Юрій МАЛЬОВАНИЙ,

член-кореспондент НАПН України

Одним із найважливіших і найскладніших завдань школи було і залишається формування світогляду – світосприймання, світорозуміння, вибудованої на цій основі системи життєвих цінностей і принципів поведінки. Невід’ємним складником світогляду є образ світу, який формується у свідомості людини від першого дня її життя. Хоча деякі вчені вважають цей термін не зовсім науковим, але, на мій погляд, він найбільш точно відповідає змісту поняття, яке позначає. У кожної людини цей образ сугубо індивідуальний, неповторний, єдиний, як рогівка ока, яким вона дивиться на світ. Але починається його формування у кожного однаково – із сприймання і пізнання навколишнього середовища, що оточує людину, і в українською має влучну назву – довкілля. Воно простягається від  билець дитячої колиски і порога батьківського дому і залежно від масштабів розгляду може сягати до межі двору, вулиці, населеного пункту, регіону, країни, охоплювати врешті увесь світ. Людина живе в довкіллі і разом з іншими людьми складає його невід’ємну частину. Довкілля – середовище життя людини як особистості і як біологічного виду. Для того, щоб це життя було комфортним і успішним, а не перетворилося на виживання, воно має вибудовуватися у гармонії з довкіллям. А для цього необхідно добре знати об’єктивні закони, яким підпорядковуються усі процеси, що відбуваються в довкіллі, і які визначають напрями його еволюційного розвитку.

Істотним складником довкілля є жива і нежива природа. До чого може призвести погане знання або ж ігнорування законів природи, яскраво ілюструють явища і події, які все частіше спостерігаються у різних куточках землі або навіть у масштабах планети, і які становлять загрозу існуванню цивілізації. Людство нарешті усвідомило катастрофічність ситуації і б’є на сполох, пропонуючи різні шляхи виходу з кризи. Серед них – досі далеко не пріоритетний і не до кінця усвідомлений як найбільш ефективний і надійний – шлях виховання людини з новим світоглядом, світоглядом гуманіста і творця, а не руйнівника і споживача.

У вітчизняній педагогіці ще понад двадцять років тому обгрунтовано, змодельовано і доведено до впровадження на рівні технології педагогічну систему формування природничонаукового складника такого світогляду, яка має промовисту назву «Довкілля». У цій системі вперше з такою повнотою реалізовано принцип інтеграції змісту природничої освіти, що забезпечує сприймання й усвідомлення учнями картини світу як певної цілісності, де все взаємопов’язано і підпорядковано загальним законам природи, згрупованим у три вичерпні системи: законів збереження, законів спрямованості природних процесів до рівноважного стану, законів періодичності. Досвід показує, що всі специфічні закони, що вивчаються у шкільних природничих предметах (фізиці, хімії, біології, фізичній географії), можна пояснити і, як наслідок, об’єднати на основі названих трьох усезагальних законів. Останні, таким чином, можуть бути системотвірним фактором для змісту природничої освіти. У 1-6 класах цей зміст у технології «Довкілля» реалізовано в інтегрованих курсах, у 7-9 класах гімназії – у традиційних шкільних природничих предметах, у 10-12 класах ліцеїв – залежно від профілю закладу. Ознайомлення учнів, починаючи вже з початкових класів, на доступному рівні з найбільш загальними законами природи і їх проявами у повсякденному житті, в довкіллі, як засвідчив багаторічний досвід реалізації зазначеної технології навчання, сприяє подоланню одвічного недоліку загальноосвітньої підготовки – розпорошеності знань, тому й забезпечує формування в учнів цілісної природничонаукової картини світу. Освітній ефект програми підсилюється специфічною методикою реалізації її змісту, спрямованою на творчий розвиток дитини,  формування різних складників її мислення, підвищення інтересу до пізнання дійсності. Про особливості цієї методики яскраво промовляють навіть назви інтегрованих курсів, пропонованих для вивчення: «Спостерігаю довкілля», «Запитую довкілля», «Пояснюю довкілля», «Досліджую довкілля».

