Ірина ГУБЕЛАДЗЕ,

в.о. заступника директора

з наукової роботи

Інституту соціальної

та політичної психології

НАПН України,

доктор психологічних наук

 

 

Враження і реакції

Через події повномасштабного вторгнення інформаційний простір вщент заповнений новинами, інформацією про трагедії, смерті, жахливі події. Ця емоційно насичена інформація не залишає людей байдужими і має сильний вплив на нашу психіку.Багато хто починає поширювати емоційно чутливу інформацію, шокуючі фото і відеоматеріали у своїх соціальних мережах. Це один зі способів символічно виразити свій біль. Люди активно поширюють, коментують, підтримують вподобайками такі повідомлення і у такий спосіб долають свої негативні і болісні емоції. Це свого роду спроба розділити з іншими свої почуття. Вони діляться тим, що виникає всередині, у такий спосіб наче розмовляючи зі світом. Так новина набирає ще більшої значущості, інформація масштабується і поширюється інтернет-простором. Зустрічаючи одну й ту саму новину в інформаційному просторі, емоційно реагують на неї при кожному такому контакті. Це ще більше впливає на стан особистого ментального здоров’я. Тільки вдається витягти себе з однієї емоційної прірви, як знову туди потрапляємо.

Бровари, Дніпро, Бахмут, Соледар, Херсон... Розстріли військових і загибель цивільних, і ще багато-багато міст і трагедій. Бракує слів, щоб описати почуття після перегляду фотографій і відео. І навіть якщо людина не була наразі поряд, не бачила всі події на власні очі, там не постраждали її близькі і знайомі, вона все одно може гостро проживати цю травматичну подію. Бо їй болить, випікає зсередини, душить, розриває... Після перегляду такого контенту можна помітити за собою абсолютно різні реакції: гнів, сльози, відчай або порожнечу всередині. Часто спрацьовують психологічні механізми зараження і наслідування. Саме в такий спосіб виникає «травма свідка». Що ж це таке і які стратегії можна використовувати, щоб стабілізувати свій стан та відновитися після перегляду шокуючих новин.

Стан травми

«Травмою свідка» називають стан людини, яка, не будучи безпосереднім учасником події, тяжко її переживає й відчуває глибокий стрес. Її провокує не безпосередня участь, а емоційна залученість до подій через почуті новини, соцмережі, обговорення. Травма свідка (в англомовній літературі «vicarious trauma» – непряма або делегована травма) – це збірна назва, до якої можна віднести розлад адаптації, депресію, тривожні розлади, фобії, що виникають після того, як людина стала свідком травматичної події.

Така ситуація може бути емоційною пасткою, коли побачені кадри постійно прокручуються в голові й людина заново переживає травматичний досвід. Чим менше фактів відомо про трагедію і осіб, що в ній постраждали, тим більшою мірою наша психіка заповнює невідоме за рахунок фантазування. Кожен уявляє у свій спосіб, як могли би перебігати події, що могли відчувати постраждалі люди тощо, виходячи із власного досвіду й емоційного ресурсу. Як правило, наступні два-три дні після трагедії з’являються деталі, персональні історії, фотографії людей, сімей, які постраждали. І в цей момент спрацьовує інший психологічний механізм – ідентифікація з кимось, чию історію людина прочитала чи побачила. Вона може ставити себе на місце інших (наприклад, це міг бути мій будинок, це могли бути мої рідні, я міг опинитися в подібній ситуації, моя дитина часто ходила цими ж вулицями). Фантазія продовжує працювати і доповнювати реальність. Людина переживає жах. Відбувається страшна несправедливість, і відчувається власна безпорадність перед цією несправедливістю.

Основними маркерами, ознаками появи «травми свідка» і загалом посиленого переживання стресу можуть бути такі прояви нарівні емоцій і відчуттів: хвилювання, неконтрольований і на перший погляд безпричинний плач, брак концентрації, відчуття безсилля, злість, смуток, емоційні спалахи, неконтрольована агресія, надмірна і перманентна тривога, відчуття провини. Характерними реакціями у тілі можуть бути заціпеніння, нудота, тремор, головний біль, розлади харчової поведінки, ускладнене дихання. Може з’явитися посилена тривога, страх, можливо аж до панічних атак. З’являється відчуття провини в тих, хто вцілів; безпомічність і сором, що не можеш допомогти постраждалим; пекучий гнів, нестримне бажання помсти.

Наслідки травми можуть проявлятися не одразу, а з часом – у вигляді надмірної тривоги, фобій, нав’язливих спогадів і нічних жахіть, розладів харчової поведінки. Виникає відчуття безсилля, апатія, бажання зникнути, сховатися, розчинитися.

Важливою ознакою травматизації є тривалість переживань. Якщо навіть з часом не зменшується інтенсивність реакції, залишаються нав’язливі спогади (інтрузії), простежується емоційне оніміння, неможливість або складність говорити про побачене, уникнення тригерних ситуацій і образів, то це може бути симптомами появи травматизації, у тому числі травми свідка.

Особливості

Реакції, пов’язані з травмою свідка, відрізняються від реакцій співчуття та співпереживання. Оскільки психічна травма – це «рана», яка зачіпає глибинні шари психіки, відчуття особистої безпеки. Вона має довготривалу дію, що знаходить відображення у нашому тілі, когнітивних функціях, емоціях, і пов’язана з сильними, позамежними переживаннями. Почуттів, емоцій дуже багато, а діяти немає можливості – людина не може екологічно опрацювати ці переживання і травмується.

