У 2023 році побачила світ книга академіка Віктора Андрущенка «У пошуках свободи». Наприкінці року, у грудні відбулася презентація цього видання громадськості. У залі засідань Вченої ради Українського державного університету імені Михайла Драгоманова зібралися відомі й видатні громадяни держави – ректори закладів вищої освіти, представники мистецького й дипломатичного осередку, громадських організацій, науковці, письменники, медійники. Вітали вихід нового історіософського дослідження третій Президент України, голова Наглядової ради УДУ імені Михайла Драгоманова Віктор Ющенко і в.о. Міністра культури та інформаційної політики УкраїниРостислав Карандєєв.

Автор досліджує історичний шлях зародження та розвитку української культури, її цивілізаційну вартісність, випробування війною, європейський вектор культуротворення. А ще у книзі вміщено унікальні інтерв′ю, які авторові вдалося взяти у президентів України і які ще ніде не було опубліковано.

У розмові з автором, що пропонуємо читачеві, ми дізналися про його погляди на свободу, історію та сучасність нашого народу, значимість української культури як для самих українців, так і для всього світу.

– Понад дев’ять років в Україні війна, майже два роки повномасштабного вторгнення. Ми стоїмо за перемогу і омріяну Свободу для українців вже не одне століття. Ви у новій книзі «У пошуках свободи» робите акцент на культурі. Чому саме?

– Для здобуття перемоги ми маємо виконати багато завдань, відповісти на багато викликів. Передусім – боротьба наших Збройних Силпроти російського агресора. Буде зброя – буде перемога, буде звитяга бійців – буде перемога, будуть хороші командири, будуть вишколені бійці – і в нас буде перемога. Але не тільки. Українці йдуть на фронт у всій повноті своїх людських якостей: і військових, і виробничих, і особистісних – з відповідальністю, патріотизмом, чесністю, відданістю, любов’ю до Батьківщини, до народу. Становлення людських якостей відбувається завдяки культурі. Недарма Бісмарк говорив, що війни виграють не генерали, а вчителі і парафіяльні священники. Я звертаю увагу на вчителів, на письменників, на релігійних діячів, на представників духовного загалу нашої держави, от у цьому контексті культура має одну із визначальних ролей для того, щоб ми здобули перемогу. Культура – це загальний стан людини, це її ментальність, знання, обізнаність, це загальне ставлення людини до людини, до держави, до суспільства. Якщо вони позитивні, мають гуманістичний, людяний характер – це зброя, її треба використовувати для здобуття перемоги.

– Провідниками новітнього українського культуро- і державотворення у книзі названо трьох перших президентів незалежної України – Леоніда Кравчука, Леоніда Кучму та Віктора Ющенка. Ви з кожним спілкувалися особисто. Чому на вашу думку вони є провідниками?

– Я розрізняю поняття «еліта» і поняття «провідник». Еліта – це люди, які на певних етапах роблять відповідний внесок у розвиток культури, суспільства, держави. Але еліта змінна. Рішення держави і суспільства не завжди корелюються. Саме суспільство дає правильну оцінку. Причому неважливо скільки років пройшло, люди скажуть: оце чесно, порядно, професійно. Оце лідери, які зробили такий внесок, що не підлягає сумніву. Тому, що підлягає сумніву, знімають пам’ятники, викреслюють з історії, засуджують.

Більш відповідним поняттям, на мою думку, є «провідник». Він береться і втілює основну ідею суспільного культуро творення й громадянського культуротворення, і він, якщо й помиляється (за що ми його обговорюємо, інтерпретуємо, намагаємося зрозуміти, чому саме так він вчинив), то ніколи не відступає від основної лінії культуротворення. От таких людей я називаю провідниками. В українській культурі, мові слово провідник позначає батька, того, хто веде за руку, хто не відступає від принципів, хто назавжди відданий народу, відданий чеснотам, відданий культурі. І в різних сферах таких людей чимало. Вони, як правило, розповсюджують свій вплив на всі сфери людської життєдіяльності. Таких я називаю провідниками. Зверніть увагу, ОУН УПА – їх же теж називають провідниками. А Богдан Хмельницький! Хіба у нього не було помилок, його діяльність не оцінювали по-різному? Але він боровся за головне – за розквіт українського народу, за збереження нації, тому він – провідник.

Тож я виділяю два поняття – «еліта», яка має тимчасовий характер, та «провідники», значення яких зберігається для всього народу на всі віки.

 

– Чому українці й досі не можуть подолати свій транзитний період? Які у Вас передбачення щодо цього?

