Нещодавно у видавництві «Знання України» побачила світ чергова книга відомого науковця, доктора філософських наук, члена-кореспондента НАН і академіка НАПН України, ректора Українського державного університету імені Михайла Драгоманова, професора Віктора Андрущенка під амбітною назвою «Просвітницька одіссея розуму». Із запитаннями про мету й основну проблематику книги наш кореспондент звернувся до автора. 

— Що спонукало вас, Вікторе Петровичу, до цієї теми, яка мета написання книги й які основні проблеми в ній висвітлюєте? 

— Дякую «Україні молодій» за постійну увагу до освіти, науки і культури, до виховання української молоді. Особливо в наш час, позначений знаком військової агресії російської федерації проти України. Вистояти і перемогти в цій війні може тільки підготовлений й консолідований народ, який володіє ефективною зброєю, має підтримку від надійних міжнародних партнерів, а головне — має звитяжний, непереможний, нездоланний патріотичний дух, який спонукає до подвигу в ім’я народу і держави, Означений дух зрощується насамперед освітою. 

Її посилення, розвиток, вдосконалення у відповідності з викликами часу є завданням, на якому мають бути зосереджені матеріальні, духовні та моральні ресурси держави і громадянського суспільства. Власне, пошук такої відповіді і є метою авторського задуму книги. 

Основні ж сюжети обумовлені потребами осмислення архітектоніки освіти у військовий час, а ще більше — в період її післявоєнного облаштування. Я переконаний: щоб бути ефективною, наша освіти має стати розумною, доступною, демократичною і привабливою. Цей наратив, власне, й є основним висновком книги.

— Ви вважаєте, що нинішня освіта є недостатньо розумною? 

— Розуму ніколи не буває забагато. Успіхи нинішньої освіти незаперечні. За роки незалежності вона підготувала покоління українців, які, взявши в руки зброю, стали на захист Батьківщини, започаткували волонтерський рух, мобілізують власні кошти для виготовлення оборонної зброї, підтримки переселенців і біженців. Ці речі є найбільш красномовним свідченням ефективності української освіти. 

Однак — і це не секрет — проблем та суперечностей у цій сфері ще вистачає. Наша освіта серйозно відстала від науки, помітним є розрив між освітою та ринком праці, в низці закладів господарює так звана псевдоосвіта, учні та студенти втрачають інтерес до навчання та наукової діяльності, освіта замулюється повсякденністю, негативно позначаються на нашій освіті й гібридні атаки на неї з боку путінської пропагандистської армади, які інтенсивно впроваджуються в ході гібридної війни росії проти України. 

Освіта потребує захисту й водночас модернізації. Я переконаний: основна магістраль цього процесу пролягає по «лінії розуму». Тисячолітня практика цивілізаційного розвою людства переконує, що «нерозумна», збочена, ідеологізована освіта гуманному, справедливому і творчому ставленню людини до життя навчити на зможе. 

Освіта — це розум, культура, соціальна практика. Пошуком гармонії цих екзистенцій і її втілення в реальне просвітництво обумовлена моя книга. Вона розрахована на серйозного читача, який може вступити в дискурс, запропонувати власне обґрунтовані рішення. 

— Чи не перебільшуєте ви роль освіти у розвитку суспільства? Адже ми звикли до домінування таких пріоритетів суспільного розвитку, як економіка, матеріальне виробництво, а потім уже — дух, освіта, культура та інші «надбудовні» величини?  

— У цьому й полягає корінь проблеми. Закладене марксизмом так зване «матеріалістичне розуміння історії» з його уявленням «первинних потреб» людини загалом посоромило себе перед історією. Людина саме тим відрізняється від тварини, що живе, покладаючись не стільки на інстинкт, скільки на сформовану суспільством свідомість, в основі якої лежить осмислення життя, передбачення його розвитку в контексті утвердження гуманістичних цінностей. 

