Коли років десять тому українські освітяни й медики поверталися з-за кордону й ділилися враженнями про тамтешню роботу з дітьми-аутистами, це сприймалось як фантастичні оповідки. Пересічному освітянину, та й просто громадянину України часів пізнього доінклюзивного «палеоліту», важко було повірити, що «неформатну» дитину не просто не виштовхують із звичного освітнього простору, а вивчають навіть найменші її особливості. Тоді здавалося, що в нашій країні здійснити подібне практично неможливо. А виявилося – треба лише почати. І зробити кілька перших кроків – як водиться, найважчих.

Утім, нам набагато простіше за західних колег­першопрохідців. У багатьох країнах Західної Європи і США система допомоги особам з аутизмом існує вже понад 30 років. Здавалося б, міжнародного досвіду – дуже багато, лише встигай його вивчати, опрацьовувати і впроваджувати в життя. Та справа ця не швидка, а надто – враховуючи неповороткість чиновницько­управлінської машини та стереотипи, які ще є у нашого су­спільства. Але якщо порівнювати із зовсім недалекими часами, коли інклюзія тільки­но «прокльовувалась» у вітчизняній системі освіти, поступальний рух уперед є досить­таки відчутним, а здобутки – суттєвими. Розроблені спеціальні програми і методичні рекомендації, удосконалена законодавча база. Тобто інструменти є, потрібно тільки навчитися ними користатися. Саме задля цього Міністерство освіти і науки разом із Інститутом спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук проводить вебінари з питань спеціальної та інклюзивної освіти. Такі собі лікнепи для початківців. Адже цільова аудиторія цих заходів – насамперед педагогічні працівники, які нещодавно приєдналися до благородної справи інклюзивного навчання. Одна із таких подій, що відбулася наприкінці січня і транслювалася на порталі «Педагогічна преса» у режимі онлайн, була присвячена налагодженню у дошкільних навчальних закладах освітнього процесу для дітей з аутизмом. Зокрема – алгоритму діяльності міждисциплінарних груп супроводу.

Налаштування ресурсів

«Особлива дитина – насамперед дитина, а вже потім – «особлива», – так казав відомий психолог Лев Виготськийще 1924 року. Цей підхід намагаються реалізувати і фахівці Інституту спеціальної освіти НАПН, розробляючи навчально­методичні рекомендації для роботи з особливими дітьми. Завідувач лабораторії корекції розвитку дітей з аутизмом Тетяна Скрипник упевнена, що в дошкільному навчальному закладі, незалежно від його типу, можна і потрібно організувати й упроваджувати успішний навчально­виховний процес для дитини з аутизмом. Але це стає можливим лише тоді, коли будуть задіяні зовнішні й внутрішні ресурси. Тобто – впроваджена системна підготовка середовища – з одного боку, і дитини – з іншого.

– Ми визначаємо такі групи ресурсів середовища, як предметно­просторові, організаційно­смислові й соціально­психологічні, – говорить Тетяна Вікторівна. – Кожна з них має свій зміст, напрацьований великий масив засобів і підходів, щоб дитина з аутизмом у навколишньому середовищі відчувала себе захищеною і могла цілеспрямовано діяти.

Наприклад, предметно­просторовий ресурс – це відповідним чином оформлені кімнати, в яких визначено, де відбуватиметься той чи інший тип діяльності, аби дитині було легко орієнтуватися. Приклад організаційно­смислових ресурсів – індивідуальний графік, який діти з аутизмом швидко і продуктивно засвоюють. Потім він стає своєрідним дороговказом до того, як відбуватиметься заняття. Діти­аутисти діють за своїми внутрішніми законами і бажаннями, і надзвичайно важко долучити їх до тієї діяльності, яку вони не хочуть робити. Найвідоміше і найдієвіше правило, що налаштовує дитину на певний порядок: на сторонах наочних матеріалів, які означені різними кольорами, прикріп­люють картинки або фотографії, вони сигналізують дитині, що вона має зробити тепер і що отримає в результаті. Саме цей бажаний стимул перед очима полегшить необхідність виконання попереднього заняття.

