Проблема інновацій набула особливої актуальності в XXI столітті, коли людство вступило, по суті, в інноваційний стан прогресу. Цей процес характеризується небаченою раніше динамікою змін, трансформацій у різних сферах життя і діяльності людини та суспільства. Для нас ця динаміка посилюється у зв’язку з будівництвом нової держави після здобуття Україною незалежності. Інноваційне мислення й інноваційна діяльність набули надзвичайного значення для всіх сфер суспільного буття, а особливо для освіти і педагогіки. Бо саме через освіту насамперед ми почали готувати людину з інноваційним типом мислення, культури, здатну до продукування та впровадження інновацій. Без цього ні людина не буде конкурентоспроможною, ні країна не буде успішною в сучасних умовах розвитку. Інновації – це та суспільно необхідна творча діяльність, без якої вже не може результативно відбуватися будь-який суспільний процес, зокрема й освітній.

Поняття інноваційної людини, на яку так багато покладають надій, інноваційного мислення невід’ємні від так званої ситуації постмодерну. Це справді важлива і цікава проблема, яка пов’язана зі зміною соціальних ідентичностей, смислів економічного й культурного поступу нашого життя. Епоха постмодернізму – це сучасне постіндустріальне суспільство, яке прийшло на зміну індустріальному. Комп’ютеризація, технотронні технології, сенсаційні відкриття в науці, медицині, кардинальна трансформація інформаційного простору якісно змінили всі сфери буття соціуму. Це, звичайно, вимагає нового розуміння, а отже, зміни стратегій мислення. Одне з основних понять постмодернізму є деконструкція – старого буття, традиційних цінностей, старого мислення. Зрештою, вона заперечує догматизм, який завжди заважав прогресивному поступу. Це епоха нової духовності, нової культури, нової освіти. Постмодернізм звільняє особистість від обмежень попередньої доби, але водночас породжує нові, більш складні і більш суперечливі проблеми. Якщо говорити конкретніше, з позицій теорії розвитку, то на зміну діалектиці, яка виходила з дуальності буття, ми приходимо до його множинності, плюралізму, до синергійних моделей мислення. Іншими словами, відбувається перехід до нової системи координат культури мислення. Саме від нового, тобто інноваційного мислення зазвичай залежить, якщо говорити метафорично, «дух і образ» епохи.

Вже в середині 1990-х років інтелектуальна ініціатива почала переходити до нового покоління – тих, хто став не те що постмодерністом, а першопрохідником нових «віртуальних світів». Це – покоління Інтернету, яке своїм найтоншим розщепленням словесних хитросплетінь прагнуло довести, що в них немає ні грана «реального». Адже відбулася найважливіша подія – глобальна деконструкція світу тоталітаризму. Покоління Інтернету надало можливість «мерцям ховати своїх мерців», звернувшись до тих нових, фантастичних, постреальних, точніше, постмодерних об’єктів, котрі воно саме могло конструювати. У світ, де, здавалося, не могло бути вже нічого нового, раптом увірвалася конструктивна, творча, продуктивна новизна, пафос бурхливого заселення нових «територій» психореальності, інфореальності, біореальності. Поза економічними, політичними, соціальними трансформаціями, вони і є тією новою реальністю, яка потребує інноваційного мислення, інноваційного підходу до їх усвідомлення і розуміння.<...>

Тут і постає проблема відповідності освіти цим новим викликам сучасності, які не так часто знаходять відображення у міркуваннях педагогів, психологів, навіть соціологів. У них – більше звичних думок про духовність, людяність, гуманізм. Річ у тому, що людина звикла жити і мислити в рамках старих уявлень. На жаль, у нас переважають рутинні, традиційні, патріархальні, тобто догматичні погляди на освітній процес. А догматизм ґрунтується на абстракціях, яких у нас багато. Ними стали, зокрема, духовність і гуманізм – найголовніші поняття, які тримали й тримають людину на поверхні буття, оберігають від звиродніння й здичавіння. Вони не повинні бути лише архетипами, їх необхідно постійно наповнювати новим змістом. Але досить часто ми бачимо протилежне. Здається, що дехто так і залишився в минулому. А час не стоїть на місці. І свою вимогу – інновацій – Й.Шумпетерпоставив ще в середині XX століття, коли науково-технічний прогрес почав набувати незворотного характеру. А сьогодні – XXI століття, яке відкриває небачені перспективи. І для того, щоб їх усвідомити, потрібно думати по-новому, що дасть змогу зрозуміти нову духовність, нову людину, нові цінності.<...>

