педагогіки праці» є короткою у порівнянні з іншими субдисциплінами педагогіки, але це період, в якому вже можна ідентифікувати теоретичні засади і головні напрями емпіричних досліджень. Власне дослідження, характерні для педагогіки праці, відрізняють субдисципліну. Вона є відповіддю на реальні потреби господарської системи, трансформації відповідно до сучасної педагогічної думки на процес тривалого навчання – професійного і загального». Прогностичними є висновки професора щодо перспективних напрямів досліджень з педагогіки праці. На його думку, доцільно зосередитися на таких напрямах як професієзнавство, професійне порадництво; стандартизація професійних кваліфікацій, неперервна освіта. На основі узагальнення результатів досліджень вчений запропонував таку тематику досліджень: професійний розвиток (мотиви вибору професій, професійна адаптація, професійна активність, професійне зростання); нові професії (напрями розвитку нових професій в Європейському Союзі); нові форми працевлаштування (еластичні форми працевлаштування й організації праці); класифікація професій (господарська і шкільна – їх взаємозв’язок); взаємозв’язок професійної підготовки з ринком праці (роль ринку праці в процесі модифікації структури і змісту навчання); локальні і глобальні цілі професійної підготовки (взаємозв’язок – локальний і глобальний ринки праці); професійні кваліфікації (рівні і моделі кваліфікації); аналіз процесу праці (методи оцінювання праці); баланс кваліфікації (методологія оцінювання кваліфікації працівників). Важливого значення Професор надає ще одному дослідницькому напряму відповідно до змісту меморандуму Європейської Комісії «Uczenie się przez całe życie» – «Навчання впродовж життя». Такий підхід до визначення напрямів подальших досліджень з педагогіки праці є методологічно обґрунтованим і перспективним.