Будь­які правила – намальовані, прописані, відпрацьовані – дитина з аутизмом сприймає як закон, говорить Тетяна Вікторівна. Важливим є також налаштування внутрішніх ресурсів, тобто підготовка дитини до освітнього простору шляхом нормалізації її базових властивостей. Найважливішими компонентами тут є психомоторний, соціально­емоційний і пізнавальний розвиток. Мають бути спланована і продумана робота у напрямі нормалізації тонусу, формування у дитини базового почуття безпеки і довіри, допомога у надбанні повноцінного чуттєвого досвіду (так звана сенсорна інтеграція). Без цих складників дитина з аутизмом не може розвиватися послідовно, каже пані Тетяна. І поки ми не надолужимо ці важливі фундаментальні риси, не можемо стверджувати, що навчання дитини відбувається максимально ефективно.

Міждисциплінарний супровід

Отже, дуже важливо, щоб така двостороння підготовка дитини з аутизмом до освітнього процесу відбулася перед тим, як малюк потрапить у навчальний заклад. Коли ж така дитина починає систематично відвідувати садок, насамперед має бути організована група міждисциплінарного супроводу, яка створить індивідуальну програму розвитку та визначить актуальні цілі.

У складі групи супроводу можуть бути вихователь, асистент вихователя, психолог, корекційний педагог, дефектолог, логопед, музичний працівник, спеціаліст із фізичної культури, звичайно ж – батьки. Всього – осіб ­10–12. Але це – «програма­максимум». Вона є можливою тільки у спеціальних навчальних закладах або НЗ з інклюзивними групами. Та навіть якщо з таких фахівців будуть далеко не всі, а лише ті дорослі, які безпосередньо опікуються дитиною в садку та за його межами, – не біда. За умови продуманої та узгодженої роботи всіх учасників групи, з визначенням ролі кожного і наявністю координатора, робота матиме успіх. Це означає, що у звичайному садку, де створюється група супроводу, в ній можуть бути вихователь, вихователь­методист, психолог, батьки і фахівець, який знаходиться за межами садка і працює з дитиною. Навіть цього достатньо для того, щоби правильно організувати процес і допомогти дитині повноцінно розвиватися.

– На нашу думку, серцевиною цієї програми і, взагалі, запорукою успіху супроводу є правильно прописані актуальні цілі, – продовжує Тетяна Вік­торівна. – У цій моделі вони – найголовніший орієнтир. Ми вважаємо за необхідне формулювати їх за відомими принципами SMART. Вони мають бути надзвичайно конкретними, орієнтованими на результат, з визначеністю у часі, з показниками результативності. Наприклад, дівчинка не звертає увагу на дорослого. Визначаємо ціль: коли дорослий звертається до дитини з проханням, вона з першого разу і не пізніше ніж через дві секунди виконує це прохання у 9 випадках із 10. Термін – півроку. І кожен зі свого боку, але узгоджено з іншими, робить усе для того, щоб дитина відпрацювала ці вміння.

Загалом алгоритм діяльності групи супроводу має бути таким: діагностичний етап (оцінка стану розвитку дитини) – створення підтримувального і стимулюючого середовища – визначення актуальних цілей – розроблення індивідуальної програми розвит­ку – досягнення узгодженості зусиль усіх, хто долучений до роботи з дитиною, – моніторинг успішності.

Роль психолога

Про те, яка роль психолога у міждисциплінарній групі супроводу, розповіла науковий співробітник лабораторії науково­методичного забезпечення роботи ПМПК Українського науково­методичного центру практичної психології і соціальної роботи, практичний психолог спеціального ДНЗ №569 Ганна Супрун. Вона наголосила на необхідності просвіти батьків і педагогічного колективу. Це означає, що практичний психолог може і повинен надати інформацію педагогам про те, якою взагалі є дитина з аутизмом, якими можуть бути її сильні сторони. Адже у спільноті (зокрема в освітянській) досі є багато міфів і упередженого ставлення до таких дітей. Тож найперше завдання психолога – зменшити у педагогічного колективу відчуття страху і небезпеки перед невідомим. Іншими словами: відкрити двері у світ аутичної дитини і створити передумови для її появи у закладі.

