Станіслав Олексійович Довгий – український науковець, підприємець, громадський діяч і політик, доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України, академік НАПН України, директор-засновник і нині – почесний директор Інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАН України, Президент Національного центру «Мала академія наук» України. А ще – людина, яка своїм життям і працею демонструє відданість своїй країні. Його внесок у сфери науки й освіти України є неоціненним, а його діяльність надихає нові покоління науковців і громадських діячів.

Звідкіля ж і коли почався цей шлях? Ось, вже майже 70 років тому. Народився Станіслав Олексійович 23 липня 1954 в с. Ганно-Требинівка Устинівського району Кіровоградської області. Він був первістком в родині закоханих і щасливих Олексія і Марії Довгих.

Молоді люди знімали житло. Здобували освіту. Багато працювали. Це згодом Олексій Довгий стане відомим українським письменником, перекладачем, літературним критиком, піснярем, автором більше сорока поетичних збірок, засновником та керівником українського народного хору «Родень», а його люба дружина за відданість освітянській праці (понад 50 років) отримає звання «Заслужений вчитель України», «Відмінник народної освіти». Але тоді вони просто вчилися бути щасливими, не дивлячись ні на що. Для них поява первістка була дарунком долі.

Ось білий будинок. Алеї знайомі.

В зеленім суцвітті каштанових віт.

Сьогодні у цьому веселому домі

Аж сім немовляток з’явилось на світ.

Аж сім немовляток, рожевих і повних,

Молодших і старших на кілька годин.

Маленьких таких і таких невгамовних,

Як мій, ще небачений крихітка-син.

Його я не бачив та вже відчуваю

Дихання тепленьке і серця биття.

Спасибі,  Маріє, я пагінця маю!

А значить у мене не марне життя.

 

Такими рядками привітає того дня молодий батько свою кохану дружину. Летітиме після роботи на мотоциклі у Кіровоград, аби через вікно побачити маленьке диво – сина Станіслава.

Станіслав зростав у любові рідних. Є родинний спогад про дерев’яні ночви, які були свого часу колискою для майбутнього академіка. Коли Марія привозила маленького Станіслава до своєї матері, їдучи на сесію, то ночви ставали колискою: бабуся чіпляла ті ночви на гвіздок, вбитий у сволок, та вигойдувала свого онука. Влітку ті ночви з водою стояли посеред двору, в них любила хлюпатися дітвора – інші бабині онуки…

– Мені однаково рідні й Ганно-Требинівка, й Городище, що в Чернігівській області, де народився батько, і де жила наша велика родина Довгих. Туди мама зі мною переїхала у 1955 році, коли оселя, в якій мешкали, згоріла дотла через прикрий випадок. Батько змушений був лишитися на Кіровоградщині, аби відбудувати жінці, в якої винаймали той дім, новий. Інакше вчинити він не міг, – розповідає Станіслав Олексійович.

Небагато пригадується з тих дуже ранніх, дитячих літ. Але всі спогади теплі.

Повернувшись на Чернігівщину, Олесій Довгий влаштувався на роботу в сусіднє Березне. В цьому невеличкому містечку і пішов до школи Станіслав. Тут народилася у Олексія і Марії Довгих донечка Тетянка. А коли вже мешкали в Києві, бо так знову розпорядилася доля, родина Довгих поповнилася сином Тарасом.

Змалку Станіслав був охочим до знань. Добре й у школах навчався: що в Березному, що у столиці. Та й чи могло б статися інакше з дитиною, яка зросла серед книг і з книгами.

Далі – навчання у Київському державному університеті ім. Т. Шевченка (факультет кібернетики і механіко-математичний). Спочатку навчався на вечірньому відділенні, трудову діяльність розпочав учителем фізики в школі. Пізніше працював в Інституті автоматики Міністерства приладобудування, засобів автоматизації та систем керування СРСР (м. Київ) на посаді інженера. Згодом перевівся на денне відділення.

Після закінчення університету отримав направлення на роботу до академічного Інституту гідромеханіки, де пройшов шлях від аспіранта до завідувача відділом. Доросле самостійне життя взяло здібного юнака у свої міцні обійми. І він їх не злякався.

– Не боявся ніколи труднощів. У мене був гідний батьківський приклад. Я знав, що коли батьки змогли в непрості часи здолати все, досягли своїх цілей, то в мене вже сімейний досвід, підтримка родини, власні сили, бажання та знання, – говорить Станіслав Олексійович.

