Світлана СИСОЄВА,

академік-секретар

відділення загальної педагогіки

та філософії освіти

Національної академії

педагогічних наук України,

доктор педагогічних наук,

професор,

академік НАПН України

 Процеси глобалізації і інформатизації суспільства суттєво вплинули на технології наукової діяльності, систему освіти, організацію і технології освітнього процесу. Під поняттям «інформатизація освіти» вчені нині розуміють комплекс заходів з перетворення педагогічних процесів на основі впровадження у навчання і виховання інформаційної продукції, засобів і технологій.

У педагогічній науці приділено значну увагу проблемам інформатизації освіти, застосуванню інформаційно-комунікаційних технологій, формуванню інформаційної й інформаційно-комунікаційної компетентності педагогів та інших фахівців.

Події пандемії ясно показали, що у сучасному світі відбувається зміна цивілізацій, перехід на новий рівень розвитку, що викликаний цифровізацією, феноменом великих даних і заснованих на них технологіях. Нині утверджується думка, що доцільно говорити про єдиний наскрізний процес перетворення суспільства, в основі якого технології, що розвиваються, а зміна їх поколінь визначає етапи цивілізаційного розвитку людства, одним з яких була інформатизація, яка замінюється тепер цифровізацію.

У суспільстві почали говорити про цифрову економіку, цифровізацію виробництва, сільського господарства, освіти, соціальної сфери тощо. У галузі освіти зміни відбуваються на рівні простору і часу, цифровізація стає ключовим напрямом розвитку освіти. На думку багатьох учених, саме освіта має якомога швидше забезпечити суспільству і кожному громадянину перехід в цифрову епоху, орієнтовану на інші інструменти праці, інше середовище життєдіяльності та підготувати не тільки молодь, а й людей середнього й старшого віку до нових типів і видів праці.

 

Нова парадигма мислення, спілкування і взаємодії

Питання цифровізації освіти розглядалися вченими й практиками ще до виникнення кризових  явищ, зумовлених пандемією COVID-19. На думку Н.Б. Стрекалової, цифровізація освіти передбачає «трансформацію у цифровий формат усіх навчально-методичних матеріалів і створення на їх основі загальнодоступних баз знань, максимальну трансформацію освітнього процесу у глобальну мережу і використання для організації навчання мобільних і хмарних технологій, застосування для управління навчальним процесом інтелектуальних систем, широке впровадження відкритих навчальних курсів». Усе це сприяє розробленню індивідуальної траєкторії здобувачів освіти, особистому управлінню власними результатами навчання, подоланню психологічних бар’єрів традиційного навчання.

Втім, проблема цифрової трансформації освіти й освітнього процесу є, на наш погляд, значно глибшою та непередбачуваною з точки зору її наслідків і загострюється тим, що окрема людина і навіть окреме суспільство об’єктивно не можуть вплинути на цивілізаційний розвиток людства, технологічний поступ і подальший розвиток технологій. Саме тому значної актуальності набуває формування цифрової компетентності викладачів, вчителів, здобувачів освіти всіх рівнів.

Однією з найважливіших проблем цифровізації освіти є те, що інновації в цифровому освітньому просторі є не тільки технічними й технологічними інноваціями, а й змінами у змісті та організації освітнього контенту, в структурі та організаційних принципах діяльності закладів освіти. Це вимагає перегляду концептуальних положень, змісту категорій і понять усталеної педагогічної науки, їхньої адаптації (або розроблення нового змісту) до цифрового освітнього простору.

При діяльності у цифровому освітньому просторі не можна ігнорувати ризики цифровізації освітнього процесу. На цьому наголошує зокрема Н.Б. Стрекалова, серед проблем вищої освіти виокремлюючи наступні:

–       втраті базових когнітивних навичок (вміння читати, рахувати, писати), зниження якості навчання;

–       «публічна» модель педагога-викладача, високі вимоги до його психологічних якостей, зростання конфліктів;

–       зниження особистісних контактів, «відтік» талановитої молоді і викладачів за кордон, зниження загального рівня підготовки, проблеми контролю якості;

–       зміна вимог до змісту навчання, подальша зміна засобів навчання;

–       оновлені вимоги до кваліфікації фахівців, зниження потреби в «інтелектуальному» фахівці і «тяжіння» до його технологічного образу, скорочення контингенту вищої освіти;

–       рух у бік «освітніх послуг», відхід від фундаментальності, зміна / перерозподіл функцій адміністрації закладів вищої освіти і викладачів, зростання конфліктів, зниження якості навчання;

–       втрата статусу вітчизняної вищої освіти, зниження контингенту учнів.