У компетенції психолога, звичайно, і безпосередня робота щодо діагностики самої дитини, складання індивідуальної програми розвитку та корекційних занять. Але перед тим фахівець бере активну участь у створенні індивідуального портрету дитини, задля чого багато спілкується з батьками. Бо ніхто не володіє інформацією краще за них. Чим любить займатися дитина, які іграшки – улюб­лені, чого вона боїться? Психолог має розповісти батькам, що їм не варто робити у присутності такого малюка. Наприклад, дуже часто батьки говорять про надмірну реакцію дітей з аутизмом на голосні звуки, на певні жести. Дитина може боятися фізичного наближення іншої особи – і дорослої, і маленької.

– Окрім того, треба з’ясувати у батьків і вчасно повідомити педагогам, яким способом взаємодії дитина користується, як повідомляє про свої бажання, – додає Ганна Володимирівна. – Чому це важливо? Бо, як довів досвід, діти з аутизмом майже не користуються зрозумілими і звичними для нас засобами комунікації. Наприклад, такі малюки можуть повідомляти про своє бажання чогось, просто наближаючись до дорослого. Навіть не дивлячись у його бік. Або – збільшуючи рухову активність. Тому знання способу взаємодії і комунікації є дуже цінним, ключовим у підготовці індивідуального портрета дитини.

Незамінною є участь психолога і в партнерській взаємодії. З допомогою ігрових вправ і тренінгів він може допомогти всім учасникам здобувати необхідні навички: уміння слухати, чути, доносити думку, спільно діяти – це ті ключові моменти, якими мають володіти всі дорослі, котрі супроводжують дитину з аутизмом.

Міні­майстер­клас

Також Ганна Супрун дала кілька практичних порад. На її переконання, найбільш важливими у роботі з такою дитиною є перші зустрічі і формування довіри.

– Насамперед необхідно встановити контакт очима, – говорить психолог. – Якщо звичайна дитина шукає цього контакту, то дитина з аутизмом, навпаки, уникає. Хоча насправді вона його потребує. Тому треба опуститися на рівень очей дитини, але не дуже наближаючися до неї. Дивлячись їй в очі, ви просто можете своєю присутністю і поглядом повідомити, що ви поруч. Дуже важливо, щоб ваше обличчя було всміхненим. Дитині з аутизмом складно зосередитись на цілісній картині обличчя, але ваша усмішка і голос будуть сигналізувати про те, що вам приємно з нею, що ви до неї ставитесь доброзичливо. Також при спілкуванні доцільно користуватися короткими номінативними фразами. Тобто – просто називати ім’я. Просто вітатися: «Привіт!» або «Доброго дня!». Перенасичені словами речення такий малюк не сприймає. Адже переживає тривогу й напруження від спілкування з чужою людиною, тому йому складно адекватно усвідомлювати мовлення, яке він чує. Отже: погляд в очі, усмішка, спокійний рівний голос, можливо, трішки голосніше, ніж зазвичай. Короткі фрази. Повтор їх. Наприклад: «Доброго ранку, Сашко», «Андрійку, я рада тебе бачити». Це допоможе вам бути зрозумілим для дитини з аутизмом, а їй – відчути вашу приязнь до неї. Ці нюанси варто знати і самостійно використовувати.

Наприкінці доповідачі запросили до співпраці й участі у щомісячних вебінарах­семінарах щодо організації інклюзивної освіти всіх учасників навчально­виховного процесу. А також закликали звертатися за додатковою актуальною інформацією до офіційних сайтів МОН та Інституту спеціальної педагогіки НАПН, пообіцяли найближчим часом надати методичні рекомендації щодо роботи інклюзивних груп.

Статистичні дані свідчать, що серед дітей з аутизмом 10% – талановиті (лише 1% звичайних дітей є обдарованими). Звичайно, ми не закликаємо педагогів, які починають працювати з малюками­аутистами, бачити в них майбутніх ейнштейнів і ньютонів. Хоча – хто знає, – можливо, сьогоднішні «каляки­маляки» когось із ваших вихованців – це передвіс­ник новітньої «посмішки Мони Лізи». Ставитися до них треба просто як до дітей, котрі потребують вашої уваги і допомоги.

