Відповідно до теорії поколінь, дітей, які народилися після 2000 року, називають «поколінням Z», або «постміленіалами». Вони є пер­шим поколінням, яке народилося в реальності цифрового світу і вже не може уявити своє життя без мо­більного Інтернету. Від народжен­ня вони живуть у світі без кордонів і водночас обмежуються екранами гаджетів. В умовах переходу від сло­ва до образу, що дістало назву «ві­зуального повороту», закономір­но постає питання про його вплив на освітній процес, в якому зростає і формується покоління Z. Аби з′ясу­вати особливості цього впливу, ми звернулися до президента Націо­нальної академії педагогічних наук України В. Г. Кременя.

Шановний Василю Григоровичу! Національна академія педагогічних наук України є флагманом у творенні стратегії розвитку вітчизняної освіти. Наукові дослідження вчених академії є орієнтиром у пошуковій діяльності вчителів і викладачів освіт­ніх закладів України. В умовах постійних змін з′явля­ються нові методи і способи навчання, нові понят­тя, пов′язані, зокрема, з «візуальним поворотом», розвитком цифрової реальності. Як ця ситуація «вписується» в систему сучасної української освіти?

-   Передусім акцентую увагу на тому, що сучасне суспільство, яке називають «електронним», «інфор­маційним», «техногенним», «цифровим», найвираз­ніше виявляє свою особливість у явищах візуалізації. Нині загальновизнаною є думка, що сучасна фрагментована або «клінова» культура може бути найкраще представлена і зрозуміла візуально, тоді як культуру минулого, ХХ століття, класично репре­зентували книги, газети, оповіді. Отже, візуалізація соціального і культурного життя в різних відео-кар- тинках, відео-діях стає, без сумніву, специфічним знаком нашого часу. Або, як зазначає американ­ський дослідник проблеми візуалізації Ф. Джейм­сон, «привілейованим і симптоматичним індексом духу часу».

-  Але ж візуальне супроводження соціальної, ад­міністративної, освітньої діяльності засобами культурних форм спостерігаємо і в попередні епо­хи, що забезпечило доступність вияву економічних, політичних, практичних особливостей життя. В чому саме полягає смисл сучасної візуалізацїї?

-   Насамперед у новій інфраструктурі, створе­ній інформаційно-комунікаційними технологіями. Візуальні практики сучасного суспільства відо­бражаються через Інтернет і телебачення, які де­далі більше вдосконалюються. Зрозуміти сучасне суспільство без аналізу його візуально-медійних виявів практично неможливо. Безумовно, розвиток візуального впливу на всі сфери життя суспільства і людини наповнив новим змістом усі аспекти діяль­ності, в тому числі освітньо-педагогічної.

-  Очевидним є зв′язок візуалізації з розвитком цифрових технологій. Якою мірою це питання до­сліджено теоретично?

-   Класичне визначення поняття «візуальність» обґрунтував американський дослідник Х. Фостер у книзі «Вступ до візуальності» наприкінці 80-х років минулого століття. У ній стверджується погляд на візуальність як соціальний феномен, на відміну від здатності «бачення» як механізму зору. Візуальність формується в конкретному соціально-культурному, політичному, ментальному контекстах, постає своє­рідним культурним конструктом.

До того ж кожна епоха формує і репрезентує власну візуальність, яка демонструє специфічні оз­наки й унікальні установки розуміння побаченого. Наявні історико-філософські дослідження, в яких виявлено особливості соціокультурних форм візу­альності в епоху Античності, Середньовіччя, Від­родження, Нового часу. Специфіку соціально-куль­турних візуально-зорових практик представлено в концепціях французьких філософів-постмодерніс- тів - «зорового паноптикуму» М. Фуко, «образної гіперреальності» Ж. Бодрійяра, «суспільства спек­таклю» Гі Дебора. Усвідомлення факту включення соціокультурних моделей візуальності є важливою умовою розуміння сучасності, яка всебічно постає у формі медіавізуальності.

-  Чи йдеться у зв′язку з цим про існування своє­рідної візуальної реальності, якщо звичним вже є існування інформаційної, віртуальної, а тепер циф­рової реальності?

