Нелля НИЧКАЛО, академік НАПН України, доктор педагогічних наук України, професор

З першими днями російської війни у мовне семантичне поле і документальний обіг передусім Польщі та інших держав світу стрімко увійшли поняття – «українські біженці». Його поява і швидке утвердження у вітчизняній і зарубіжній законодавчій базі спричинено злочином проти людяності – війною рф в Україні. Найуразливіший контингент українських біженців – діти-сироти, діти, що втратили домівки, що бачили руйнування, смерті і страждання.

Діти російської війни проти України – це досить широка і складна категорія наших наймолодших громадян. Вона охоплює дітей на окупованих територіях, дітей, депортованих до держави-агресора, вивезених в її далекі регіони і навіть швидко незаконно всиновлених, дітей–внутрішніх переселенців, а також дітей різного віку, які разом з матерями та іншими родичами втікли за кордон під обстрілами і бомбардуваннями рашистів.

За сім місяців російської агресії ми мали неодноразові зустрічі з дітьми, які постраждали від рашистської війни. Так, у травні під час ІХ Польсько-Українського/Українсько-Польського форуму «Дороги і бездоріжжя освіти в умовах пандемії COVID-19», що відбувся на базі Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні, до нас приходили українські біженці. Зі сльозами на очах вони розповідали, як потрапили до Польщі, як влаштувались, як їм допомагають органи влади, громадські організації і волонтери. Такі ж хвилюючі зустрічі були і в Кракові,  на початку червня під час ІVМіжнародної наукової конференції «Універсалізм людської праці. Виклики для освіти» (організатор – Інститут соціальних справ і публічного здоров’я Педагогічного університету імені Комісії народної освіти). Наші земляки хотіли хоча б доторкнутися до нас, з болем говорили про те, що дуже хочуть повернутись додому, але… вони втратили дах над головою. Їхнє житло в Сєверодонецьку, Лисичанську, Маріуполі, Волновасі знищено. Їм немає куди повертатись.

А на початку червня цього року під час відвідування Свалявського професійного будівельного ліцею Закарпатської області була хвилююча зустріч з дітьми–внутрішніми переселенцями, які разом з матерями проживали в гуртожитку цього ліцею. Ми були свідками, як мешканці Сваляви приносили їм одяг, іграшки та продукти харчування. Ці внутрішньо переселені особи були евакуйовані на Закарпаття з Донбасу. Їм також немає куди повертатись…

Екстремальні умови воєнного стану потребували швидкого  прийняття сміливих рішень, оперативної діяльності з їх виконання, об’єднання зусиль органів влади з різними громадськими організаціями. Як віддавна говорили в Україні, «усім миром» прагнули врятувати дітей від біди… За таких умов стрімко зростала кількість інноваційних ідей і пропозицій щодо їх конкретної реалізації.

Незабутнє враження справило ознайомлення з діяльністю Центру освіти та розвитку у Варшаві (CentrumEdukacji i Rozwoju, Warszawа), створеного в умовах війни для дітей із сімей українських біженців. Ознайомлення з діяльністю цієї інноваційної установи відбулося за участю вчених НАПН України – директора Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН УкраїниЛариси Лук′янової;професора кафедри педагогіки, методики викладання іноземних мов й інформаційно-комунікаційних технологій Київського національного лінгвістичного університету Ольги Матвієнко та завідувача відділу компаративістики інформаційно-освітніх інновацій Інституту цифровізації освіти НАПН України Оксани Овчарук.

Під час цього візиту відбулася зустріч з директором цього Центру Мартою Калістою, координатором Центру Агатою Гос та педагогами і психологами, які працюють з дітьми із сімей українських біженців. Відкриття центру стало можливим завдяки співпраці AliorBank зі столицею Республіка Польща UNICEFPolska. Приміщення центру (1600 кв. м) адаптовано для дистанційної та стаціонарної освіти 120 осіб. А щоденно сюди приїздять до 160 дітей. У центрі працюють польські та українські вчителі, психологи, технічний та інший персонал.

У Центрі створено умови для безкоштовного дистанційного навчання учнів в українській системі освіти, а також вивчення польської та англійської мов. Тут здійснюється психологічна підтримка дітей та підлітків, реалізується науково-обґрунтований підхід до розвитку здібностей дітей дошкільного і шкільного віку. Батькам та опікунам дітей-біженців надаються юридичні і психологічні консультації. Центр також підтримує учнів, які вже навчаються в польських школах, й надає можливості для професійного вдосконалення польських та українських учителів, які працюють з дітьми, що потребують особливої уваги. Творчо діють Клуб матері та дитини, Молодіжний клуб, а також здійснюється підтримка діяльності волонтерів.

Створено тут і інформаційно-освітній пункт, де можна багато чого дізнатися про освіту у столиці Польщі. Тут є постійний доступ до Інтернету, проводяться кіно-театральні, музичні, художні, конструкторські та інші заняття і творчі зустрічі. А головне – існує особлива психолого-педагогічна атмосфера – аура любові до дітей, добра, активної креативної дії.

Тут проводяться педагогічні майстер-класи, нетрадиційні заняття за інтересами дітей і підлітків, організовано вивчення інформатики, робототехніки. На нашу думку, заслуговують високої оцінки науково обґрунтовані спеціальні програми Центру освіти та розвитку у Варшаві.

Діти з радістю навчаються, танцюють і малюють, а головне – спілкуються між собою, а також з дорослими. Мами можуть залишати своїх діточок на деякий час – до 2-3 год, якщо їм потрібно вирішити якісь особисті справи.

Ми також скористалися можливістю відвідати Український освітній хаб, що розпочав свою діяльність у Варшаві 24 липня цього року. Під час зустрічі з Тетяною Суходольською – координатором Українського освітнього хабу в Польщі (coordinator of Ukrainian EDUHUB in Poland) ми з’ясували, яка допомога потрібна цій новій інституції від Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України  та інших академічних інститутів.

Започатковано шість напрямів діяльності цієї інституції нового типу, зокрема:

1) оволодіння польською мовою для дітей і дорослих;

2) speaking clubs з української та польської мов;

3) координація освітнього процесу навчання та змістовного дозвілля дітей;

4) навчання дорослих ІТ- професіям;

5) опанування сучасними навичками ринку праці;

6) комунікаційний майданчик для українців у Польщі.

Зрозуміло, що Українській освітній хаб у Варшаві робить лише перші кроки. Йому потрібна не лише фінансова і матеріально-технічна допомога, а й науково-методична. На нашу думку, науково-методичний супровід діяльності цього хабу, створеного з метою розвитку освіти українських біженців – дорослих, міг би здійснювати Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України та інші академічні інститути. 

Лише окремі приклади, наведені нами, свідчать про реальний розвиток в екстремальних умовах війни гуманістичної педагогіки – педагогіки серця й активної креативної дії. Вона долає кордони, пробуджує творчі сили дітей і дорослих в Україні і за кордоном, єднає народи у боротьбі за загальнолюдські цінності. 

м. Варшава – м. Київ