Істотним недоліком онлайн-освіти, зазначає А.Р. Зенков, є також її спрямованість на задоволення короткострокових або, у кращому випадку, середньострокових завдань. Фахівець, який опанував обмежений обсяг знань і не отримав при цьому фундаментальної базової підготовки, може розраховувати тільки на інтелектуальні «надбудови», стійкість яких ілюзорна.

При цифровій трансформації освітнього процесу важливого значення, на нашу думку, набуває збереження фундаментальності класичної системи освіти, оскільки для творчої продуктивної діяльності людини потрібні не лише цифрові уміння й навички, а й фундаментальні знання, критичне мислення, розвинена креативність.

Можна погодитися, що забезпечення якості освіти, зокрема вищої, та попередження ймовірних негативних змін вимагає проведення педагогічних досліджень, зокрема у таких напрямах: модель викладача/педагога цифрової освіти, зміст його професійної підготовки; технології розробки цифрового освітнього контенту, методики оцінки його якості та застосування в освітньому процесі з урахуванням ергономічних, валеологічних, психолого-педагогічних вимог; ефективні методи, форми, засоби навчання у відкритому освітньому просторі і їх методологічне обґрунтування, зокрема співвідношень традиційного та електронного навчання, контактної і самостійної роботи учнів, методики контролю успішності та сформованості освітніх результатів в умовах перенесення навчального процесу в глобальну мережу; засоби забезпечення якості навчання, попередження можливих ризиків в умовах цифровізації освіти тощо.

Однією з найбільш істотних позитивних рис цифровізації освіти є розширення освітнього і дослідницького простору, можливість урізноманітнення форм і методів навчання, спрямованих як на потреби здобувачів освіти, так і на врахування вимог й запитів ринку праці. На великих підприємствах все частіше зустрічаються практики створення корпоративних університетів, власних центрів підвищення кваліфікацій і додаткової освіти. Сформульована ще в ХХ столітті концепція навчання упродовж життя (Life Long Learning) в умовах глобальної цифровізації набуває вагомого значення для кожної людини.

Сучасна взаємодія людини в цифровому просторі відмінна від взаємодії минулих часів. Це безпосередньо пов’язано з інноваціями на технологічному рівні: розширенням сфери застосування цифрових рішень і сервісів, доступністю гаджетів, інтенсивним розвитком соціальних медіа.

Природно, що все це впливає на зміну стилю міжособистісної та комунікативної взаємодії людини будь-якого віку. Існує однозначна думка про те, що наявність у сучасної людини цифрової компетентності є обов′язковою умовою комфортного існування в соціумі, а її формування є одним з найважливіших завдань системи освіти.

Отже, у контексті цифровізації освіти ми вважаємо за нагальне звернутися до таких важливих питань, які визначають педагогічні пріоритети цифровізації освіти: 1) Чому важливим питанням сьогодення є об’єднання зусиль вчених і практиків для вирішення педагогічних проблем цифровізації освіти? 2) Як змінюється сутність концептуальних положень і зміст основних педагогічних понять, які створюють фундамент педагогічної науки? Іншими словами, що таке цифрова педагогіка? 3) Як вирішувати питання виховання дітей та молоді у цифровому просторі?

Консультативно-дорадча рада з цифрової освіти і педагогіки

 

Розроблення проблем цифровізації освіти потребують діяльності науковців на засадах міждисциплінарності. З метою об’єднання зусиль вчених і практиків для вирішення педагогічних проблем цифровізації освіти у Відділенні загальної педагогіки та філософії освіти Національної академії педагогічних наук України створено Консультативно-дорадчу раду з цифрової освіти та педагогіки, яка є колегіальним об’єднанням членів Відділення, співробітників підвідомчих установ, усіх зацікавлених науковців і практиків.