Свого часу за технологією «Довкілля» навчалися учні майже третини шкіл України. У 2000 році Міністерством освіти і науки України спільно з НАПН України вивчено результати навчання і переконливо засвідчено низку переваг цієї технології над традиційним навчанням. До них віднесено її сприяння високому темпу інтелектуального розвитку дітей, гармонізації вербальних і невербальних складників мислення школярів. Відзначено її суттєвий  вплив на розвиток особистості школяра, який особливо виявляється у її мотиваційній, емоційній і ціннісній сферах. У школярів успішно формується здатність до цілісного сприйняття явищ і відповідних наукових понять. Зроблено висновок, що одним із найважливіших результатів застосування освітньої технології «Довкілля» є зміна ціннісних орієнтацій дітей щодо світу й самого феномену життя.

Як не прикро констатувати, але в Новій українській школі «Довкіллю» місця поки що не знайшлося. Немає згадки про нього в типових освітніх програмах для початкової школи, не «прорвалася» ця технологія через експертні кордони і в 5-6 класи. Не буду тут аналізувати висновки експертних комісій, які розглядали подані авторами модельні навчальні програми для 5-6 класів, але два принципові зауваження вважаю за потрібне висловити. Перше стосується експертизи матеріалів інтегрованих навчальних предметів (курсів), які набувають усе більшого поширення в школі. Беручи до уваги специфічні відмінності інтегрованих курсів від традиційних монопредметів, видається доцільним здійснення експертизи програм і підручників із цих курсів спеціально для цього створеними комісіями з дотриманням єдиних критеріїв і підходів, чого нині, коли цілісний інтегрований курс окремо розглядають і оцінюють кілька предметних комісій, кожна зі свого погляду, досягти не вдається.

І друге. Нам, очевидно, не завадило б більш уважно і бережно ставитись до наших педагогічних надбань, ефективність яких підтверджена практикою, і робити все для того, щоб вони продовжували слугувати вітчизняній освіті.

Утім, сподівання на повернення «Довкілля» в школу залишаються. Уже схвалено модельні навчальні програми з довкілля для початкової школи, триває підготовка відповідних підручників, які, маємо надію, задовольнять і експертів, і, головне, тих, кому вони призначені – учнів і їхніх наставників. Адже мав рацїю академік С.У. Гончаренко, коли стверджував, що ця інноваційна технологія «доводить, що успіх запровадження нового змісту освіти залежить значно більше від технології його реалізації, ніж від самого змісту. Це, безумовно, технологія майбутньої школи, яка заслуговує на увагу науковців і вчителів, на підтримку всіх, хто зацікавлений у вітчизняній освіті».

Післямова

У будь-якого твору є автори. Є вони і в «Довкілля». Головний із них – Віра Романівна Ільченко, академік НАПН України, доктор педагогічних наук, професор, яка очолює відділ інтеграції змісту загальної середньої освіти Інституту педагогіки НАПН України. За освітою вчителька фізики середньої школи. За покликанням – берегиня довкілля природного і довкілля людських душ, активний поборник освіти, що формує у молоді життєствердний національний образ світу (її термін). Світу чистого і чесного, де панує любов до людей, до своєї землі, до її природних і духовних багатств, які мають бути збережені і захищені за всяку ціну, за потреби навіть ціною власного життя. Як це зробив її чорнобильський учень Володимир Правик з командою вогнеборців, безстрашно кинувши виклик розлюченому атому, що нищив усе живе на своєму шляху. Як це роблять нині тисячі хлопців-героїв в окопах святої війни за нашу незалежність і  свободу. Цьогоріч у липні Віра Ільченко має славний день народження. Щиро доєднаймося до адресованих їй побажань ще однієї славної українки Марії Чумарної:

Святіться ім’ям своїм сущим,

А ми вас хоч словом зігрієм.

На многії літа грядущі –

Лиш Віра, Любов і Надія.