій НПУ імені М.П. Драгоманова Віра Кузьменко.

Вроджена чи розвинена?

В Інституті психології імені Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук є лабораторія психології обдарованості – її завідувач Олександр Музика  розповідає про історію питання: «Спочатку в лабораторії були романтичні наміри – знайти єдиний, генеральний фактор, створити методики діагностики тощо. Понад п’ять років активно працювали – і підтвердили результати, отримані свого часу американцями: діти з високим інтелектом іноді більш успішні у навчанні – але не здійснюють тих значних досягнень, яких від них очікують». На наступному етапі досліджень підтвердили той факт, що люди з нормальною психікою – потенційно обдаровані. А потенційна обдарованість, за словами Олександра Леонідовича, – радше теоретичний конструкт.

– Обдарованість нині нам видається складішою, ніж двадцять років тому, коли цією темою тільки почали займатися, – зізнається професор Музика. – Можливо, коли йдеться про дошкілля, краще говорити про розвиток здібностей та розглядати окремі аспекти «обдарованості». Існують два підходи: перший полягає в тому, що обдарованість є вродженою якістю, а другий розглядає її як особистісну якість, що базується на розвитку здібностей, – і він є перспективним.

Віра Кузьменко цитує Григорія Костюка – про природу індивідуальних особливостей психолог висловився так: «Індивідуальні особливості не є природженими, незмінними, вони формуються у процесі розвитку психіки кожної дитини, який здійснюється… в конкретних умовах виховання і навчання». Отже, закономірною є поява поняття «індивідуальні особливості розвитку обдарованості». Одиницями аналізу цих особливостей є: вид обдарованості (загальна/спеціальна), рівень розвитку обдарованості та здібностей, домінуючі критерії певного виду здібностей, тип обдарованості (актуальний, потенційний, прихований, гармонійний тощо), прояви здібностей, характерні для конкретної дитини.

Виявляти і спостерігати

– «Картина» такого аналізу може бути складена в індивідуальний профіль обдарованості, – пояснює Віра Ульянівна. – Коли ми все це знаємо про дитину, можемо диференційовано враховувати відмінності розвитку обдарованості при розробленні індивідуальної освітньої програми.

На думку фахівця, індивідуальний підхід передбачає не лише виявлення факту наявності здібностей, а й спостереження за динамікою: слід проводити діагностику, аналізувати зібрану інформацію щодо дитини (саме вдумливий аналіз дає можливість виокремити нюанси розвитку, що мають бути відображені в індивідуальній освітній програмі) і не припиняти вивчення й під час реалізації індивідуального підходу.  

– Вивчаючи дитину, ми обов’язково переводимо відомості у площину навчально-виховної роботи, – наголошує Віра Кузьменко. – Реалізовувати індивідуальний підхід можемо з допомогою індивідуальної освітньої програми. Це усний або письмовий документ, що містить психологічний портрет дитини, завдання виховання, навчання і розвитку, додатковий зміст навчально-виховної та розвивальної роботи, особливі форми, методи і прийоми педагогічної діяльності, додаткові умови, які необхідно створити, і засоби. А насамкінець – очікувані результати.

Працювати над цим документом має команда – вихователь, психолог, методист. Можуть бути залучені логопед, спеціаліст із фізичного виховання тощо. Участь батьків розглядається як обов’язкова.

Оригінальність – не помилка!

Обдарованість не тотожна компетентності: обдарована дитина займається певним видом діяльності із зацікавленням, маючи велике бажання, з власної ініціативи – тоді як компетентність часто досягається значними зусиллями. Основними критеріями визначення обдарованості дитини дошкільного віку є активність як показник загальної потужності організму, креативність, научуваність, позитивне ставлення до виду діяльності та висока результативність. 

– Високих здібностей для обдарованості мало, – констатує Олександр Музика. – Творчі здібності – це «надбудова» над високим рівнем здібностей узагалі. Часто в дошкільному віці діти стихійно продукують «інвенції», тобто відхилення від заданого алгоритму виконання певної дії. Нерідко ці інвенції розцінюються як помилки і відкидаються – а насправді це передумова розвитку творчих здібностей.

Завідувач лабораторії психології обдарованості пропонує ввести інвенції до алгоритму педагогічної діяльності. Запитуючи дитину «а що ще із цим можна зробити? В якій іншій галузі застосувати?», можна сформувати у неї ціннісне ставлення до інвенцій.