-   Коректніше говорити про візуальну культу­ру, що визначилася і як реальність, і як окремий об′єкт вивчення в контексті візуальних досліджень. У сучасних гуманітарних науках розрізняють три дослідницьких напрями, близьких один до одно­го тематично: «культурні дослідження», «візуальна культура» і «візуальні дослідження». У «культурних дослідженнях» увагу зосереджено на феноменах культури - мистецтві, кіно, гендерних практиках тощо. У 1990-х роках у США зароджується «візуаль­на культура», в якій вивчаються візуальні аспекти культури в соціальному контексті. Друга половина 1990-х років ознаменована «візуальними дослі­дженнями», що орієнтовані на вивчення історії мис­тецтва, культури, теорії літератури в руслі «візуаль­ного повороту».

-  З огляду на Ваші міркування, можна зробити висновок про те, що візуальна культура в кореляції з візуальними дослідженнями відкриває нові, незвич­ні перспективи для розвитку навчального процесу і в цілому?

-   І «візуальна культура», і «візуальні досліджен­ня» постають в певному співвідношенні та єдності.

І хоча їх найповніше реалізовано у медіавимірі, оскільки саме він сьогодні постає домінувальною формою візуальної активності, через яку всі інші форми візуальних практик встановлюють свою со­ціальну значущість, візуальні дослідження, як дове­ла харківська вчена К. Батаєва, стосуються насам­перед візуальних практик, які реалізуються в сфері повсякденності. Важливо те, що вони володіють па­раметрами повторюваності, відтворення, плиннос­ті і нестабільності. З огляду на це створюють ефек­тивність режимів бачення, візуального сприйняття в конкретно-культурній ситуації.

Іншими словами, візуальні практики - це нові способи передачі інформації і знання, що активно використовуються в мистецтві, політиці і, звичайно, освіті. Візуальні практики в процесі взаємодії із со­ціальною реальністю стають способом її конструю­вання. І одночасно свою дію переносять на процес навчання і виховання.

-  Визнаючи колосальне значення візуальних до­сліджень, чи маємо ми визнати необхідність зміни структури самого освітнього процесу? Адже сучас­на дитина, як тільки починає себе усвідомлювати, вже опиняється перед екраном телевізора, перегля­дає безліч «мультиків» (не завжди якісних), через це втрачає бажання читати, пізнавати, думати. На­самкінець це призводить не лише до розриву з тра­дицією, а й нівелювання особистості.

-   Ви поставили надзвичайно важливе й акту­альне запитання. Якщо говорити про візуальну культуру, яка є об′єктом візуальних досліджень, то її простір доповнюється Інтернет-візуальністю. А Інтернет сьогодні, і ніхто цього не заперечує, - майже все. В результаті ми маємо справу з фактом візуальності, що охоплює візуальне сприйняття, мислення, засновану на них діяльність.

І тут постає наступна проблема: якщо соціаль­на візуалістика вивчає теоретичні аспекти кон­струювання соціокультурних типів візуального сприйняття, то освітньо-педагогічна візуалістика вивчає можливості і способи навчання, вихован­ня. Фактично це означає підготовку особистості до соціального життя, але з урахуванням досяг­нень візуальної культури. Зокрема, візуалістика в педагогічному процесі передбачає аналіз нових форм комунікації, які реалізуються в навчальному процесі.

-  Сьогодні майже кожний учень і студент має смартфон, за допомогою якого отримує неперерв­ний потік інформації. Як у цій ситуації вибудовува­ти процес спілкування учня і вчителя, студента і викладача, щоб мати позитивний результат? Тим більше, що запропонований візуальний матеріал, порівняно з учителем, переважно, не ставить ні­яких вимог.

-   Широке поле соціальної візуалістики охоплює дотичні дисципліни, які постали у просторі візу­альної культури, зокрема візуальну антропологію і візуальну грамотність. Візуальна антропологія ви­вчає аспекти соціокультурного життя: сімейне жит­тя, візуальні репрезентації кіно, моди, телевізійної попкультури, візуальності міського простору тощо. Візуальна грамотність - фактично нова дисципліна, яка виникла в рамках соціальної візуалістики.

-  Більш важливе значення для розвитку сучасної людини і осмислення практик навчально-педагогіч­ного процесу має візуальна грамотність. Як вона пов′язана з освітою?

