НАПН України
Закладка 1Закладка 2Закладка 2
ПРЕЗИДЕНТ КРИТИЧНО ПРОАНАЛІЗУВАВ ЕКОНОМІЧНУ ЕФЕКТИВНІСТЬ ОСВІТИ,
або Про шість основних суперечностей під час підготовки фахівців

Скажу відверто, мене приємно здивувала доповідь Президента НАПН України Василя Кременя (на знімку) на чергових Загальних зборах академії. Йшлося на них про концептуальні засади підвищення економічної ефективності освіти України в сучасних умовах. Упевнений, розмова ця не на часі — вона мала відбутися років десять тому. Але вийшло, як вийшло. Неординарно хоча б тому, що доповідач почав не з досягнень (ними завершив), а з причин низької ефективності освітянської галузі та шляхів розв’язання проблеми. Це якраз і треба було, на мою думку, зробити значно раніше.

Реалії...

Провести збори академії за зазначеною тематикою зобов’язала, за словами академіка, низка серйозних викликів, що постали перед суспільством, галуззю, а, отже, і перед Національною академією педагогічних наук. Слід визнати, що проблема ефективності, зокрема економічної, порушувалась в окремих працях учених НАПН. У цих виданнях, зрозуміло, малотиражних, виявлено чимало слабких місць економічного характеру, що потребували публічного обговорення та системного осмислення. Що і відбулося на згаданих зборах.

Проблема підвищення ефективності освіти щодо розвитку громадян, підготовки фахівців проявляється через низку гострих суперечностей. Василь Кремень виділяє серед них шість головних.

Перша — між відносно високою за відсотком (на рівні кращих світових зразків — близько 7 відсотків валового внутрішнього продукту, у 2011 р. — майже 90 млрд. грн.), з одного боку, і невиправданими очікуваннями громадян щодо якості освіти — з другого. За висновком ООН у 20-й ювілейній Доповіді з людського розвитку (2010 р.) в Україні лише 38 відсотків громадян задоволені національною освітою, що значно менше, ніж в інших країнах, зокрема сусідніх.

Друга суперечність — невідповідність кількісних і якісних параметрів освітньої системи.

Третя суперечність полягає у невідповідності галузевої організації освіти та потребами суспільної практики.

Четверта суперечність — це невідповідність між надто великою (за світовими і європейськими мірками) кількістю педагогічних і науково-педагогічних працівників (близько мільйона) та низькою продуктивністю роботи багатьох із них. Заробітна плата в закладах освіти не є конкурентоспроможною, заохочувальною і стимулюючою, за розміром вона на 14-му місці серед 18 видів і підвидів економічної діяльності. Як наслідок, в Україні недостатньо конкурентоспроможних зразків професійної досконалості.

П’ята суперечність у тому, що у вищій школі працюють 80 відсотків кандидатів і 90 відсотків докторів наук, наявних у країні, натомість фінансування наукової та науково-технічної діяльності переважно спрямовується в інші інституції. А університет без науки — не університет.

Шоста суперечність — відсутність органічного поєднання в державно-громадському управлінні на всіх щаблях освіти централізованих і децентралізованих підходів в управлінській діяльності, зокрема в управлінні фінансовими потоками.

У ситуації, що склалася, доповідач звертає увагу на два взаємопов’язані аспекти економічної ефективності галузі: достатні видатки (не менше нинішніх 7 відсотків) та результативна віддача від їх використання. Резерви щодо збільшення видатків майже вичерпано. Відтак, економічну ефективність освіти можна підвищити, якщо, по-перше, вдосконалити структуру витрат, і, по-друге, удосконалити структуру освітньої системи.

— Необхідно критично подивитися і на фактичні співвідношення в обсягах фінансування освіти різних категорій молодого та дорослого населення, і на структуру видатків у межах державного замовлення на підготовку одного учня, студента, — зазначає президент Василь Кремень. — Важливо уточнити, скільки та яких молодих людей суспільство, держава насправді спроможні гарантовано якісно навчати в порядку тотального і обов’язкового охоплення, а скільки та яких громадян — на засадах подальшого, необов’язкового, конкурсного навчання.

Академік вважає, що певне сукупне недофінансування середньої та професійно-технічної освіти можна значною мірою компенсувати шляхом укрупнення і концентрації цих закладів.

...і пропозиції

Вихід — у створенні освітніх округів з досконалими базовими навчальними закладами. Адже школа за концепцією людиноцентризму передусім для дитини, а не для села.