Метою створення Ради є об’єднання зусиль для дослідження актуальних проблем (філософських, теоретико-методологічних, практичних) розвитку цифрової освіти і педагогіки в Україні відповідно до завдань державної політики, зокрема Національної економічної стратегії на період до 2030 року, а також поглибленого дослідження з широким громадським обговоренням переваг та загроз цифровізації освітньої та наукової діяльності, формування аналітичних висновків і рекомендацій для управлінської ланки сфери освіти.

Основними напрямами діяльності Ради визначено:

–      вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду цифровізації освіти в умовах сучасних викликів, інноваційних технологій розвитку цифрової освіти;

–      дослідження основних принципів розвитку сучасного інформаційного світу, ознакою якого є цифровізація, візуалізація, віртуалізація всіх аспектів життя;

–      визначення системних чинників розвитку цифрової освіти та педагогіки в Україні;

–      вивчення ставлення здобувачів освіти до впровадження технологій дистанційного та змішаного навчання;

–      дослідження трансформації сутності і змісту дидактичних і педагогічних принципів організації освітнього процесу в умовах цифровізації навчання;

–      участь у створенні єдиної цифрової платформи дошкільної освіти;

–      дистанційне надання консультацій батькам та педагогам щодо освіти дітей раннього і дошкільного віку;

–      розроблення концепції та методології виховання дітей та молоді у цифровому просторі;

–      дослідження процесів управління проєктами трансформації вітчизняних закладів вищої освіти в цифрові університети;

–      розроблення стратегії розвитку цифрової компетентності наукових, науково-педагогічних та педагогічних працівників;

–       сприяння запровадженню навчальних курсів (семінарів, вебінарів) із цифрової освіти та педагогіки для наукових, педагогічних та науково-педагогічних працівників закладів освіти;

–      збір з незалежних джерел статистичної інформації щодо цифровізації освіти та формування аналітичних висновків;

–      проведення інших досліджень, що сприяють вивченню питань щодо цифрової освіти та педагогіки в Україні.

Для забезпечення колегіальності, виваженості та наукової достовірності у прийнятті рішень та підготовці аналітичних матеріалів створюється експертна комісія Ради, до складу якої входять (за згодою) відомі вчені, науково-педагогічні працівники, співробітники наукових установ НАПН України, вчителі, які мають однакове право голосу. Висновки експертів є підставою для ухвалення колегіальних рішень Ради.

Варто зазначити, що Рада взаємодіє із закладами освіти всіх рівнів і типів, науковими установами та структурними підрозділами НАПН України, органами державної влади та місцевого самоврядування, громадськими організаціями.

Цифрова педагогіка – складова педагогіки чи окрема галузь?

Існує нагальна потреба зміни педагогічної парадигми, переосмислення сутності педагогічних технологій, форм і методів навчання, виховання й розвитку. Для організації освітнього процесу у цифровому просторі потребують уточнення змісту такі поняття: «педагогічна взаємодія», «педагогічна комунікація» «суб’єкт-суб’єктна взаємодія», «педагогічна майстерність», «педагогічна творчість» тощо.

Цифрові технології в сучасному світі – це не тільки інструмент, а й середовище існування, що відкриває нові можливості для навчання у зручний час, безперервної освіти, проєктування індивідуальної освітньої траєкторії, перетворення споживачів електронних ресурсів на їх творців тощо. Цифровізація спрямована на підготовку фахівців, які гарантовано будуть затребувані на ринку праці, легко і вільно володітимуть мобільними і інтернет-технологіями, а також орієнтуватимуться на безперервне навчання (підвищення кваліфікації) засобами цифрових технологій.

Отже, необхідно привести освітні програми у відповідність з потребами цифрового суспільства, широко впровадити цифрові інструменти освітньої діяльності і цілісно включити їх в освітньо-інформаційне середовище закладів освіти, а також забезпечити можливість навчання середнього й старшого покоління упродовж життя.