-   Візуалізація безпосередньо впливає на осві­ту. Вимоги і запити до освітнього процесу «епохи екранних медіа» відтепер пов′язані з тим, що відбу­вається перехід «від галактики Гутенберга» - осві­ти друкованих текстів - до «галактики Інтернету». Основу цієї нової освіти становить не мова, а муль­тимедійна екранна комунікація, яка формує основу освіти - грамотність. На основі цього і постає нова концепція грамотності, яку називають грамотністю ХХІ століття.

Грамотність ХХІ століття визначають як сукуп­ність здібностей і навичок, спрямованих на опану­вання аудіальної, візуальної і цифрової грамотності. Вона передбачає здатність розуміти домінувальний вплив зображень і звуків, впізнавати і використову­вати їх можливості, трансформувати цифрові медіа, повсюдно їх поширювати і легко адаптувати до но­вих форм. За даними звіту «Глобальний імператив. Грамотність у ХХІ столітті», сучасна грамотність ха­рактеризується як: 1) мультимодальна, тобто вико­ристовує звуки, музику, сталі і рухомі зображення тощо; 2) охоплює творчу динаміку та здатність до інтерпретації, вміння артикулювати і формувати ідеї в цих нових формах; 3) спрямована на інтерактивні інтерпретації; 4) охоплює можливість використову­вати медіа для виклику емоційних відповідей за до­помогою звуків і сили візуальних зображень; 5) має потенціал зміни способів навчання, які в цифрову епоху постійно оновлюються. В цьому контексті ві­зуальна грамотність є здатністю інтерпретувати, ро­зуміти і створювати зображення та відео, одночасно використовуючи як традиційні, так і медіа ХХІ сто­ліття у спосіб, що активізує мислення, прийняття рішень, комунікації і навчання.

-  В такому разі чи можна стверджувати про новий етап в розвитку не лише грамотності, а й всього комплексу здібностей людини?

-   Можна, але враховуючи те, що візуальна гра­мотність сьогодні вже не охоплює всієї повноти того, про що можна говорити в межах значущих культурних образів. Сучасній людині потрібна «ві­зуальна розумність», яка постає як здатність, пов′я­зана з візуальною комунікацією. Вона охоплює не тільки навички візуальної комунікації, а й вербаль­ної і візуальної аргументації. По суті, йдеться про можливість орієнтуватися в тих аспектах життєді­яльності людини, які впливають на її соціальне, по­літичне, економічне, етичне, екологічне мислення. Адже саме крізь екрани телевізорів, комп′ютерів та смартфонів сучасна людина пізнає і формує свої основні світоглядні та ціннісні орієнтири. Вказана обставина має кардинальне значення для сучасно­го освітнього процесу. Насамперед для закладів ви­щої освіти, в яких візуальне постає новим способом засвоєння знань.

-  Якою мірою методи і способи візуальної гра­мотності здійснюють вплив на якість навчання і рівень підготовки учнів та студентів?

-   Філософсько-освітній аналіз показує, що ві­зуально грамотні студенти володіють навичками практичних знань зі створення або відтворення візуальних ефектів у електронних медіа, застосо­вують базові елементи візуального дизайну, тех­ніки та медіа, розуміють пояснювальні, абстрактні та символічні зображення, постають обізнаними дизайнерами, творцями і продюсерами візуальної інформації, а також ефективними візуальними ко- мунікаторами, інноваційними візуальними мисли­телями, які успішно вирішують складні проблеми.

Роль візуальної грамотності у сучасній вищій освіті зростає, оскільки сучасні учні і студенти (по­коління 7) живуть у візуально наповненому світі, в якому вони постійно зустрічаються з творенням сенсів і знань засобом зображень і візуальних ме- дійних комунікацій. Вчені нашої академії розуміють, що необхідність формування навичок для пошуку, інтерпретації, оцінювання, створення візуальних матеріалів у науковому середовищі стає необхід­ною складовою освіти ХХІ століття. Тому проблема візуальної грамотності буде залишатися одним із важливих пріоритетів наукових досліджень Націо­нальної академії педагогічних наук України.

Спілкувалася Лідія ТКАЧЕНКО, журналіст