Доктор філософських наук, професор, дійсний член Національної академії наук, Національної академії педагогічних наук, низки галузевих академій України і Російської Федерації, повний кавалер ордена «За заслуги», народний депутат України третього скликання, міністр освіти і науки 1999—2005 років, президент НАПН, президент Товариства «Знання»... Це неповний перелік посад, титулів і звань відомої не лише в нашій державі постаті.

Козацький рід Кременів — відомий на Сумщині, де в селі Любитове і народився Василько. Прагнення до освіти, честь, гідність — ці риси передали синові від дідів-прадідів батьки — Григорій Мусійович, голова колгоспу, і Варвара Іванівна, яка все життя пестила землю.

Сам Василь Григорович починав з малого: пастушком домашньої птиці й худоби, погоничем на полі, згодом — на косовиці, а там — і за плугом. У школі вчився відмінно, перемагав у районних і обласних предметних олімпіадах, у спортивних змаганнях (практично в усіх видах).

Небайдужим і активним він залишився на все життя. З його ініціативи й за безпосереднього керування освітою в країні активно продовжився перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, освітня система наблизилася до систем розвинутих країн, впроваджувалася інноваційна державна політика в галузі. Повага до особистості, її розвиток — ця ідея стає лейтмотивом усієї наукової творчості В. Кременя, сенсом усієї його наукової, суспільно-політичної та громадської діяльності.

У студентські будзагонівські роки, на цілині, познайомився успішний гарний студент із місцевою дівчиною, яка запала в душу не лише красою, осяйною усмішкою, а й розумом, завзятістю. Сім’ю уже через рік будували в Києві. Стала Любов Олексіївна вірною подругою, чудовою мамою двох менших Кременів — Василя й Тетяни. А згодом — милих онучок Юлії та Дар’ї.

У незабутні студентсько-аспірантські роки всі труднощі здавались романтичними. Шевченків університет став не лише науковою колискою Василя Кременя. З альма-матер пов’язані й викладацька діяльність, і перша відповідальна посада заступника декана філософського факультету. Якісно нове сприйняття основоположних життєвих принципів Василь Григорович реалізував на практиці вже у незалежній Україні, коли працював в Інституті стратегічних досліджень. Тоді ж прийшло й усвідомлення, що формування самодостатньої розвиненої особистості — ключ до змін у суспільстві, до того ж не поверхових, а глибинних. Саме це є шляхом до сталої демократії, ефективного ринку, а отже, й успішної держави.

Вочевидь, щире бажання змінити методологічні засади розвитку країни приводять до того, що Василь Кремень — на той час уже президент АПН і член президії НАНУ, депутат Верховної Ради — погоджується стати міністром освіти і науки. І одразу починає втілювати свої ідеї. Як підсумок багаторічної практичної діяльності в освітній галузі, у 2005 році вийшла його монографія «Освіта і наука в Україні: інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати».

Під керівництвом президента АПН Василя Кременя колектив академії підготував першу в українській історії «Енциклопедію освіти», яка побачила світ 2008 року і одразу стала бестселером. Також уперше, за ініціативою та за редакцією Кременя, у 2010-11 роках побачила світ «Біла книга національної освіти України», у якій міститься докладний науковий аналіз усіх освітніх ланок і сфер, зазначено їхні проблеми і визначено шляхи їх розв’язання.

У 2009 році виходить монографія академіка «Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору». Надзвичайно затребувана в наукових колах і культурній спільноті, ця праця перевидається в 2010, 2011 роках. Максимально використовуючи досягнення сучасної науки, автор розкриває природу людини, визначає шляхи її самоствердження через творчість, аналізує можливість розвитку в балансі національного і глобального, духовного й раціонального, інноваційного і традиційного...

...Що вирізняє Василя Кременя від інших впливових авторитетів, робить його особливим. За що люблять його і поважають колеги, друзі, прихильники таланту?

Слово його однодумцеві й давньому другові, ректору Національного педуніверситету імені М. П. Драгоманова Віктору Андрущенку:

— Якщо одним словом сказати, то за людяність. Він у кожному бачить собі подібну і собі співмірну людину. Він ніколи не нав’язує власної думки, а наче радиться з вами... Весь його колосальний професійний досвід множиться на його генетичну поміркованість і мудрість. Він завжди йшов разом з людьми і задавав параметри прогресу в освіті, науці, культурі.

...У рідному Любитові хата, побудована ним з батьком, стоїть як нова і нині. Прибрана вишитими материними рушниками та фіранками, простирадлами та подушками, вона завжди чекає приїзду Василя Григоровича. Чекає ненька, щоб підтримати його починання, зміцнити дух, благословити на благодійність.

Вона була поруч із сином, коли той представляв молоду незалежну державу як міністр. І коли у 1999-му, будучи президентом Спортивної студентської спілки, ніс прапор України в Пальма-де-Мальорці. І тоді, коли представляв світові Україну як Антарктичну державу, здатну на далекому континенті здійснювати наукові дослідження. І коли підписував у Євросоюзі угоди щодо Європейської освітньої інтеграції.

...Особистістю не народжуються, нею людина стає завдяки власним зусиллям, обравши мету, правильний шлях і, незважаючи на перепони, долаючи їх. Серед таких Особистостей — Василь Кремень, за яким український соціум може звіряти свій поступ.

Лідія ТКАЧЕНКО