Василь КРЕМЕНЬ,

президент НАПН України,

доктор філософських наук,

професор, академік НАН України,

академік НАПН України,

міністр освіти і науки України

(2000-2005 рр.)

Борис Патон – безумовно видатна людина, а його життя, діяльність, досягнення – унікальні. Постать Бориса Євгеновича, і зроблене ним важко сповна осягнути і проаналізувати. Я хотів би торкнутися лише заявленої теми. Лідерство, як відомо, є формальним і неформальним. І саме у Борисі Євгеновичу органічно поєднані й взаємодоповнені обидві іпостасі. Понад п’ятдесят років керувати Академією, у складі якої більше ста установ і десятки тисяч вчених, одночасно очолювати велетенський Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона – це могло бути під силу лише істинному лідеру в усіх складових цього поняття.

У психології та педагогіці є таке поняття як професійне вигорання. Воно, як правило, стосується багатьох людей, які віддавали себе професії 10, 20 чи більше років. Борис Євгенович у науці був майже 80 років. І чи можна було сказати, що його торкнулося професійне вигорання? Зовсім ні. Досить згадати його активну діяльність з керівництва Академією та Інститутом до останніх днів життя.

Лідерські й організаторські якості в науці проявились у Бориса Євгеновича змолоду. Про це свідчить його біографія, зокрема призначення спочатку заступником, а в 1953 році, після смерті батька, у віці 35 років, і директором Інституту електрозварювання, що на ту пору було надзвичайно рідкісним.

Процитую слова Платона Івановича Севбо, ветерана Інституту електрозварювання: «Одного разу я мав нагоду при обставинах досить вирішальних відповідати на питання – чи може бути директором син директора? Так, син директора може бути, якщо він це може. А в останні роки життя Євгена Оскаровича директором фактично був Борис Євгенович. І оскільки мене запитали про це в парткомі Президії академії після смерті Євгена Оскаровича, то я так і відповів». Я знаю як вимогливо дивилися на той час на подібні родинні зв’язки  при кадрових призначеннях. Але вже тоді сила авторитету Бориса Євгеновича переборола ці перестороги.

У 1962 році, у віці 43 років, він очолив Національну академію наук України (тоді АН УРСР).

За тих часів академія не була такою авторитетною в суспільстві, державі, і в уявленні тодішнього керівництва республіки як пізніше. Не був настільки авторитетним і Борис Євгенович. Коли я працював у 1980-х у відділі науки і навчальних закладів ЦК Компартії України, то чув від старших співробітників, що на початковому етапі президента АН УРСР Бориса Євгеновича не приймали посадовців, які були вище завідувача сектору, чи, максимум, завідувача відділу. Така була реальність. Але минуло кілька років, коли під ефективним керівництвом Бориса Євгеновича Академія вже набула нової якості, а її президент продемонстрував свої видатні здібності, і ставлення змінилося. Тепер уже не лише у відділі науки і навчальних закладів, а й секретарі ЦК вважали за честь зустрітися з Борисом Євгеновичем.

Повідають і таку бувальщину. Другим секретарем ЦК Компартії став колишній перший одного з обкомів партії. Молодий, гонористий, розбещений провінційною запопадливістю, він і в Києві намагався дотримуватися попереднього стилю керівництва. Запросив він колись Бориса Євгеновича на зустріч. Досить довго тримав у приймальні, потім під час розмови попросив Бориса Євгеновича вийти з кабінету, бо хтось йому зателефонував. Словом, продемонстрував зневажливе ставлення. Борис Євгенович не скаржився, але якось згадав про це в розмові з А.П. Александровим – президентом АН СРСР. Той за своєю ініціативою передав це Л.І. Брежнєву. Телефонує Леонід Ілліч В.В. Щербицькому і каже: «У тебе там другим секретарем працює такий-то, то скажи йому, що таких як він у нас є в кожному райкомі партії, а Патон – один». І такої шани та поваги було досягнуто завдяки корінному поліпшенню роботи Академії і лідерської та організаторської ролі в цьому Бориса Євгеновича.