– Низка експериментальних досліджень, проведених нами, показує: діти дошкільного віку чудово використовують інвенції самі й наслідують – що цікаво! – інвенції інших дітей, а не лише вихователя, – наголошує Олександр Леонідович. – Єдине, що перешкоджає розвиткові творчих здібностей, – розцінювання педагогом інвенцій як помилок. Робити щось «іншим способом» – природно для дитини дошкільного віку.

Науковий клуб у дитсадку  

2011 року в Оболонському районі Києва було відкрито Відділ обдарованої дитини управління освіти Оболонської РДА. Заклад має на меті створення цілісної системи роботи з обдарованими дітьми, впровадження нових технологій і спеціальних методик виявлення, розвитку й підтримки обдарованих дітей, реалізацію концепції розвитку творчих здібностей і креативності.

– Інтереси і здібності обдарованої дитини виходять за межі масового навчального закладу, тож наше завдання – створити систему, яка б забезпечила розвиток обдарованої дитини в масовій освіті, – пояснює методист відділу обдарованої дитини Наталія Зацаринна. – В освіті Оболоні реалізується регіональна програма «Обдаровані діти»: 16 експериментальних закладів упроваджують систему роботи з дітьми, котрі мають підвищений рівень пізнавальної активності. Система передбачає пошук і діагностику таких дітей, започаткування інноваційного сектора наукових знань і системний внутрішній та зовнішній моніторинг якості освіти обдарованої дитини.

Наталія Петрівна розповідає про пілотний проект «Дитячий науковий клуб», що стартував у п’яти експериментальних закладах району. Це нова форма роботи з дітьми, котрі, згідно з проведеною комплексною діагностикою, мають яскраві здібності та стійкий інтерес до науково-дослідницької діяльності. Мета проекту – зробити зміст дошкільної освіти науково насиченим. Для дітей із підвищеним рівнем пізнавальної активності створюють спеціальне середовище, що має пробуджувати інтерес до науки та самостійного пошуку знань.

– Кожне заняття розпочинається з інтеграційної тренінгової вправи – для згуртування учасників і налаштування на успіх, цю вправу проводить психолог, – розповідає Наталія Зацаринна. – Введення у тему засідання відбувається через мотиваційну наукову розминку, під час якої використовуються головоломки, ребуси, кросворди, відеофрагменти тощо. Клубом керує опікун, він супроводжує самостійну діяльність учасників: діти спостерігають, як він виконує дослід, а потім експериментують самі. Упродовж засідання дошкільники мають можливість провести 5–7 фізичних, хімічних, природничих дослідів. Узявши на озброєння фразу Конфуція «Скажи мені – і я забуду, покажи мені – і я запам’ятаю, дай мені діяти самому – і я зрозумію», у клубах організували навчання через досвід.

Щастя казкового дитинства

Фахівці обговорюють мовну компетентність дошкільників, музичні здібності, логіко-математичну обдарованість тощо. Та не менш важливою видається емоційно-почуттєва сфера. «Важливо побудувати навчально-виховний процес у дошкільному закладі так, аби дитина могла залишатися дитиною, не була змушена пристосовуватися до того, якою її хочуть бачити, – наголошує старший викладач кафедри дошкільної освіти Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Людмила Шульга. – Як би там не було, виховання у ДНЗ спрямоване на підготовку до школи, а не на «проживання» щасливого дитинства. А в цей період надзвичайно важливо надати дошкільнику можливість задовольнити «потреби правої півкулі» – жагу дива, казки, відкриттів. На мій погляд, найбільш правильний шлях у педагогіці – досліджуючи природу дитини, просто створити умови для реалізації вікових закономірностей розвитку. Майже половину здобутої впродовж життя інформації дитина отримує саме в дошкільному дитинстві – завдяки тому, що сприймає світ усіма органами чуття. Чи можна педагогам ігнорувати цей факт?»

На прикладі сприйняття творів живопису Людмила Миколаївна пояснює: дитина бачить на картині не «перший план» і «тло», а казковий світ – і дорослому лише потрібно зробити туди крок разом із нею. Мабуть, такими «кроками» варто супроводжувати дошкільника у будь-який світ, який є для нього цікавим – хоч у математично-комп’ютерний, хоч у літературний.