У Посібнику з психічних розладів «Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders» Американської психіатричної асоціації, який є найбільш популярним у світі, «травма свідка» не згадується, оскільки це є збірне, комплексне поняття. Натомість є більш загальне поняття – психотравма, яке теж не належить до переліку розладів, але воно, як і травма свідка, може бути лише підґрунтям для розвитку певного розладу. Так, знання або спостереження за травматичними подіями, що їх пережили знайомі, друзі чи родина, може сприяти виникненню ПТСР – посттравматичного стресового розладу, тобто хронічного порушення психічного стану.

 Але важливо пам’ятати, що не в кожного, хто зустрічався з травмівним контентом чи навіть переживав травмівну подію, буде травма свідка. Дві людини, які стали свідками тієї самої ситуації, можуть мати різні реакції: когось це травмує, а когось – ні. У кожного різні психічні, біологічні та соціальні ресурси, тому й будуть різні реакції на ту саму ситуацію. Це залежить від типу нервової системи людини, рівня її стресостійкості, життєвого досвіду проживання стресових ситуацій та наявності чи відсутності підтримки і безпечного соціального оточення. Психотравма може з’явитися, коли у психіки не було ресурсу, щоб опрацювати інформацію навколо й безпечно «архівувати» її.

Тривале і перманентне переживання стресу виснажує людину як психологічно, так і фізично. Якщо в людини вже був подібний досвід, це може посилити стрес, оскільки активуються тригери. Можуть з’являтися сильні страхи, тривога, дезорієнтація і розгубленість, нічні жахіття чи загалом порушення сну, емоційне оніміння (заглиблення у свій внутрішній світ і відсторонення навіть від побутових справ, брак емоцій, обмеження контактів).

Поради щодо подолання

У більшості людей з часом ці реакції послаблюються і минають. Проте якщо виникає стан, що дуже погіршує якість життя та заважає виконувати буденні справи понад два тижні, варто звернутися до психолога або психотерапевта. Діагноз ПТСР може поставити фахівець з психічного здоров’я, якщо симптоми тривають понад місяць. За даними досліджень науковців різних країн приблизно у 10-30% осіб, які стали свідками травматичних подій, може розвинутися посттравматичний стресовий розлад. Відповідно у понад 70% його не буде. У багатьох випадках протягом цих 30 днів психіка відновлюється самостійно, вона резильєнтна, гнучка, тобто здатна відроджується після травматичних подій чи криз. При цьому повторювана стресова, травмівна ситуація може викликати і протилежні реакції, зокрема, успішне проживання стресу, якщо вже були напрацьовані ефективні стратегії відреагування негативних переживань. Більше того травмівні події можуть стати каталізаторами посттравматичного зростання особистості.

Для того, щоб знизити ймовірність появи травми свідка варто  утриматись від надмірного поширення травмівного контенту. Зафіксувати трагічну подію важливо, але тиражувати не варто. Важливо сфокусуватися на тих можливостях і ресурсах, які є або з’явилися під час війни, визначити те, що може знаходитися під нашим впливом і контролем. Важливо поставити обмеження щодо перегляду травмівного контенту, від якого стає гірше.

Для того, щоб ефективніше подолати негативні емоції, можуть бути рекомендовані наступні засоби.

Корисно писати про свої почуття, переживання, рефлексії в соціальних мережах, своїх щоденниках чи блокнотах. У соцмережі можна отримати публічну підтримку під час переживань від інших людей – це дасть наснаги і усвідомлення, що ти не один в такому стані. Але публічність не для всіх є комфортною, тому можна викладати власні переживання у своєму нотатнику, закритому блозі, ще де-небудь, але спробувати викласти свій біль і переживання в текст, без самоцензури і самокритики, так, як відчувається.

Допомагальними є соціальні контакти і можливість проговорити свій біль, розділити почуття з тими, до кого є довіра, з ким спокійно і безпечно. Найчастіше, це близькі люди, однодумці, не завжди родичі. Якщо поруч немає такої стабільної і надійної людини, краще звернутися до психолога, який створить безпечний простір для опрацювання ваших переживань.

Замикаючись у собі віч-на-віч із найважчими почуттями, є ризик залишитися з ними на роки. І чим довше людина залишає себе без підтримки, тим вірогідніше зниження якості життя в майбутньому, унеможливлення переживання травми.

Корисними є практики трансформації свого болю в позитивні переживання, а саме: «Так мені нестерпно боляче за ті невинні душі, але я безмежно вдячна нашим захисникам, рятувальникам за звільнення, підтримку, захист, народу за стійкість та єдність» тощо.

Важливо підтримувати себе позитивними фактами і новинами: врятували стільки-то людей, знищено стільки-то техніки ворога, ЗСУ звільнили такі-то населені пункти, Україну підтримує увесь світ тощо. Так, це не поверне загиблих, але це дає нам впевненість, що ворог понесе відповідну кару за всі скоєні злочини.

 Ефективною є трансформація свого болю в дію, регулярну і буденну, у тому числі після контакту із травмівним контентом. Спрямуйте зусилля на допомогу іншим, волонтерство, наведення порядку в своєму просторі, приготування їжі. Корисними будуть регулярні фізичні навантаження тощо.

В умовах війни турбота про своє психічне здоров’я – необхідність, а не розкіш. Прості, зрозумілі, але регулярні дії турботи про себе допоможуть пройти цей непростий воєнний час.