Він мислить і діє мудро і гнучко, виходячи з рятівних імперативів добра і знань. А люди, які знають Миколу Федоровича багато років, стверджують, що моральний закон в його серці укорінився з дитинства. Самобутню життєву стезю він, уникаючи галасу і шуму, які зазвичай усе руйнують і спотворюють, торував чесною сумлінною працею, постійним навчанням, досягаючи високого рівня якості наукового мислення, межової ясності і простоти викладу думок без модерних вкраплень, туманної алегоричності і надумано-безпідставного кодування, які утруднюють розуміння не лише людьми простими, а навіть фахівцями сутності досліджуваних процесів, засмічують наукову лексику лжемодерною термінологією.

Глибинне знання проблем, якими займається, компетентність, оберігають М.Ф. Дмитриченка від подібних вад, властивих сучасним швондерам від науки.

Микола Федорович добре відомий у науковому світі, самодостатній, авторитетний вчений в галузі трибології і матеріалознавства, який має свою наукову школу і вкладає в її розвиток і знання, і силу, і душу, і час, аби найоптимальніше здійснювалися фундаментальні дослідження фізико-хімічних і трибомеханічних характеристик водно-гликолевих рідин, конструкцій і вузлів механізмів, вдосконалення яких потребує машинобудівна промисловість України.

Глибоке знання теорії допомогло йому разом зі своїми помічниками здійснити ряд винаходів і навіть відкрить та одержати понад 30 авторських свідоцтв і патентів на створення нових методів досліджень технологічних процесів самозмащувальних матеріалів і конструкцій вузлів тертя. Результати цих наукових пошуків викладені в 355-и наукових статтях, 14-ти монографіях, семи підручниках і трьох довідниках. Учнями його написано й захищено три добротні докторські і дев’ять інноваційних кандидатських дисертацій.

РЯДКИ З БІОГРАФІЇ:

Народився М.Ф. Дмитриченко 19 грудня 1952 року в

м. Снятині Івано-Франківської області в сім’ї вчителів. Тато Федір Михайлович, кадровий військовий, учасник Великої Вітчизняної війни, під час якої і став інвалідом, повернувшись з пройденого ним і людьми пекла до мирної праці, викладав у школі фізику й астрономію, мама Катерина Олексіївна працювала вчителькою молодших класів. Його ж змалку вабило небо й літаки в ньому.

Рано зрозумів, що для здійснення мрії потрібні добрі знання. Отож, учився сумлінно. А вчитися було в кого: насамперед у батька, який був головним його репетитором з точних наук, та завуча школи, старого інтелігента, випускника Віденського університету Рафаїла Михайловича Козулькевича. Були в його житті й інші чудові вчителі і наставники, яким він довіку вдячний. Серед них вчені зі світовим ім’ям – академіки Павло Васильович Назаренко і Василь Григорович Кремень.

Все життя навчання його не лише приваблювало, а й захоплювало та й досі захоплює. Школу Микола Федорович закінчив з золотою медаллю, Київський інститут інженерів цивільної авіації – теж з відзнакою. З 1976 по 1979 рік навчався в аспірантурі цього ж інституту. У 1980 році успішно захистив кандидатську дисертацію, а у 1992-му – докторську. У його дисертаціях досліджено дію граничних шарів у контакті тертя і режимах змащування деталей триботехнічних систем. За цикл науково-дослідницьких робіт в галузі трибології ще в 1981 році став лауреатом премії Ленінського комсомолу України і Української науково-технічної Ради в галузі науки і техніки.

Поталанило М.Ф. Дмитриченку особисто познайомитися і зі світовим досвідом організації освіти і науки в цілому та в галузі трибології зокрема. У 1985 році він був на стажуванні у Бухаресті. Згодом два роки засвоював новації в роботі Імперського коледжу науки і техніки Лондонського університету. У 1995–1998 роках проходив наукове стажування в Інституті технологій штату Джорджия в США, а в 2001 році – в Канаді, в університеті Делхаузі.