Сьогодні всі соціологічні й культурологічні дослідження свідчать, що сучасні люди, особливо молодь, мало читають. Вважається, що це показник духовної деградації. Проте така ситуація пов’язана з інноваційним мисленням, вимогами інноваційної діяльності, з вступом в комп’ютерно-інформаційну епоху, з проблемою нових способів одержання інформації. Сьогодні не вистачає часу читати книжки, прослідковуючи поглядом рядок за рядком. Адже так хочеться взяти диск і відразу «перемістити» в себе всі потрібні мегабайти. Так поповнюється інформацією службовий мозок – комп’ютер. За кілька секунд він може «проковтнути» і дослівно запам’ятати 100 мегабайтів, 30 тисяч сторінок, а людина за все своє життя стільки не запам’ятає: не вистачає чуттєвих засобів, щоб увібрати інформацію, передати сигнали, що рухаються нейронами мозку. Читання, так само як і слухання, писання, говоріння, – вже недостатньо ефективні засоби одержання інформації й інтелектуальних повідомлень. Це вузькі біоканали, струмочки, через які по краплі за годину змушені проціджуватися цілі океани інформації – і, звичайно, 99,99% інформації залишаються невміщеними у людську свідомість. Ось чому молодь за браком часу мало читає, віддаючи перевагу Інтернету, комп’ютеру. Вона хоче отримати більше інформації і якомога різної. Не лише тієї, що може надати навчальна чи класична література. Молодь читає, але не тільки те, що визначено в навчальних програмах. До цього потрібно підходити знову-таки з огляду на нові вимоги і потреби інноваційної людини, вимоги, які ставить до неї час.

Потрібно врахувати, що інформація – накопичене знання – це лише початкова, примітивна форма інтелектуального обміну. Співвідношення між «мертвим» знанням і «живим» мисленням стрімко змінюється на користь «живого» мислення, як і співвідношення між «минулою» (опредметненою у машинах, приладах) і «живою» працею. Раніше знання накопичувалося в малорухомих формах: рукописах, книгах, бібліотеках, – які унеможливлювали його швидке і масштабне перетворення. Переписати і перевидати книгу – на це йшли роки, і навіть сьогодні це тривалий процес. Тепер основні інформаційні ресурси людства можуть оновлюватися миттєво і доступні кожному відвідувачеві мережі. Як вважають учені, інформаційний вік прокладає дорогу трансформаційному віку, яким обіцяє стати XXI століття. Встановляться інші, більш короткі зв’язки між узагальненням (інформацією), повідомленням (комунікацією)і залученням-приєднанням (трансформацією).

Важливе значення для інноваційної діяльності й інноваційного мислення мають ідеї людиноцентризму. Концепт людиноцентризму – це вимога часу. Ми знаємо, на який нестерпний тягар обернулися обіцянки XX століття. Можемо вже пророкувати, що й сучасні, і майбутні технічні інновації також нелегкою ношею ляжуть на плечі людей, як у минулому столітті – соціальні й наукові революції, які обернулися на тоталітаризм, геноциди, загрозу ядерної війни тощо.

На особистість майбутнього чекає важке життя, якщо ми відійдемо від принципів людиноцентризму. Важке тому, що вона виявиться сполучною ланкою для безлічі інформаційних, генетичних, ней­ронних, молекулярних систем і сил взаємодії, від яких поки що захищена «бронею» свого незнання. Всі науки, технології, релігії, мистецтва шукають взаємозв’язків у навколишньому світі: як мале по­в’я­зане з великим, атом – з космосом, гравітація – з електрикою, мислення – з нейронами, геній – з генами, зірки – з долею тощо. І коли все це розкриється, всі зв’язки утворять єдине ціле, людина виявиться справді павучком у всесвітній павутині, оскільки до кожного її нейрона, клітки, гена і чіпу буде щось приєднано. Кожна її частинка братиме участь у якихось взаємодіях, знаючи про які, людина повинна буде їх контролювати, у свою чергу контрольована цими системами. Отже, постане загроза тотального відчуження людини від людського. На уникнення цього, дотримання рівноваги, власне, й спрямований людиноцентризм.

