– Академія педагогічних наук – національний науковий заклад. Які практичні завдання нині стоять перед ним?
– Завдання такі: бо науково-теоретичне обґрунтування розвитку освіти, педагогіки, дидактики тощо, а також – відпрацювання практичних рекомендацій і намагання їх провадити в життя.
Академія має тісні відносини з десятками і сотнями освітянських закладів. Зокрема, формалізовані контакти у вигляді експериментальних майданчиків – це і дошкільні заклади, і школи, і професійно-технічні, і вищі навчальні заклади. Разом з педагогічними колективами ми проводимо на цих майданчиках експерименти з навчальної і виховної роботи. Також ці заклади слугують для апробацій розробок наших учених. Ми вперше в історії України підготували і видали Енциклопедію освіти. Це великий том, де з сучасних наукових позицій характеризуються процеси, поняття, категорії освітньо-педагогічного напряму. Ця книжка, безумовно, є надзвичайно цікавою й корисною для освітян-практиків нашої країни.

БІЛА КНИГА НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ

– Наведіть, будь ласка, кілька прикладів напрямів діяльності експериментальних майданчиків. Над якими проблемами вони працюють?
– Приміром, у місті Южному в Одеській області директором школи є член-кореспондент НАПН Микола Гузик. У цій школі навчання так індивідуалізоване, що діти можуть переходити до наступного класу не за рік, а за півроку. Також є багато експериментальних майданчиків, де ми напрацьовуємо програми. Але і тут є проблема. Ми в академії давно мріємо, щоб у нас був «свій» середній навчальний заклад. Чому? На нинішніх майданчиках ми не можемо проводити глибокі експерименти, бо вони, як і кожний заклад, працюють за встановленими програмами. А час нині такий, що потрібний глибокий експеримент.
– Про які ще важливі роботи Ви можете розповісти?
– Минулого року ми вперше в історії України підготували «Білу книгу національної освіти». У цьому виданні ми намагалися виокремити проблеми нашої освіти і запропонувати практичні шляхи їх розв'язання. Нині ми вже закінчили роботу над національною доповіддю про стан і перспективи розвитку освіти в нашій державі. Ця робота присвячена 20-річчю Незалежності України і, власне, в ній уперше робиться укрупнений, узагальнений аналіз змін за 20 років в освіті України. Ця праця, як і Біла книга, буде надіслана не тільки до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, обласних управлінь освіти і науки, а й до Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Адміністрації Президента.

З ПРАКТИКОЮ – ГІРШЕ

– Якою має бути якісна освіта?
– Насамперед – сучасною. Розуміння якісної освіти сьогодні має бути іншим, ніж півстоліття тому. Дитина, безумовно, повинна мати базові знання, теорему Піфагора, скажімо, вона повинна знати. Але не запам’ятовувати другорядний матеріал, якого поки що багато в підручниках. У сучасному світі інформація змінюється дуже швидко, тому її запам’ятовування не є обов’язковим.
Найбільша проблема нашої освіти – це нездатність дитини застосувати отримані знання на практиці. Бо освіта, на жаль, не завжди націлена саме на це. Ми проаналізували виступи наших дітей на міжнародних предметних олімпіадах, і виявилося, що там, де треба продемонструвати суму знань, наші показують хороші результати. І це, справді, традиція ще радянської школи, яка збереглася і нині. Але там, де треба використати знання для розв'язання практичних, а тим більше непересічних проблем, – там наші діти значно слабші.
Наведу такий приклад. У радянський період багато школярів і студентів вивчали іноземну мову, і дуже часто нею практично не володіли. Тут було багато причин – і відсутність потреби, і закритість країни тощо. Але є і така: в школі навчали знань про мову, говорили про суфікси, префікси, частки, переказували тексти. А от вільно використовувати набуті знання дітей не навчили. А в такому випадку вони дуже швидко забуваються. І повірте, цей недолік характерний не тільки для іноземних мов – ним «страждають» і математика, і хімія, багато інших предметів.
– Що є найважчим у прагненні зробити освіту більш якісною?
– Для підвищення якості освіти ми повинні вміти вимірювати цю якість, щоб можна було порівнювати себе з іншими країнами, бачити своє місце серед них. У цьому процесі велику роль відіграє, безумовно, зовнішнє тестування. Воно не є ідеальним, та, як говорив Черчилль, «демократія – поганий тип правління, але кращого я не знаю». Так і з тестуванням. І, крім предметного тестування, вже потрібно виходити на тестування здібностей дитини. Академія розробила проекти таких тестів, і ми вже готові разом з Українським центром оцінювання якості освіти їх апробувати.

