Василь ТКАЧЕНКО,

доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, головний науковий співробітник  Інституту всесвітньої історії НАН України

 м. Київ

19 травня 2022 року в газеті The New York Times було опубліковано колонку професора історії Єльського університету, доктора наук Тімоті Снайдера під назвою «Ми маємо сказати вголос: Росія – фашистська держава». Про фашизацію Росії було сказано не раз – в тому числі й автором цієї публікації. Однак житейська мудрість доводить, що суспільний резонанс може викликати слово лише значимої постаті світового масштабу. Таким на сьогодні є Тімоті Снайдер. Тож його характеристика Росії зазвучала уже не як одне із оприлюднених наукових тверджень, а як вирок путінському режиму та його лідеру – воєнному злочинцю Володимиру Путіну особисто.

Про фашизацію Росії ми говорили ще в далекому 2007 році, коли Росія, як і Україна, перебували в точці біфуркації – на роздоріжжі шляхів подальшої суспільної еволюції. Точка біфуркації створює ситуацію ймовірної багатоваріантності. Образно кажучи, амплітуда маятника Росії могла тоді колихнутися від моделі Південної Кореї до моделі Північної Кореї. Тим часом проблема фашизації Росії, тобто сповзання до рівня «авторитарного корпоративного режиму», характерного для фашистських держав, уже й тоді домінувала в суспільній думці як один із загрозливих варіантів.

Дволикий корпоративізм

Відтак наголошуємо: ще в далекому 2007 році ми поставили питання про чи не найбільш визначальну рису фашизації російського режиму – ужорсточення його корпоративної сутності. Сучасна політологія стверджує, що потяг до корпоративізму наростає за кризових умов. Тоді інструментарії влади й основні соціальні ресурси концентруються в руках вузького клану, що прагне підвищити ступінь свого впливу в суспільстві на шляхах закритості. Всередині еліти й субелітних груп практикуються відносини патронажу й клієнтельних звязків. Своєрідними «донами» виступають власники велетенських корпорацій, або ж верхівка правлячих партій. Завдяки широкому проникненню в органи державної влади впливові групи інтересів залучаються не лише в процес формування, але й реалізації державної політики.

Сучасна політична наука дає приклади корпоративізму різних видів: олігархічного, бюрократичного, авторитарного та соцієтального (ліберального, або ж неокорпоративізму).

Наразі еволюція політичного режиму в Росії прослідковується в такій послідовності. Спершу, за часів Бориса Єльцина, в Росії складалися відносини олігархічного корпоративізму. Саме тоді правлячий клас країни прагнув примножувати власні матеріальні блага через канали політичної ренти, а держава перетворювалася на полонянку олігархічних сил економіко-політичних кланів. Відповідно переважна маса ресурсів власності концентрувалася в руках економічної олігархії, а владні повноваження здійснювала адміністративно-політична еліта. Між ними встановлювалися «сердечні стосунки» за допомогою механізму корупції. Власне корупція – явище усюдисуще. Однак за умов олігархічного корпоративізму корупція підноситься до рівня неодмінного й органічного елемента, пронизуючи собою всю систему соціальних відносин і перетворюється на щонайважливіший ресурс впливу.

Повний текст за посиланням

https://www.mao.kiev.ua/biblio/jscans/svitogliad/svit-2024-19-1/svit-1-2024-tkachenko-05.pdf