Наталія КУЛИК, «Освіта України».

ПРЯМА МОВА

Алла КОЛУПАЄВА, заступник директора з наукової роботи Інституту спеціальної педагогіки НАПН:

– Наша установа намагається забезпечити науково-методичний і навчально-методичний супровід навчання дітей з особливими потребами, зокрема, з аутизмом – і у спеціальних навчальних закладах, і в НЗ інклюзивного типу. Орієнтуємося на провідні світові тенденції, однією з найпоширеніших є інклюзивне навчання. Саме тому з ініціативи МОН було ініційовано проведення таких вебінарів. Ми їх будемо проводити щомісяця, висвітлювати різні питання і проблеми, пов’язані з особливими освітніми потребами. А у березні плануємо провести велику онлайн-конференцію, на якій представимо науково-методичні матеріали з навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітньому і спеціальному середовищі.

Науковці нашого інституту разом із практиками (у нас багато експериментальних майданчиків дошкільного типу) вперше в Україні розробили навчальні програми для дітей з порушеннями слуху, мови. Багато матеріалів присвячено саме інклюзивному навчанню. Вони не надто відомі у країні, адже побачили світ обмеженим накладом, але ми представимо їх також в онлайн-режимі. На сайті інституту вже є відповідна електронна бібліотека. Розроблено психолого-педагогічну програму з вивчення дитини з порушеннями психофізичного розвитку. Це – електронна комп’ютерна система, яку ми презентуватимемо у березні. Вона допоможе визначити особливості таких дітей і допомогти педагогам, психологам, іншим спеціалістам, означити основні напрями роботи з ними.

Сьогодні ми обговорювали дітей з аутистичними розладами, оскільки це найбільш «незнана» категорія. Наш інститут ініціює впровадження нових підходів до розроблення науково-методичного забезпечення, які базуються не на нозологічному принципі надання допомоги, а на визначенні саме особливих потреб. За умови створення відповідного середовища ми можемо надати спеціальну професійну допомогу будь-якій дитині.

Анна Грищенко, головний спеціаліст відділу дошкільної освіти Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН України:

– П’ятого червня було внесено зміни до Закону України «Про дошкільну освіту» в частині функціонування інклюзивної освіти. Останні півроку МОН займалося питанням приведення у відповідність нормативно-правових і підзаконних актів зі згаданим вище законом. Було розроблено проекти нових документів, що регламентують діяльність інклюзивних груп, та проекти внесення змін до тих документів, що вже є. Йдеться про проект порядку діяльності інклюзивних груп у дошкільних навчальних закладах. Нині документ знаходиться на етапі перепогодження з міністерствами та іншими зацікавленими органами у зв’язку зі зміною уряду та відповідно до регламенту Кабінету Міністрів України. Також було розроблено новий порядок комплектації інклюзивних груп у дошкільних навчальних закладах. Документ уже підписано в Міністерстві освіти і науки, він знаходиться на етапі підписання в Міністерстві охорони здоров’я, після чого його буде зареєстровано в установленому порядку в Міністерстві юстиції України. Крім того, розроблено проекти внесення змін до Положення про дошкільний навчальний заклад щодо функціонування інклюзивних груп. А також внесено відповідні зміни до положень постанов Кабінету Міністрів про педагогічні посади – зокрема, буде створена нова посада «асистент вихователя інклюзивної групи». Також до Постанови №346 Кабінету Міністрів внесені зміни щодо 56 днів відпустки педагогічних працівників інклюзивної групи. Зміни вносяться і до Класифікатора професій, в частині наявності ще однієї посади – «асистент вихователя інклюзивної освіти». Тобто, як бачите, за останні півроку зроблено великий крок уперед, міністерство разом із науковцями і практиками розробило багато документів, які пройшли вже громадське обговорення на сайті МОН. Сподіваємося, найближчим часом усі вони будуть прийняті і надійдуть до дошкільних навчальних закладів.

Наталія Кулик, "Освіта України", №6, 9 лютого, 2015 року