– Володимире Вікторовичу, ознайомте читачів нашого видання з роботою закладу, який Ви очолюєте.

– Інститут обдарованої дитини – це науково­дослідна установа, що опікується, передусім, науковими проблемами системи пошуку, виявлення, розвитку й підтримки талановитих дітей і молоді. Наше завдання – виконувати дослідження, розробляти різноманітні методики, технології, які дають змогу це робити. Безпосередньо охопити кожну дитину в Україні ми не можемо, тому працюємо з педагогічними інститутами й університетами, з інститутами післядипломної педагогічної освіти, де й упроваджуються наші розробки. Звичайно, в нас є також своя експериментальна база – школи, майданчики по всій Україні, де ми проводимо апробації, доводимо технології до практичного використання.

Подобається батькам…

– Наукова складова роботи не означає, що ми не працюємо безпосередньо з дітьми, – продовжує Володимир Камишин. – Минулого року відкрили кабінет психолого­педагогічного консультування, де можна продіагностувати дитину, виявити її здібності, нахили, обдарованість. А також – отримати консультації психологів і педагогів щодо розвитку її талантів. Ми працюємо з дітьми, починаючи з дошкільного віку, від трьох років, і закінчуючи старшокласниками, студентами. У старшому віці діагностика спрямована в першу чергу на профорієнтацію. Раніше ми зосереджували увагу на виявленні й розвитку обдарованості, а нині ставимо перед собою ширші завдання: не лише виявити здібності людини й підказати, як їх розвивати, а на підставі цього аналізу побудувати стратегію життєвого розвитку дитини, яка дала б змогу їй досягти найбільшого успіху в житті.

Якщо ми подивимося, за яким принципом обирають майбутню професію наші випускники шкіл, то побачимо, що для 60 – 70 відсотків дітей вирішальною стає порада батьків, 20 – 30 – думка однолітків і лише для 5 – 10 відсотків – особиста. І дуже часто ті спеціальності, що подобаються батькам, є небажаними для дитини. Наведу приклад: у нас у відділі інформаційних технологій програмістом працює дівчина. Вона є кваліфікованим фахівцем, нині навчається на другому курсі політехнічного інституту, а до нас прийшла з дипломом… лікаря­рентгенолога. Коли ми запитали про причину цієї незвичної зміни роду діяльності, вона розповіла, що на отриманні першого диплому наполягли її батьки. Дівчина не стала з ними сваритися і згодилася навчатися за цим фахом. Проте пізніше принесла додому диплом із відзнакою, вручила його батькам і пішла навчатися вже за іншою спеціальністю – тією, яку обрала сама. І такі випадки не поодинокі. Багато студентів розчаровуються на другому чи третьому курсі, починають навчання за іншим фахом. А це – втрачені гроші для економіки країни, втрачений час для людини.

Ми даємо рекомендації згідно з об’єктивним аналізом здібностей кожного. Розповідаємо, в яких сферах діяльності людина буде більш успішною. І діти, й їх батьки переважно дослухаються до цих рекомендацій.

як знайти обдарованих?

– Де працює згаданий Вами кабінет діагностики обдарованості дитини?

– У приміщенні Інституту педагогіки НАПН України по вулиці Артема 52­д, там розташований наш підрозділ. Фахівці працюють також зі школами: проводять групові тестування і заняття, а ще – індивідуальні консультації. Найактивніше цікавляться роботою цього кабінету, звичайно, батьки. До речі, в більшості випадків потрібно продіагностувати ще й їх самих, зокрема, дізнатися про стосунки в родині.

В освіті нині ми весь час говоримо про особистісно орієнтований підхід. Але давайте покладемо руку на серце і поміркуймо: якщо в класі 25 або більше учнів, а вчитель один, то про повноцінну реалізацію цього підходу говорити важко. А щоби спроектувати систему розвитку кожної особистості, кожної дитини, спочатку потрібно її всебічно продіагностувати. Однак це ще не все: слід також продіагностувати її оточення: батьків, вчителів, однокласників. Адже для розвитку дуже важливим є й соціальний статус, і особисті стосунки дитини, її психологічний стан. І тільки на підставі аналізу цієї інформації ми можемо будувати індивідуальний план розвитку кожної дитини.

– Але ж це титанічна робота! Хто з нею здатен упоратися?