Що ж забезпечило видатну лідерську і організаторську роль Бориса Євгеновича? Вичерпна відповідь буде надто розлогою, тому відзначу лише окремі аспекти.

Перше.Чітке розуміння ролі науки в сучасному суспільному розвитку і необхідності організаційного поєднання фундаментальної і прикладної науки з практичними розробками й експериментальним їх упровадженням. Керуючись саме цією ідеєю, Борис Євгенович зумів перетворити АН УРСР в одну з найбільш ефективних наукових організацій країни, а за системністю її організаційної структури українська АН стала кращою академією. Я у свій час був ознайомлений із діяльністю не однієї академії, починаючи з АН СРСР, тому можу це стверджувати. При багатьох інститутах АН УРСР було створено конструкторські бюро, дослідні виробництва або заводи.

Друге.Незвичайне відчуття перспективних напрямів розвитку науки і техніки. Досить проаналізувати, які інститути було створено за його президентства, щоб переконатися в цьому. Які конгломерати, здавалось би протиприродні, створювалися під його науковим керівництвом. Скажімо, електрозварювання живих тканин. Або, наприклад, створення Інституту теоретичної фізики імені М.М. Боголюбова, будівництво гігантського радіотелескопу декаметрових хвиль під Харковом.

Третє.Здатність скрупульозно, вичерпно, послідовно і системно підготувати ухвалення серйозних рішень. Будь-які суттєві кроки всебічно обдумувалися, супроводжувалися різноманітними консультаціями, і тому були вивіреними і оптимальними.

Четверте. Уміння слухати і чути фахівців, а також шана і повага до людини, до її думки, турбота за людей. Борису Євгеновичу був притаманний діловий, конкретний, уважний до колег стиль. Одночасно вимогливий стиль великого державного діяча та керівника головної наукової організації України.

П’яте. Виняткова працездатність. Усі, хто працював із ним, знають: перша половина робочого дня – Інститут, друга, далеко за межі робочого часу, – Президія НАН. І так не роками, а – десятиліттями.

Шосте.Борис Євгенович був здатен дуже широко і сміливо мислити. А це необхідна передумова будь-якого лідера і організатора, котрий узявся за виконання масштабних за своєю сутністю і обсягом завдань. Їх було багато в житті й діяльності Бориса Євгеновича Патона.

Борис Євгенович любив Україну. Підтверджень цьому багато, включно з тим, що він не погодився на пропозицію ЦК КПРС про зайняття посади президента АН СРСР після М.В. Келдиша. Цю історію якось і я використав у своїх інтересах. Років із 15 тому Борис Євгенович запропонував мені стати віце-президентом НАН України. І не тільки запропонував, а й узгодив із президентом України В.А. Ющенком. Через певні обставини я не погоджувався на цю пропозицію, хоча розумів, що працювати поряд із Борисом Євгеновичем – це висока честь. Борис Євгенович не згоджувався зі мною. І от тривають загальні збори НАН України, де обговорюють питання про переобрання на посаді президента Бориса Євгеновича. Ми сидимо з ним у кімнаті президії біля конференц-зали, слухаємо трансляцію ходу виборів, і я намагаюсь відмовити Бориса Євгеновича від його наміру. Коли вже усі аргументи були вичерпані, я наводжу останній. «Пам’ятаєте, ‒ кажу, ‒ як Вас викликав М.А. Суслов і від імені Л.І. Брежнєва пропонував очолити АН СРСР. Ви відмовились. А на слова М.А. Суслова, як можна не виконати доручення Л.І. Брежнєва, відповіли: «Президент АН СРСР – це ж не та посада, щоб тягнути людину на вірьовці». І я так само вважаю, що віце-президент НАН України теж не та посада, щоб тягнути на налигачі». Борис Євгенович засміявся і погодився зі мною. До речі, жодного негативу з боку Бориса Євгеновича після моєї відмови я не відчув. У цьому також була його велика людяність і повага до людей.