Нині відсутнє однозначне тлумачення поняття «цифрова педагогіка». Під цифровою педагогікою В.І. Ковальчук, І.С. Подольська розуміють використання електронних елементів у навчальному процесі з метою посилення та зміни освітянського досвіду. В.Ю. Биков та М.П. Лещенко визначають цифрову педагогіку як науку про закономірності передачі та сприймання освітнього досвіду, що відбувається у фізичній і віртуальній реальностях на основі використання інформаційно-комунікаційних технологій. На думку Л. Хуторської, природа інформаційної педагогіки – комплексна та відноситьсядо різних наук, а саму інформаційну педагогіку доцільно розглядати як теорію отримання, перетворення, передачі і засвоєння інформації у навчально-виховному процесі. Вчені одностайно підтримують думку про необхідність подальшого розвитку самої педагогічної науки, оскільки цифрові технології в сучасному світі треба розглядати не тільки як інструмент навчання, а й новий інструмент створення освітнього середовища з новими можливостями і напрямами застосування.

Сучасна дитина відкриває світ не лише безпосередньо – через пізнання навколишнього, навчання в закладі освіти, сімейний вплив, а й опосередковано – за допомогою інформаційно-комунікаційних засобів, зокрема за допомогою смартфону. Така ситуація зумовлює особливості й специфіку навчання, виховання і розвитку дитини у цифровому просторі, а також змін в освітній політиці та усталених методичних практиках як на рівні школи як освітньої системи, так і сім’ї як первинного інституту виховання.

Сформулюємо проблемні питання, які, на наш погляд, конче потребують уваги.

По-перше. Необхідно розкрити виклики цифрового суспільства системі освіти, що зумовлюють необхідність доповнення традиційної педагогіки цифровою педагогікою як відповіддю на глобальну кризу; вироблення стратегії формування у дітей та молоді змістової вибірковості в умовах освітнього цифрового інтенсиву; протидії засобам технологічно-маркетингового руйнування базових цінностей; формування критичного ставлення до медіацифрових впливів; визначення специфіки діяльності та активності суб’єктів педагогічного процесу як тренду цифровізації освіти.

По-друге. Осмислення потребують цифрові трансформації, що відбуваються у дидактиці: визначення детермінант змісту освіти і принципів його структурування для цифрового освітнього процесу; методів і засобів цифрового навчання; форм організації та сучасних технологій цифрового навчання; вимірювання навчальних досягнень учнів засобами цифрових технологій. У контексті цифровізації освіти значної актуальності набуває змішана форма навчання, питання щодо ризиків, пов’язаних з використанням цифрових технологій в освітньому процесі, організація цифрового освітнього процесу, встановлення переліку значущих для суспільства і освіти цифрових технологій (хмарні, когнітивні, технології великих даних тощо).

По-третє. Значної уваги потребує визначення концептуальних засад і технологій виховання дітей та молоді у цифровому просторі: визначення виховного потенціалу цифрового простору; картина світу і офлайн-першість ставлення до життя; позитивність перспективи технологічного розвитку і виховної дії; методи виховання у цифровому просторі; цифрове освітньо-виховне середовище; способи розпізнавання та захист дитини від кібер-булінгу; цифровий світ та збереження фізичного. психічного, соціального та духовного здоров`я дітей та молоді; партнерська взаємодія батьків і вихователів щодо попередження негативних впливів цифрового середовища на дітей та молодь; інклюзивне виховання в умовах цифровізації освіти.

По-четверте. Визначення сутності і особливостей педагогічної діяльності в умовах цифрової освіти: структура та зміст педагогічної діяльності; цифрова педагогічна компетентність педагога; аналіз і самоаналіз педагогічної діяльності у цифровому просторі; саморозвиток та самовдосконалення педагога засобами цифрових технологій; педагогічна взаємодія і педагогічна комунікація у цифровій освіті.

Відповіді на окреслені питання фактично складають зміст цифрової педагогіки, яку доцільно розглядати як складову педагогічної науки, що враховує і є відповіддю на технологічний розвиток суспільства.