У Київському інституті цивільної авіації пройшов шлях від студента до професора, завідувача кафедри. Був і проректором цього авторитетного вузу. У 2000–2002 роках працював начальником департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки України. У 2002 році обраний ректором Національного транспортного університету. На цій посаді він і понині. А ще в цьому ж закладі очолює кафедру «Виробництво, ремонт і матеріалознавство».

Його науково-методична, педагогічна і дослідницька діяльність спрямовані на якомога якіснішу підготовку висококваліфікованих фахівців, які б змогли забезпечити під­вищення ефективності всіх видів транспорту, вдосконалення інфраструктури дорожнього комплексу України, розробку та впровадження новітніх технологій. У підготовці фахівців М.Ф. Дмитриченко виходить з того, що Україна має розвинуту транспортну мережу, а саме: 30 тисяч кілометрів залізниць, 172 тисячі кілометрів автомобільних доріг, майже 4,5 тисячі кілометрів внутрішніх водних шляхів, 19 морських та 10 річкових портів, 36 аеропортів. І щоб цей один із найважливіших секторів соціально-економічної системи країни сповна забезпечував потреби суспільного виробництва і населення у перевезеннях і власне саму життєдіяльність держави, цілісність її економічного простору, зв’язок з іншими країнами та обороноздатність, потрібні фахівці, які б мали по-перше, знання на рівні часу, по-друге, вміли їх застосувати на практиці, по-третє, були б відповідальними, совісними і мислячими людьми.

Формуванню таких кадрів і підпорядковані стратегічні і тактичні напрями діяльності університету, організація та проведення навчального процесу, використання в ньому новітніх інформаційних технологій та ЕОМ, фундаментальних та прикладних наукових досліджень з урахуванням сучасного стану розробки наукових проблем в галузі автомобільного транспорту, транспортного будівництва та засвоєння майбутніми фахівцями кращого зарубіжного досвіду роботи транспортно-дорожніх комплексів.

– Кредо нашого навчального закладу, – говорить М.Ф. Дмитриченко, – відкриття, формування і розвиток тих спеціальностей, які пов’язані з транспортним комплексом і дорожньо-будівельним сектором нашої держави, тобто всією транспортною інфраструктурою, починаючи з проектування й управління і закінчуючи експлуатацією та ремонтом. Це також і мости, і тунелі, і дороги, і митна служба, і митний контроль на транспорті, і транспортне право і т. д. І для всіх цих напрямків і підрозділів має бути передусім належне кадрове забезпечення. Навчальний процес у нас здійснює висококваліфікований склад педагогів. Серед науково-педагогічних працівників 58 професорів і докторів наук, 259 доцентів і кандидатів наук, 11 лауреатів Державної премії України, 11 заслужених діячів науки і техніки. 25 наших викладачів є дійсними членами і членами-кореспондентами галузевих академій України та інших держав. Такий контингент, думається, здатний досягти фундаменталізації професійної підготовки, забезпечити високий рівень професійної кваліфікації та фундаментальної компетентності наших випускників вузу. Задля цього професорсько-викладацьким складом були розроблені і впроваджені сучасні активні форми і методи навчання, новітні технології, здійснено заходи по реалізації положень Болонської декларації і впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу, що і дозволило, використовуючи різні підходи, оптимізувати реалізацію структурно-логічної схеми підготовки студентів, перейти від педагогічного традиціоналізму до нових форм і методів навчання, інтенсифікувати викладання навчальних дисциплін, забезпечити діагностику якості навчання з урахуванням особливостей фахової підготовки і таким чином досягти високої якості підготовки фахівців з вищою освітою, їх адаптації до ринкових умов та інтеграції в європейській освітній і виробничий простір.

Водночас тут дбають і про адекватне реагування на запити ринку праці в Україні, своєчасну і ефективну адаптацію процесів підготовки фахівців до вимог сьогодення. Здійснюється це шляхом вдосконалення та внесення відповідних змін до навчально-методичної, матеріально-технічної і організаційно-виховної роботи та формування нових фахових спрямувань і програм підготовки фахівців за вимогами роботодавців.