– Надто важкі обставини, у які потрапили українці. Це весь період нашого існування як нації, як народу. А ще в певний період історії потрапили під вплив брехливої Переяславської угоди. Фактично це 300 років, якщо враховувати більшовицьку історію, яка також побудована на неправді. І нашу культуру, нашу історію ми ще самі мало знаємо. В нас є все: і земля родюча, і корисні копалини, і народ дуже розумний і працьовитий, але обставини, які склалися і через домінування рашистської історії, і через наші стосунки з далекими і близькими сусідами. Вони не знають нашої історії, нашої культури. Вони нас сприймали довгий час через ідеологічні нашарування росії. Як поїдеш в іншу країну, скажеш, що ти з України, то почуєш одразу, та це ж СРСР. Але ми не СРСР, не росія. Ми маємо свою культуру, свою історію – але їх не знають, тому побоюються заключати з нами угоди, вести різні бізнес-проєкти, остерігаються надати якусь допомогу чи відкрити спільні виробництва. Якщо нашу історію проаналізувати (а я спробував пройти усіма її сходинками), стає зрозумілим, що нам з цим ще довго доведеться боротися. Який вихід? Самостійно розвиватися якомога більше. Орієнтуватися на наших друзів, країн-партнерів, заключати угоди, переконувати. Але найголовніше: щоб інші країни побачили в нашій культурі власний інтерес. Тоді вони будуть зацікавленні у нашому виробництві, нашій сільськогосподарській продукції, наукових досягненнях (теж ракето- й літакобудування тощо). Наша молодь їде за кордон, несе із собою колосальні інтелектуальні здібності. Їх і Британія, і Німеччина, й Америка забирають.

Маємо переконувати, що ми будемо вигідними і справедливими партнерами для співпраці. Ми нікому не можемо насильно нав’язати нашу культуру, але повинні розповісти про себе. Хай співають наші пісні, знайомляться з літературними творами, мистецтвом, хай вивчають побутову культуру українців. Вони переконаються у нашій самобутності, тоді буде співпраця.

– Українська культура пройшла нелегкі часи «московщини», більшовизму, «радянізації» та ін. Як гадаєте чи збереглася автентичність українців? І чи вдасться українцям звільнитися від усіх чужорідних нашарувань тих періодів?

– Звичайно, певні нашарування є. Як і в давні часи, коли ми спільно жили в одному географічному просторі (сармати, скіфи, грецькі колонії), то певна взаємодія культур відбувалася. Так було споконвіків, і це стосується усіх народів і всіх культур. Питання глибоке й правильно поставлене – чи збереглися українці у своїй ідентичності. Їх зберегла працьовитість, розум і трепетне ставлення до правди. Українці ніколи не забували про правду. Чи це в родині, чи в колективі, чи на виробництві. Українці правдолюби, тому свої цінності вони зберегли. Я у книзі спеціально виділив розділ про категорії української культури. Такі категорії різною мірою, але притаманні всім культурам, бо на те вона й культура, щоб відтворювати людиновідповідний стиль життя. Але українська культура до цього мала більшу завзятість, бо вимушена була себе захищати, відстоювати, зберігати й навіть приховувати від світу те, що хотіла зберегти. І найбільше, найглибше українська культура збереглася у сільській місцевості, де люди не так були схильні до політичних та ідеологічних впливів. Селянин був сам собі господар, знав, що треба працювати з ранку до вечора, що потрібно пильнувати господарство, вкладати всю силу у рідну землю.

Я б сказав так, що сила української культури й основне джерело її збереження – це правда, з якою українці завжди ставилися до життя.

 

– Якою Ви бачите українську культуру нині і в майбутньому?

– Високою, розвиненою і самодостаньою. Вона існує, як та неопалима купина, яка, переживаючи всі страшні катаклізми, відроджується і далі квітне. Вона має дуже міцний національний стрижень. Обов’язково буде такою. Це станеться невідворотно. Гарантія цьому – мужність наших хлопців і дівчат, які на передовій. Ніхто так не може захищати свою країну, як українці. Українці довели, що вони навіть проти такого ворога, який перевершує їх фізично, кількісно, технічно, матеріально, – незламні, непохитні. А раз так, то обов’язково відродимо своє виробництво, свій загальний спосіб життя. Ми вже прийняли кращі зразки від культур розвинених країн світу, налагодили з ними колосальний зв’язок і внутрішню глибоку взаємодію. Знаємо, що нам треба робити, як саме, які технології запозичувати і залучати. Важко спрогнозувати скільки триватиме війна.  Все-таки сили не рівні. Ми беремо мужністю, звитягою, духом, але в нас немає стільки людей, як у тій же росії. Тому нам потрібно ще більше зміцнити нашу єдність, розвивавати науку, культуру й освіту. Це насамперед. І тільки через розум, нашу генетичну працьовитість зможемо досягти розквіту нашої культури. А це буде беззастережно.

Тетяна УРИСЬ,

керівник прес-служби

НПУ імені М.П. Драгоманова