З початком демократичних перетворень паралельно з наукою Станіслав Довгий одним із перших почав займатись підприємництвом. Він створив одну з перших комерційних компаній в Україні з розроблення вітчизняного програмного забезпечення.

А потім Чорнобиль… З перших днів Станіслав Довгий – учасник робочої групи Національної академії наук з питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Розроблена Станіславом Олексійовичем нестаціонарна нелінійна модель вихорових течій лягла в основу комплексного підходу до проблеми вивчення міграцій радіоактивних забруднень в атмосфері та гідросфері.

Пізніше став Генеральним конструктором організаційно-технічної системи «Інформ-Чорнобиль» Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, що об′єднала бази даних понад 80 організацій різних відомств і стала базовою в Україні. Водночас був призначений Національним координатором проєкту Європейської Комісії JSP-2 «Створення загальноєвропейської системи підтримки прийняття рішень на випадок аварії на ядерних об′єктах з врахуванням досвіду ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи». Обіймав високі посади в телекомунікаційній сфері, державних, міністерських установах.

Про таких кажуть: працює, як віл. Отак і працював. Створював сімейний бізнес, досягав нових і нових успіхів у діяльності. Робив часом неможливе, але саме від цього отримував чи не найбільше задоволення, коли бачив, як усе задумане і втілене приносило позитивний результат.

Якщо говорити про політику, то Станіслав Довгий був тричі обираний народним депутатом до ВРУ. Якщо говорити про науку – виховав плеяду кандидатів і докторів наук, не шкодуючи для них свого досвіду, своїх набутків, свого часу.

А ще створив наукову школу з нелінійної нестаціонарної динаміки, що поєднує аналітичні, обчислювальні та експериментальні методи. Є автором понад 300 наукових праць, 38 патентів й авторських свідоцтв, 42 монографій, підручників та енциклопедичних видань (самостійно та у співавторстві) у сфері обчислювальної математики, математичного моделювання, обчислювального та фізичного експерименту, геодинаміки навколишнього середовища, інформаційно-комунікаційних технологій тощо.

Станіслав Довгий – заслужений діяч науки і техніки України; лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за цикл наукових праць «Розв′язання проблем раціонального природокористування методами аерокосмічного зондування Землі та моделювання геодинамічних процесів» (у складі колективу, керівник проєкту), лауреат Державної премії України в галузі освіти за цикл робіт «Всеукраїнський освітній Інтернет-портал «Острів знань» (у складі колективу, керівник проєкту); керівник колективу розробників науково-освітнього порталу «Тарас Шевченко», який було відзначено Державною премією України в галузі освіти та ряду інших вагомих нагород в галузі освіти і науки. Нагороджений орденами «За заслуги» І-ІІІ ступенів, орденом Ярослава Мудрого V-го ступеня, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Почесною грамотою Верховної Ради України, багатьма відомчими відзнаками

З 2000 року Станіслав Олексійович Довгий є Президентом Національного центру «Мала  академія наук України», основним завданням якої є пошук і підтримка талановитих учнів, створення умов для їх розвитку та індивідуальної роботи з ними.

Не можна оминути увагою і створення в Києві першого державного Музею науки Малої академії наук України, який став членом таких міжнародних мереж як Ecsite (Європейська мережа центрів та музеїв науки), ASTC (Асоціації науково-технологічних центрів), а також ASPAC (Азійсько-Тихоокеанської мережі центрів науки і техніки). Аби створити його, свого часу Станіславу Олексійовичу зі своїми колегами довелося відвідати понад 150 музеїв науки у всьому світі. З багатьма – налагодити тісну співпрацю…

З ініціативи  Президента МАН також започатковано програму створення подібних музеїв і в інших регіонах України, де вони з’являються навіть попри фізичне руйнування закладів освіти та культури державою-агресором.

– Першочергове завдання – щоб діти побачили нові можливості для навчання, які створює для них держава, а ті з біженців, котрі сьогодні знаходяться за кордоном, знали, що їм є куди повертатися, – переконаний президент МАН України.

Велике щастя – мати хорошу, дружну родину. Довгі – вони саме такі. Разом впродовж багатьох років, а особливо тепер, реалізують цілу низку благодійних проєктів.