Як кажуть, «люди живуть не для того, щоб їсти, а їдять для того, щоб жити». Перш ніж щось зробити, людина спочатку подумає, обміркує, зважить. Це і є «розум», який формується насамперед освітою. То хто ж буде заперечувати, що вона має бути розумною? 

— Але ж людина — істота природна, матеріальна, вона має їсти, пити, одягатись, а потім уже займатись наукою, культурою... 

— Так нас у свій час навчали. Однак це помилкове твердження. Людське життя не ділиться на «зараз» і «потім». Воно є єдиним потоком буття в природі, культурі і соціумі. Людина — «вінець природи» й саме тому класифікується як істота природна, соціальна, моральна, політична, духовна, як «частина природи», яка власним розумом та працею, освоюючи природу, зробила її «своєю власною частиною», вибудувала світ культури. 

В упорядкуванні (і вихованні)  людського (а не тваринного) ставлення людини до природи, надбань культури і духу, у сприянні їх освоєнню в контексті закладеного в них сенсу якраз і полягає історичне покликання освіти. Розумна освіта робить людину людиною.  

— Освіта — це насамперед озброєння дитини певною сумою знань, формування необхідних компетенцій. Якими знаннями в наші дні і в перспективі має наповнюватись освіта?  

— Життєвими, істинними, науковими. Але не тільки. Принципово важливим є те, що в її (освіти) лоні мають бути представлені всі знання (звичайно, в ущільненому, узагальненому вигляді), які існують в суспільстві — наукові, ненаукові й позанаукові, практично-досвідні, загальнокультурні, релігійні тощо. 

В процесі навчання зростаюча дитина має знайомитися з ними, бути здатною до їх критичного сприйняття, полеміки, бути готовою до відстоювання власної позиції. Саме так формується справжній суб’єкт суспільної життєдіяльності, який не боїться керуватись власним розумом, приймати самостійне рішення й за можливості впроваджувати його у практику.  

— У переліку знань, які підлягають освоєнню в школі чи ЗВО, ви називаєте релігійні знання. Чому? 

— Релігія — суттєва складова життєвого процесу. Третина людей світу, а може, й більше, є вірянами. Це тільки колишні «класики» цинічно принижували релігію, називали її «подихом пригнобленої істоти». Насправді ж релігія як одна з перших форм духовно-пактичного освоєння світу містить у собі вагомий пласт практичних знань, морального досвіду, ціннісних орієнтацій. Її роль та значення в наші дні зростає. 

На її ціннісній (як і на міфологічній) основі базується левова частка мистецтва, норм моралі та міжкультурного спілкування, система виховання тощо. Водночас у ній мають дозовано локалізуватись інші види знань, якими користуються люди, — побутові, міфологічні, позанаукові тощо. Учні і студенти мають їх знати, вміти полемізувати, відокремлювати зерна від плевел, а у разі потреби — користуватись ними. 

Дехто може сказати, що навряд чи чомусь корисному навчать нас, скажімо, міфологічні знання. Тим часом саме у міфах закодоване знання давніх народів, а може, й прибульців з космосу. Ми ще багато чого не знаємо й не розуміємо з того, що знали й розуміли народи найдавніших цивілізацій. 

Скажімо, людство досі не розуміє, про що думали і якими знаннями та досвідом керувались попередні покоління, котрі залишили наскельні малюнки, гігантські піраміди, величні храми, створювали іригаційні системи. А розуміти треба. 

Адже кожне досягнення цивілізації має бути поясненим для того, щоб ми могли ним користуватись сьогодні й у майбутньому. Як пише італійський філософ Умберто Еко, «ми мало знаємо про стародавню мудрість, яку несуть у собі міфології американських індіанців або багатьох африканських етносів» (чит. «Історія філософії. Античність та Середньовіччя. 