МРІЇ ПРО ПРОФІЛЬНУ ШКОЛУ

– Нині багато розмов точиться довкола профілізації шкільної освіти. Яка Ваша думка щодо цього?
– Я вважаю, щоб школярів краще підготувати до подальшої освіти й життя в цілому, ми повинні впровадити профільну школу. Не потрібно, аби всі діти робили одне й те саме з першого по одинадцятий клас, незалежно від особистих здібностей. Але ми не зможемо впровадити такий підхід, не змінивши мережу навчальних закладів. Треба відокремити старшу школу від базової. Дитина після закінчення базової має визначитися з подальшим навчанням. Обрати з кількох напрямів – фізико-математичного, природничо-наукового, гуманітарного, технологічного, музичного, спортивного. Так, якщо дитина хоче бути інженером, вона обере той ліцей, де дають якісну фізико-математичну підготовку. Ми повинні допомогти дитині пізнати себе, свої таланти, посприяти її саморозвитку. І тоді, ставши дорослою, вона максимально реалізується. І буде щасливою, і суспільство динамічно розвиватиметься.
– Яку роль відіграє НАПН у підготовці підручників?
– Останнім часом усі рукописи підручників для середньої школи надсилаються для науково-педагогічної апробації до нашої академії. Я нещодавно розмовляв з міністром освіти і науки, молоді та спорту Дмитром Табачником, і він сказав, що цей механізм буде збережено. Я висловив побажання, щоб, за можливістю, для цього відводилося більше часу, аби ми могли ґрунтовніше ознайомитися з цими рукописами і не тільки сказати «так» чи «ні» щодо їх видання, а й, за необхідності, додати до висновків коментарі, зауваження й пропозиції.
Інститут спеціальної педагогіки, який є підрозділом нашої академії, готує програми і підручники для дітей з особливими освітніми потребами – глухих, незрячих тощо. В нас є й сучасні розробки для дошкільної освіти. Правда, проблема в тому, що нам не вистачає коштів, аби надрукувати ці роботи великим тиражем. Своїми зусиллями ми можемо видати близько трьохсот примірників, а вони заслуговують на увагу значно більшої кількості людей. Адже дошкілля недостатньо забезпечене науково-методичною підтримкою, зокрема – вихователі.
Нині ми намагаємося впливати і на розвиток професійно-технічної освіти. Так, цього року ми створили в Інституті професійно-технічної освіти лабораторію підручникотворення, яка займатиметься передусім електронними підручниками. Інститут, разом з відповідним департаментом міністерства й роботодавцями, бере активну участь у створенні державних стандартів професійно-технічної освіти.

ШІСТЬ РОКІВ – У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

– Чи задоволені Ви тим, як академія сприяє поліпшенню щоденної роботи працівників освіти?
– Ні, не задоволений. На кожній нараді, у кожному виступі я наголошую на необхідності посилення практичної орієнтації в роботі наших учених. Адже саме цим критерієм науковці мають керуватися при виборі тем своїх досліджень. Є, на жаль, об’єктивні причини, які зменшують наші можливості, – малі тиражі наших розробок і пропозицій. Ми можемо видрукувати буквально кількасот примірників, забезпечуючи фахівців у цій сфері.
– А в електронному вигляді їх можна розповсюджувати?
– Так, і ми працюємо над цим. Скажімо, ми першими в Україні створили електронний журнал, який визнала ВАК. Його видає Інститут інформаційних технологій і засобів навчання. Багато наших видань є й у паперовому, і в електронному варіантах. На превеликий жаль, в Україні ще немає щоденної звички користуватися саме електронними версіями. Наприклад, у нас є електронні підручники, розроблені Інститутом педагогіки разом з іншими структурами, проте значно більшою популярністю в освітян користуються їх паперові копії. Та я впевнений, що з часом українські освітяни однаково ефективно користуватимуться різними джерелами інформації.
– Які дослідження Ви вважаєте актуальними?
– Треба перевірити на практиці доцільність переведення нашої початкової школи на шестирічне навчання. Замість чотирьох класів початкової школи, п’яти класів базової та двох старших класів зробити, скажімо, шість – початкової, три – базової і два чи три класи старшої школи. З відповідним перерозподілом матеріалу, безумовно. В більшості європейських країн саме така структура. Крім того, це допоможе соціалізувати дитину. Що я маю на увазі? До шостого класу дитина перебуває під опікою вчителя, і за допомогою інших педагогів він веде її підготовку. Це було б дуже важливо для села, адже ми маємо зберегти початкову школу скрізь, де є діти. Тобто навчати дитину в початковій школі до шостого класу, до дванадцяти років. А підлітку не так уже складно поїхати автобусом у сусіднє село до школи, продовжувати навчання. Такий експеримент академія би провела. Але зробити це в нинішніх умовах ми не можемо.
У галузі вищої освіти ми проводимо експерименти завдяки тому, що значна частина ректорів є членами академії. Це нам дає змогу здійснювати експерименти, особливо в педагогічних університетах. Так, нині ми разом з Асоціацією педагогічних ВНЗ, яку очолює Віктор Андрущенко, працюємо над концепцією підготовки нового вчителя, будемо її апробувати в педагогічних університетах.