В незалежній Україні Борис Євгенович багато зробив для науки. На жаль, йому доводилося не тільки бути творцем у цій сфері, а й оборонцем національної науки.

Говорячи про творення, досить сказати про його активну роль у створенні національних галузевих академій. І не просто підтримку, а й усебічну співпрацю. Це можу сказати на прикладі НАПН України і взагалі педагогічної науки.

Ще в далекому 1974 році Комітетом під керівництвом Бориса Євгеновича було присуджено Державну премію УРСР в галузі науки і техніки Василю Олександровичу Сухомлинському за книгу «Серце віддаю дітям». Важливість цього відзначення полягала в тому, що проти В.О. Сухомлинського було розгорнуто шалену боротьбу за нібито відступ від лінії партії. І ця премія була свого роду посмертною реабілітацією видатного педагога.

Борис Євгенович був ініціатором створення НАПН України, а у 2003 р. його обрали почесним членом нашої Академії.

Одним із останніх підписаних ним документів була Програма спільної діяльності НАН України і НАПН України на 2020-2022 роки.

Було створено за його ініціативи, а потім і закріплено законодавчо Раду президентів академій наук України, яка розглядає актуальні проблеми розвитку науки в Україні.

Мені особливо пам’ятні 2000-2005 рр., коли, за рекомендацією Бориса Євгеновича, я був призначений і працював міністром освіти і науки України. У 2000-2001 рр. мав честь співпрацювати із академіком Я.С. Яцківом як першим заступником міністра, що відповідав за розвиток науки.

Усі п’ять років я відчував підтримку Бориса Євгеновича, користувався його порадами, а сам намагався всіляко сприяти НАН України та іншим науковим структурам, незалежно від їх відомчої приналежності. До речі, тоді був найбільший відсоток ВВП, що йшов на фінансування науки в Україні.

Кажучи про Бориса Євгеновича як оборонця науки, треба зважувати, що за ці тридцять років незалежності були далеко не поодинокі випадки геть зруйнувати науку в Україні, зокрема академічну. Одні це робили в силу нерозуміння її значимості, інші – з власних корисних мотивів, треті – невігласи з переконанням, що у світі уся наука робиться лише в університетах. І те, що за роки незалежності вистояла НАН України, а поряд зросли і галузеві академії – у цьому безсумнівну і провідну роль відіграв Борис Євгенович Патон. Ніхто не міг, а то й не хотів сперечатися з його авторитетом. Щира йому вдячність за це від майбутніх поколінь українців!

Шановні колеги, Борис Євгенович Патон – це Людина з великої літери. Людина-планета. Символічно, що він є першим Героєм України. І наш святий обов’язок зберегти пам′ять про нього, про його діяння, сповідувані ним принципи й цінності, залишені ним заповіти. Це потрібно не стільки для того, щоб віддати належне цій видатній людині, скільки для надання його заповітам практичного і діяльнісного характеру для подальшого розвитку нашої країни.

Саме цим ми керуємося в Національній академії педагогічній України. Так, за короткий час у нашій Державній науково-педагогічній бібліотеці України імені В.О. Сухомлинського розроблено віртуальну виставку «Борис Євгенович Патон. Його життя – епоха в науці». У Педагогічному музеї України створено віртуальну виставку «Борис Патон і українська гуманітаристика». Зокрема, наведено ряд мудрих висловів Бориса Євгеновича і одна з них звучить так: «Щастя – це творчість, любов, здоров’я. Це відчуття того, що твоє життя, твоя діяльність потрібні людям». За цим визначенням Борис Євгенович безумовно був щасливою людиною. Його любили мільйони людей. Він любив людство і кожну окрему людину! Він любив Україну!