 

Виховання дітей і молоді у цифровому просторі: новий вимір

 

Колектив Інституту проблем виховання НАПН України разом з Консультативно-дорадчою радою з цифрової освіти і педагогіки розробили та обговорили з освітянами Концепцію виховання дітей та молоді в цифровому просторі, яка є світоглядною щодо сучасного уявлення процесу виховання у цифровому світі та представлена системою науковообґрунтованих положень, що визначають суспільні виклики й стратегічні напрями виховання дітей і молоді в умовах цифрової реальності.

Соціальна значущість Концепції полягає в узгодженості виховних впливів на дітей і молодь у цифровому просторі; консолідації зусиль держави, освіти і сім’ї, реального сектору економіки щодо створення безпечного та сприятливого для особистісного розвитку дитини цифрового простору.

Концепція ґрунтується на основних положеннях Законів України «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту», «Про охорону дитинства», Рекомендацій Ради Європи про співпрацю між правоохоронними органами та постачальниками Інтернет-послуг у протидії кіберзлочинності, Керівних принципах у сфері прав людини для Інтернет-провайдерів (Рада Європи та EuroISPA) та Керівних принципах з прав людини для постачальників онлайн-ігор (Рада Європи та ISFE), Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року.

У Концепції окреслено всі ті проблеми і ризики, про які йшлося вище, в аспекті виховання дітей та молоді у цифровому просторі.

За структурою Концепція містить три основні розділи. У першому розділі – «Новий вимір виховання – урахування цифрової реальності» – розглядаються виховний потенціал цифрового простору, принципи виховання дітей і молоді в його умовах, формування картини світу, інші методологічні основи.

У другому розділі – «Діти та молодь у цифровому просторі: виховні виклики» – висвітлено проблеми дітей і молоді, з якими вони стикаються, а саме: дитина дошкільного віку в цифровому просторі – об`єктивна реальність чи необхідність; цифровий простір у життєдіяльності учнів молодшого шкільного віку; виховний вплив цифрового простору на підлітків і старшокласників; цифрова інтернаціоналізація у вихованні учнівської і студентської молоді; кібербулінг і способи протидії.

У третьому розділі – «Стратегічні напрями виховання дітей та молоді у цифровому просторі» – представлено бачення цифрового освітньо-виховного середовища закладу освіти; цифрової компетентності вихователів; спілкування в умовах цифрового інтенсиву: формування у дітей і молоді змістової вибірковості; збереження фізичного, психічного, соціального й духовного здоров`я дітей і молоді; виховання культури поведінки в цифровому освітньому просторі; віртуальна мистецька освіта; здоров’язбережувальна сімейна медіаосвіта; виховні критерії та моніторинг якості виховання у цифровому освітньо-виховному середовищі тощо.

Розроблення Концепції дозволило не тільки виявити проблеми у вихованні дітей і молоді у цифровому просторі, а й окреслити принципово нові форми, методи й технології виховання у цифровому середовищі.

 

Висновки

Необхідність людині будь якого віку адаптуватися до нових технологій цифрового середовища активізує освітню парадигму щодо навчання упродовж життя як форми підвищення власної цифрової компетентності, саморозвитку, професійної і життєвої самореалізації. Місія сучасної освіти полягає у тому, щоб допомогти кожній людині комфортно почуватися в цифровому суспільстві.

Цифрова реальність обумовлює визначення педагогічних пріоритетів у трансформації сутнісних позицій педагогічної науки, перегляду форм, методів, засобів і технологій навчання, виховання й розвитку здобувача освіти. На часі розроблення концептуальних положень цифрової педагогіки, зокрема цифрової дидактики. Важливого значення набуває і бачення проблем організації виховного впливу на дітей і молодь у цифровому просторі та засобів їх вирішення.

Цифровізація освіти зумовлює об’єднання зусиль вчених і практиків педагогічної і психологічної наук, фахівців цифрових технологій для міждисциплінарного вирішення сучасних проблем організації цифрового освітнього процесу.