За редакцією Умберто Еко та Рікардо Федріги. Харків: Фоліо, 2024»). Освіта має навчити вступати з різновидом знань у продуктивний дискурс у пошуках істини, прихованої за численними нашаруваннями давнини. Важливо лишень «не передати куті меду», упорядкувати зміст освіти з першочерговою орієнтацією на верифіковане, науково-досвідне знання та практику. 

— Які ж головні лінії модернізації освіти приведуть її у царину розуму?  

— Насамперед «лінія науки». В основі освіти лежать наукові знання. Як любив повторювати багаторічний президент Національної академії наук України Борис Патон, «немає освіти без науки, немає науки без освіти». Розумна освіта має бути насамперед науковою. 

І це зрозуміло, адже тільки наука володіє й практикує доказовою системністю й безкомпромісною доказовістю. Жодне з положень вона не приймає на віру, огульно не відторгає знання, що не вкладаються у схему, побудовану іншим дослідником; безпідставно наука нічого не заперечує; вона вивчає, «втягує в себе» раніше здобуте знання, накопичене і доведене безвідносно до часу, регіону, історичного простору загалом; наука відшуковує й наводить аргументи для його осмислення, пропускає через горнило практики, узгоджує з людським соціокультурним досвідом і тільки тоді включає здобуте знання в практику... і в освіту. 

Наука не терпить догматів, відторгає догматичне мислення, не приймає підміни аналізу живої дійсності закостенілими, незмінними формулами; в науці немає місця сліпій вірі, поклонінню авторитетам, вона дозволяє і розвиває (і навіть вимагає) критично спрямований погляд на все, що аналізується, незалежно від того, що сказав про нього той чи інший науковий авторитет. 

Будь-який предмет, процес чи відносини наука розглядає в динаміці, історії його становлення та основних етапів розвитку. Вона вибудовує свої знання на основі змістовно визначених понять і категорій, принципів та методології, а не стихійно, хаотично. 

Наука завжди йде в ногу з практикою, завжди реалізується через такий механізм здобуття знань, як дискурс, зіткнення думок, поглядів, концепцій. Порівняно з іншими формами духовно-практичного освоєння світу означені особливості утверджують науку як найбільш плідний та ефективний засіб пізнання істини, а відтак — утверджують її як основу-основ практичної життєдіяльності людини, її освіти, становлення особистості як суб’єкта суспільної та індивідуальної життєтворчості. 

«Розумна освіта» є освітою науковою як у розумінні того, що вибудовує своє єство на основі науково здобутих знань, так і в органічному поєднанні пізнавального процесу з науковими дослідженнями. У цьому розумінні найбільш перспективним напрямом розвитку сучасної освіти є її легітимація як освіти наукової, дослідницької, а їх головними осередками є «дослідницькі університети». 

— На вирішенні яких першочергових завдань має зосередитись наша освіта, щоб бути розумною, мудрою, ефективною? 

— Їх багато. Я можу назвати лише декілька головних з них. Насамперед освіта має зміцнити взаємозв’язок з наукою, виробництвом і соціальною практикою, забезпечити системність, єдність вітчизняного і зарубіжного академічного досвіду, посилити світоглядну спрямованість, остаточно «розквитатись» з марксизмом та радянщиною, підсилити підготовку фахівців природничого, фізико-математичного та інженерно-технічного напрямів, зміцнити єдність раціонального та чуттєвого, посилити ціннісно-орієнтований контекст навчального процесу і позанавчальної практики. 

Суттєвої модернізації освіта має зазнати в частині демократизації власної організації, орієнтації на європейські стандарти та на ринкову економіку. При цьому вона має зберегти національні надбання й одночасно запозичити та впровадити все краще, що зуміла здобути зарубіжна просвітницька практика в останні два-три десятиліття нашого століття. Переконаний, нам це під силу. Українська освіта завжди була, є й буде розумною частиною загальнокультурного процесу, стоятиме на сторожі національних інтересів.  

Сергій КИРИЧЕНКО