Нині університет має більше двох сотень угод з провідними компаніями, транспортними структурами дорожньо-будівельного комплексу щодо підготовки кадрів для них, а вони виплачують іменні стипендії, надають обладнання і техніку, автомобілі для навчального процесу, наукових досліджень, студенти отримують можливість безкоштовно проходити стажування і практику на передових підприємствах галузі. Чимало робить для Національного транспортного університету Київська міська державна адміністрація, зокрема з фінансування наукових досліджень як фундаментальних, так і прикладних. Допомагають і обласні автодори та інші підприємства й організації, пов’язані з автомобільно-транспортним комплексом України.

І хоч не вся розповідь Миколи Федоровича про своє дітище вмістилася на цих сторінках, вона дала змогу відчути його добре розвинуте почуття особистої відповідальності, силу його аналітичного і діяльного розуму, неабиякий організаторський хист, глибоко гуманістичний світогляд і надзвичайну працьовитість, що і дозволило йому вивести очолюваний університет в лідери серед вищих навчальних закладів України та зробити потужним науковим центром, розширивши контакти з профільними науково-дослідними установами і зарубіжними навчальними закладами-партнерами.

За плечима М.Ф. Дмитриченка прекрасна школа пізнання людських характерів і людської психології, школа набуття власного досвіду і здатності діяти згідно з принципами, аби не стати іграшкою в руках пройдисвітів. Життя навчило його з гідністю переносити те, чого в даний час змінити не можна. І чим трудніші і важчі обставини, тим більше твердості і рішучості виявляв і виявляє. Саме унікальне поєднання в ньому розуму і високого обов’язку, добропорядності і почуття власної гідності, поєднання сумління і мужньої терплячості, допомагали йому попри всі негаразди, грози і передгроззя, заслужені і не заслужені докори і звинувачення, які час від часу виникали на його шляху, вистояти на висоті, зберегти людську шану. Звичайно, були в його житті і помилки і прорахунки, але він не боявся їх визнавати. Його життя, його вчинки – приклад для колег, як треба працювати, дотримувати слова, та як ставитися до викладачів і студентів, щоб це була одна міцна команда. Характерно, що його взаєморозуміння з колективом тримається не на силі влади, а на повазі. А це надійніше. Силою своєї особистості він зміг об’єднати людей різних поглядів. Працівникам імпонує його прагнення бути справедливим, жити і діяти по правді і совісті. Приваблює і рідкісне в наш час для керівника вміння чути людей, їхні біль і радість, відчувати себе їх частинкою і працювати для блага їх так, як працював би для блага власних дітей. Живе Микола Федорович в турботах про державу, очолюваний ним вуз і сім’ю.

Життя його як на долоні. Це життя класичного, щирого і романтичного вітчизняного інтелігента, фундаментального вченого і організатора навчального процесу, педагога за покликанням, який вчить запускати в дію не лише мотори, а і механізми доброти, порядності, відповідальності в людській поведінці, та оберігати душі студентів від почуття розпачу, невлаштованості, безвиході, що з’являється у молоді в наш шалений час. Микола Федорович обрав єдино вірний курс: бути з людьми, бути для людей, бути з ними і для них. Мабуть, це також сприяло тому, що він став явищем і в освітянському просторі, і в науці. Склалося, вдалося і його сімейне життя, в якому лад і гармонія. Добрих слів заслуговує його дружина Лідія Михайлівна, сильний, авторитетний в Україні фахівець в галузі ендокринології, красива і мудра жінка, його ангел-хранитель, друг, порадник і найперший помічник по життю. Радують своїм професійним ростом і порядністю вже дорослі діти – дочка Галина і син Андрій.

Нехай і далі оберігає їх Бог і шанують люди. А ця публікація стане ще однією краплинкою у зростанні їхньої подальшої популярності в Україні і світі.

Валентина МЕНШУН

Журнал "Трибуна", № 1-4, 2013 р.