Коли б ми врешті позбавились знеособлення. Вчила держава, перемагала держава, будувала держава. Коли б! Тоді ми прочитали б імена тих перемог, будов, відкриттів. Адже все рукотворне в цьому світі — справа конкретних людей. Одержимих, наполегливих, сильних. І знати їх — також справа честі. Одне з таких імен — Олег Падалка. Вчений, педагог, патріот.

Об'єктом його наукових досліджень, спрямуванням наукових інтересів є технологія формування економічного мислення. Напрямок сьогодні більш ніж актуальний, більш ніж затребуваний суспільством.

Професор Падалка, перший проректор Драгоманівського університету, написав з цього приводу підручники, навчальні посібники, монографії. Виховав 17 кандидатів наук. Проводить масштабні міжнародні науково-практичні конференції, студентські та учнівські олімпіади. Він акцентує увагу на сентенції, яку в масовій уяві сьогодні перекручено, бо загальну потребу економічного мислення було підмінено загальною потребою дипломованого економіста. А він шукає способів прищепити спеціалісту будь-якого фаху в додачу до самого фаху вміння економічно мислити, а відтак розв'язувати свої професійні проблеми більш ефективно. Доречі, Олег Семенович довів це і власними життєвим сходженням. Бо особливий дар, унікальний його талант людини-сподвижника полягає в особистісному втіленні цієї продуктивної науки, в поданні зразка реалізованості, втілення, ефекту.

Організаторський хист, помножений на економічне мислення плюс висока людська активність. Результат? Будь ласка! Можна проводити тематичні екскурсії столицею України, назвавши їх: "Збудовано Олегом Падалкою". Доведеться об'їхати пів-Києва. Навчальні корпуси, спортивний комплекс, гуртожитки майбутніх учителів. На Оболоні цілий студентський мікрорайон і викладацька багатоповерхівка… Можливо на кожному з них варто було б встановити табличку, що ось, мовляв, стараннями таких-то цю будову тоді-то введено в дію, а це ощасливило і ощасливлює студентів та викладачів донині. В багатьох країнах саме так і роблять, вміють пишатися своїми співвітчизниками.

І ми колись подолаємо рудимент знеособлення. Та поки що той особливий дар Падалки в затінку загальних зведень. Та й його самого ніколи не бентежить проблема визнання. Тим більше — увічнення. Не виключено, що у цьому полягає зона його етичної безпеки. А можливо й тому, що істинне визнання отримав сповна ще з генетичним кодом. Родовід його — славний. Тому цілком підсвідомо, але повсякчас керується одним — бути гідним своїх витоків, дідів-прадідів і, звичайно, батьків. Звідси така самодостатність і така врівноваженість. <…>

Школу закінчив вже в Озерянах. Про вибір шляху дискусій і бути не могло. Як батько Семен Федотович, як мама Віра Іванівна — лише в педагогіку. І першою сходинкою до професії стало для підлітка Олега Падалки Прилуцьке педучилище. На вибір вплинуло те, що добра слава линула про училище в окрузі, а вирішальною стала можливість жити в Прилуках у своєї тітки.

Училище вразило юнака. Рівень викладання, порядок, інтелектуально високі, багаті духовно викладачі. Котелевець Василь Ілліч, Лоскутов Василь Миколайович, Ткаченко Василь Микитович. Багатьох з них він вважає взірцевими й сьогодні, хоча довелося близько співпрацювати з зірками педагогіки і не лише України. А директор училища Яковенко Василь Іванович полонив юнака мистецтвом об'єднувати спільною справою, запалювати інтерес новизною. Олег в училищі активіст, відмінник, організатор. Але характер. Дідівські гени нуртують. Математик, інтелігент делікатний толерант по Івану Побідашу і борець за справедливість, революціонер, нестримний у відстоюванні правди по Федоту Падалці в одній особі призводять до складностей і перипетій. <…>

Педінституту було відведено територію та відкрито фінансування на спорудження спортивного комплексу. Проректор з адміністративно-господарської роботи, людина в літах, помічником у якого донедавна працював Олег Падалка вів справу, скажімо, — розмірено. А майбутні вчителі не мали обладнаних приміщень для занять фізкультурою і спортом. За планом будова мала стати до ладу через п'ять років.

Досвідчений застміністра Шепотько шукав можливостей пришвидшити строки. Він добре розумів що тут варто покладатись на людський фактор, тому і звернувся до ректора Миколи Івановича Шкіля: "А придивіться-но до оцього хлопця, що помічником проректора працює. От його б зараз призначити на цю посаду. Я бачу що в нього вийде. Він підніме будову, бо має хист. Це може розв'язати проблему. Призначте його на посаду проректора.

— Та ні, Вікторе Пантелійовичу, він для такої посади ще сирий. — засумнівався ректор.

— І все таки, — не здавався Шепотько, — що ви втрачаєте? А я відчуваю що йому це підсилу.

Микола Іванович не приймав спонтанних рішень. Але, обдумавши поради, пристав до пропозиції. В Київському педінституті з'явився зовсім молодий проректор. І результат не змусив себе чекати. Замість п'яти років, всього через один, спорткомплекс вже вводили в дію. Це був перший солідний атестат Олега про майстерність організатора, думаючого і шукаючого керівника з нестандартним мисленням, з економічним мисленням і психологічним, індивідуальним підходом до зайнятих певною справою людей.

Пізніше з Миколою Івановичем Шкілем вводив у дію Олег Семенович Падалка багато важливих об'єктів. Нині в Драгоманівському університеті керівник нової генерації, європейських масштабів бачення Віктор Петрович Андрущенко. Він одразу оцінив Олега Падалку як сучасного лідера. Покладається на нього у прогностичних проблемах і перспективних проектах.

З посади проректора призначив на новий об'єм і вищий ступінь — першого проректора університету. Університету, який постійно росте і не лише в гору і вшир, стінами та обладнанням. Він росте духовно та інтелектуально. А спрямовують це зростання нащадки істинних педагогічних династій. Олег Падалка — один з них. Людина вчинку, керований відвагою і водночас делікатністю, що живе по совісті без очікування на славу. Її сповна спізнав у попередніх поколіннях.

А синам Ігорю та Роману передав внутрішню потребу честі. І хоча в професійному вимірі вони сьогодні не займаються педагогікою, впевнений — кожен з них робить свою справу з честю. А серед їхніх дітей хтось неодмінно ще обере педагогічну стежку. А країна позбавиться знеособлення. І ми знатимемо їх поіменно.