Що стосується початкової школи, то, розуміючи її специфіку, зокрема вік дітей, доцільним є створення навчальних комплексів «дошкільний навчальний заклад — початкова школа». Подрібненою, а відтак видатковою та неефективною, є також мережа з 975 професійно-технічних училищ, середня кількість учнів у яких дорівнює 435 особам. Виправити ситуацію могло б об’єднання систем ПТО та вищої освіти І і ІІ рівнів акредитації і створення на цій основі середньої професійної освіти, у багатогалузевих закладах якої випускалися б і кваліфіковані робітники, і молодші спеціалісти.

Але ще більш розпорошені ВНЗ усіх рівнів акредитації, кількість яких разом з їхніми позабазовими структурними підрозділами перевищує дві тисячі. Наявність понад 1,2 тисячі філій, на думку Василя Григоровича, свідчить про одне — заклади конкурують між собою передовсім за кількість студентів. Майже втрачено інтелектуальний відбір у вищу школу, ліцензований обсяг прийому до якої у 2012-му становив 2,4 млн. місць, на які знайшлося, за різними підрахунками, від 620 тис. до 800 тис. вступників.

Знижує суспільно-економічну віддачу подрібненість професій, за якими готуються кваліфіковані робітники. Загалом їх понад три тисячі, однак фактично використовуються близько 500. Доцільно мати не більш як 200-300. Аналогічна ситуація у вищій школі — майже півтори сотні напрямів і понад 500 спеціальностей.

Важливим резервом зменшення видатків є перехід на нові ефективні технології. У ПТО — це навчання на сучасній базі передових виробництв, або на власній, якщо, зрозуміло, це великий навчальний заклад, що налічує не кілька сотень, а кілька тисяч учнів. У вищій школі — навчання через дослідження, самостійна контрольована робота студентів.

Широке застосування ноу-хау дасть змогу збільшити загальне співвідношення дітей і педагогів (нині 9 : 1), учнів і вчителів (8 : 1), студентів і викладачів (12 : 1) до норм розвинених країн (у дошкільній і середній освіті — по 14 : 1, у вищій — 16 : 1).

У доповіді академіка Кременя розкрито, по суті, всі резерви підвищення віддачі галузі. Не залишилася поза увагою і гостра проблема низької зарплати педагогів. Зниження її заохочувальної та стимулюючої ролі призвело, з-поміж іншого, до кваліфікаційної, гендерної та вікової деформацій в системі. Це також негативно впливає на її ефективність.

...У доповіді керівника галузевої академії пролунало багато змістовних пропозицій, що потребують негайної реалізації силами вчених НАПН. Вони, гадаю, готові до продуктивної роботи з підвищення економічної ефективності освіти. Чи здатна держава профінансувати цей проект уже сьогодні? Питання не риторичне.

 

Цифри

Частка спеціального фонду бюджету, тобто самостійно зароблених коштів, у ПТУ торік становила лише 8 відсотків, що менше, ніж навіть у дошкільних (12 відсотків), позашкільних закладах (10 відсотків), закладах післядипломної освіти (25 відсотків), не кажучи вже про вищу школу (35 відсотків). У технікумах, училищах, коледжах ця частка також невелика — 16 відсотків.

 

Дослівно

— У дошкільній освіті, де становлення людини відбувається найбільш швидкими темпами, кваліфікація педагогічних працівників найменша — лише половина з них має повну вищу освіту, до того ж не завжди за фахом. Серед учителів початкових класів таку освіту опанували 80 відсотків, а чоловіки становлять 1—2 відсотки. Серед учителів, що викладають окремі предмети в школі, частка тих, хто з освітою рівня спеціаліста або магістра — від 80 до 99 відсотків.

 

Факт

У країні функціонують понад 500 (27 відсотків) шкіл І ступеня, в яких менше 10 учнів, близько 1,6 тис. (30 відсотків) шкіл І—ІІ ступенів, у яких до 40 учнів, 2,5 тис. (понад 20 відсотків) шкіл І—ІІІ ступенів, де до 100 учнів. Загалом таких шкіл близько 4,6 тис., або майже кожна четверта. Навчання в них надто витратне, якість з очевидних причин низька. Реальною є ситуація, коли директор такої школи одночасно працює вчителем, бібліотекарем, бухгалтером, завгоспом, а вчитель викладає одночасно кілька предметів, частину з яких не за фахом. Дані зовнішнього незалежного оцінювання випускників шкіл стійко засвідчують серйозне відставання успішності сільських школярів.

Іван ІЛЛЯШ

Газета «Голос  України» № 246 від 26 грудня 2012 р.


15:37 26.12.2012