– Так, звичайними методами цього зробити не можна. Адже коли в школі є один чи два психологи, вони без використання сучасних інформаційних технологій фізично не зможуть продіагностувати таку кількість людей. Але це можливо зробити за допомогою комп’ютерних технологій. І таку програму наш інститут запровадив у більш як 300 українських школах. Її назва – «Універсал». У закладах кожні півроку проводяться масштабні діагностування з використанням десятків методик. Координує цю діяльність директор чи його заступник, безпосередньо здійснює роботу практичний психолог. Після таких досліджень для кожної дитини створюється її «індивідуальний портрет», особистісна характеристика. Крім того, за результатами цього тестування пропонуються заходи, орієнтовані на школу, клас і конкретного учня, аби максимально розвинути нахили і здібності кожного. Комп’ютер запропонує навіть план роботи для класного керівника. Ця діагностика є максимально автоматизованою, проводиться як з усім класом одночасно, за комп’ютерами, так само й індивідуально. Можна використовувати й паперові анкети, однак у такому випадку оператор повинен увести всю інформацію до комп’ютеру. Аби зробити цей процес оперативнішим, ми плануємо закупити комп’ютери­планшети, адже з ними можна працювати будь­де, а не лише в класі інформатики. Звичайно, що впровадження такої методики в конкретній школі триває не менше року, адже для ефективного використання цієї системи потрібно пройти курс навчання.

Сьогодні ми працюємо над удосконаленням програми, використовуючи інтернет­мережу і сучасні «хмарні технології». Тепер «Універсал» знаходиться у нас на сервері, тож школи можуть працювати з нею через інтернет, не встановлюючи на свій комп’ютер. Ця система проходить дослідну експлуатацію в 20 школах. За допомогою такого підходу ми плануємо розширити експеримент, залучити до нього кілька тисяч шкіл. Зауважу, що всі тестування відбуваються після письмової згоди адміністрації школи й батьків учнів. Інколи трапляється так, що батьки відмовляються надавати такий дозвіл через релігійні чи інші мотиви, але це трапляється дуже рідко.

Однією з безсумнівних переваг тестування є те, що воно дає змогу виявити так звану приховану обдарованість дитини. Коли ні батьки, ні вчителі не вважають її обдарованою, а вона має дуже великі здібності до певної діяльності. Є дослідження, результати яких свідчать: близько 40 відсотків дітей, які погано навчаються, мають коефіцієнт інтелекту вищий, ніж ті, хто більш успішний у школі. Фактично, такі «недооцінені» діти – втрачений потенціал для країни. І ми повинні його реалізувати. Основне – виявити талановитих і створити середовище для розвитку їх здібностей.

Україна не пасе задніх

– Чи є модель роботи з обдарованими дітьми за кордоном, на яку варто орієнтуватися в Україні?

– По­перше, досвід країн є дуже різним. Ми нещодавно започаткували серію книжок «ПРОсвіт» – в них розповідаємо про світовий досвід роботи з талановитими дітьми. Побачили світ видання, присвячені досвіду Японії, США, Німеччини. Ще шість книжок готуються до друку. Підходи існують різноманітні. Та зауважу, що порівняно з багатьма країнами, зокрема і західними, Україна не пасе задніх у роботі з обдарованими дітьми. Адже в нас збереглася дуже хороша система роботи з ними – це і Мала академія наук, і розгалужена система позашкільної освіти (еколого­натуралістичні, науково­технічні центри тощо). Однак вивчати світовий досвід дуже важливо. Наші працівники використовують першоджерела – ми не приймаємо на роботу молодих фахівців, якщо вони не знають іноземної і не володіють комп’ютером.

 

– На Вашу думку, яким повинен бути оптимальний баланс фундаментальних досліджень і прикладної діяльності у­станови?

– Я впевнений, що непотрібною є та наукова діяльність, результатом якої є тільки звіт, який лежить на полиці, не має практичного застосування. Тож усіх своїх співробітників орієнтую на те, що все, що вони зроблять, повинно впроваджуватися в практику. На жаль, держава для практичного використання наукових досліджень робить дуже мало. І це не завжди тому, що, як уважають, наука є відірваною від виробництва. Наприклад, робота над науковою прикладною темою закінчується розробкою технології, її апробацією і звітом. А щоб упровадити отримані результати в серійне виробництво, необхідно в десять разів більше коштів, ніж на розробку. Часто держава не має змоги це зробити. Однак я наголошую, що всі розробки, над якими ми працюємо в інституті, повинні бути втілені на практиці, знайти свій шлях до шкіл. Наприклад, окрім згаданого проекту «Універсал», ми успішно реалізуємо всеукраїнський освітній шкільний портал «Острів знань».

Також треба пам’ятати, що робота в нашій установі є відповідальною, адже на результати чекають багато освітян країни. Тож діяльність повинна закінчуватися не словами, а конкретними справами, допомогою педагогам­практикам.

 

Максим КОРОДЕНКО