– В основному вся меценатська діяльність йде через наш сімейний Благодійний фонд «Можемо разом». Цю роботу координують мій син Олесь Довгий та моя донька Оксана Гуляєва, яка, до слова, має великий управлінський досвід у цій сфері. Взагалі, якщо чесно, я щасливий спостерігати за тим, яку активну громадянську позицію займають зараз мої діти, і яку кількість енергії, коштів та зусиль вони спрямовують на реалізацію усіх гуманітарних програм, – розповідає з гордістю батько.

Якщо конкретніше, то фокусом родини Довгих є гуманітарні програми, медична допомога Збройним силам України, а також збереження культурних пам’яток і, безумовно, освітні проєкти. Вантажівки із гуманітарною допомогою від сімейного фонду сім′ї Довгих щодня курсують по всій Україні. Також забезпечують обладнанням медичні частини ЗСУ і військові шпиталі. Один тільки комплекс пересувної хірургії, що передали нашим збройним силам на третій день війни, чого був вартий! І на цьому не спинилися!

Довгі об’єднали партнерів не лише в Україні, а й у Європі. До прикладу, кілька тижнів йшли перемовини з австрійцями щодо новітньої системи, яка дозволила би забезпечити питною водою там, де системи очистки було зруйновано війною. Реагенти, що можуть забезпечити десять мільйонів літрів чистої води, тепер в Україні!

Також взяли під свій захист одразу кілька важливих для Києва пам’яток. Одна з них – пам’ятник засновникам міста, що над Дніпром. Ще раніше Станіслав Довгий допоміг відновити, згідно із архівами, копію мозаїчного панно «Богородиця Нікопея» на фасаді музею «Золоті ворота».

Врятовано, перевезено з Городища (Чернігівщина) до Національного музею народної архітектури та побуту України та відреставровано Миколаївську церкву – дерев’яний храм XVIII століття. Побудовано нову церкву на території КПІ – Храм Святителя Миколи Чудотворця – небесного покровителя Університету.

А скільки пам’ятників видатним особистостям, державотворцям, науковцям на рахунку родини і Станіслава Олексійовича особисто відкрито в Києві та інших містах, скільки пам’ятних дошок…

Незадовго до своєї смерті, Олексій Довгий – батько Станіслава Олексійовича, передчуваючи наші сьогоднішні трагічні події написав такі рядки:

Я розриваю створенну задуху

Я дихаю і крізь вогонь іду.

А ви, набивши гаманища туго,

Щодня мені пророчите біду.

Я проклинаю ваш жебрацький розум

І тих, хто вас в недобрий час сплодив.

Ви трупом ляжете, поганці, на дорозі,

Де виросте Вкраїна – диво з див!

 

Ці рядки для нащадків поета – своєрідний заповіт, сповнений віри у Перемогу, що призведе до європейського шляху і процвітання нашої країни.

Варто згадати й про дипломатичну діяльність Станіслава Олексійовича Довгого. Він – Почесний консул Чорногорії в Україні, член наукової ради ЮНЕСКО з фундаментальних наук. Усі свої виступи за кордоном, доповіді на міжнародних заходах він спрямовує на те, щоб донести до світу правду про війну в Україні – жахливу, цинічну, кровопролитну війну.

Про діяльність Станіслава Олексійовича можна розповідати безкінечно. Світ його захоплень не менш об’ємний і цікавий, ніж його наукова, громадська діяльність. Живопис, фотографія, риболовля, мінералогія… Перелік довгий. Це все те, що наповнює його світлу душу, надихає творити добро. Бо світ без таких людей давно б змілів. Інколи він береться за перо і на світ з’являється його особиста поезія. Доньці Оксані присвятив цілу збірку.

В душі кожної людини

Живуть ангели і демони.

Доки ангели з тобою, –

Демони безсилі.

Я молюся, доню,

Щоб твої ангели

Оберігали тебе

Все твоє життя.

 

Станіслав Довгий – символ сучасного українського інтелектуального лідерства, вчений з великої літери і відданий патріот, чия праця служить взірцем для молодого покоління. Його життєвий шлях і досягнення спрямовують майбутнє науки й освіти України.

Напередодні ювілейної дати хочеться побажати цьому мудрому, розумному, достойному поваги чоловіку здоров’я міцного, сил і звитяг на обраному шляху і ще багато нових стартів і перемог!

Тетяна ЧЕРЕП-ПЕРОГАНИЧ, член НСЖ України, член НСП України