Освіта у вимірах людиноцентризму має враховувати: не фантасти, а вчені – програмісти, біо­технологи, психологи, генетики – сьогодні говорять, що сучасне життя уявлятиметься нашим нащадкам таким самим дозвільним, безтурботним і вільним, як нам уявляється життя пастушків чи персонажів міфів і казок. У людини майбутнього будуть враховуватися кожна думка і погляд – рух нейрона чи очного яблука. Усе буде фіксуватися приладами, надсилати сигнал, залишати відбиток. Мабуть, тільки на прикладі брокера, який постійно біля себе тримає кілька телефонів і готовий прийняти чи надіслати інформацію на першу вимогу, сьогодні ми можемо уявити, як буде під’єднана людина всіма своїми органами чуття і нервовими закінченнями до комунікативних систем – і залежати від них. Чим більше нам відкривається нова реальність, тим більше ми виявляємося втягнутими в неї, і кожний етап в оволодінні новими технологіями – це нова залежність. У тому й полягає сутність людиноцентризму – не висловлювати абстрактні фрази на зразок горьківської «Людина – це звучить гордо», а готувати людину, і насамперед через освіту, до реального життя, до майбутнього, яке вже з нами, конкретизувати її знання. Це дасть змогу не опинитися в ситуації, в якій, наприклад, опинилися тубільці в період великих географічних відкриттів європейської цивілізації.<...>

Сьогодні ми багато говоримо про екологію, збереження довкілля як умови буття людства. Але взагалі «об’єктивна реальність» давно вже стала суб’єктивною. Проте віртуальна реальність навіть у суто гедоністичному плані, ніколи нічого не замінить. Віртуальна їжа залишається віртуальною, навіть якщо мозкові картинки набувають тривимірного вигляду. Ми хочемо бути бажаними – і тому відчуваємо потребу в Іншому, такому самому вольовому й вільному, як і ми самі. У цьому сенс класичного гуманізму і сучасного людиноцентризму. Як будь-яка мова є відповіддю і звертанням до чужої мови, так бажання прагне не до об’єкта, а до чужого бажання. Людство повинно активно думати про дієву противагу двом вищезгаданим крайнощам нейрокосмосу: повній екстеріоризації мозку та інтеріоризації бажання, наслідками яких стають тотальний контроль над думкою і тотальна ілюзорність насолоди. Людиноцентризм – один з ефективних засобів вироблення такої противаги.<...>

Цілком імовірно, що комп’ютерним технологіям майбутнього відповідатимуть нова філософія, нова психологія, нова етика і нова педагогіка, які ще потрібно виробити в рамках людиноцентризму. Ідеального героя майбутнього можна уявити як неймовірно продуктивного за думкою і скромного, незначного за вимогами. Перед нами не великі люди і не народні маси, а індивіди, які усвідомлюють свою скромність, але беруть участь у здійсненні великих проектів.

Цивілізація, в яку ми входимо, нова, інноваційна, оскільки вона складається з потоків енергії й інформації, легко змінює свою матеріальну форму в конкретних умовах свого проходження через те чи інше середовище. У тривимірному світі такий енергоімпульс чи інфосигнал стає тривимірним, у десятивимірному – десятивимірним. Інколи, з метою якнайшвидшого проходження через матеріальне середовище, він може набувати форми нескінченних вимірів, стаючи в такий спосіб відчутним для мешканців цього середовища й водночас таким, що миттєво в нього входить і зникає. Терміни «енергія» й «інформація», можливо, не зовсім точні, і ці потоки, вихори, пролітання будуть називатися якось інакше, але в будь-якому випадку над мате­ріальним буттям пануватимуть принципи трансформації, зворотності, протікання, особливої інтелектуальної насиченості. <...>

Василь Кремень,

доктор філософських наук, Президент НАПН України,
дійсний член НАН і НАПН України