Наталія ДИШЛОВА,

науковий співробітник 

Інституту соціальної

та політичної психології

НАПН України,

кандидат психологічних наук

Досі немає затверджених посадових обов’язків практичного психолога для роботи в інтернатних закладах. Водночас робота з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, має свою специфіку. Зазвичай психологи інтернатних установ обмежуються лише діагностикою дітей або корекцією негативної поведінки вихованців, але цього недостатньо для психологічної допомоги дітям, які переживають материнську депривацію. Тому ми вирішили прописати найбільш значимі, на наш погляд, функції практичного психолога, що можуть суттєво покращити емоційний стан дітей, які виховуються в державних установах.

Ніхто не буде заперечувати, що для дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування найголовніше – це здобути люблячу сім’ю. Водночас інколи перехід дитини із інтернатного закладу в сім’ю має тривалий адаптаційний період, що супроводжується негативізмом, невротичними проявами, істериками, протестною та негативною поведінкою дитини. Діти-сироти настільки сильно психологічно травмовані, що прийомні батьки іноді не можуть самостійно їм допомогти та нерідко емоційно вигорають самі, оскільки постійно стикаються з негативною поведінкою дитини та скаргами на її «нестерпну» поведінку в дитячому садку або школі.

Нині відбувається трансформація інтернатних закладів, в тому числі й будинків дитини. До 2023 року натомість мають постати паліативно-реабілітаційні центри. Ці центри надаватимуть допомогу усім дітям незалежно від їхнього соціального статусу та віку. А поки що в державних закладах (будинках дитини, інтернатах, притулках, реабілітаційних центрах) продовжують проживати діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Головне завдання дорослих, які працюють з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування – бути емоційно відкритими по відношенню до них та створити атмосферу довіри та прийняття.

Ми пропонуємо розглянути функціональні обов’язки, які, на наш погляд, більш ґрунтовно описують специфіку роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, як виховуються в державних закладах. У своїх рекомендаціях ми спираємося на дослідження Р. Мухамедрахімова та А. Пасторової, які описали своє бачення посадових обов’язків практичних психологів у будинках дитини.

·                  Сприяти психологічній просвіті персоналу установи, де виховується дитина, батьків і родичів дітей, які відвідують дитину у закладі, усиновлювачів /опікунів за допомогою заходів, що підвищують знання дорослих з психології розвитку і психічного здоров’я дітей.

·                  Розвивати навички роботи в міждисциплінарній команді та профілактику виникнення психологічного неблагополуччя у дітей: залучати до діагностики міждисциплінарну команду. Наприклад, діагностика стану дитини спільно з фахівцем з іншої професійної області – педіатром, дефектологом, психіатром та іншими спеціалістами; спостереження за дитиною, індивідуальна і/або групова робота з дітьми.

·                  Надавати психологічну підтримку співробітникам державної установи у разі виникнення і /або посилення у них складних емоційних станів (наприклад переживання, які пов’язані з розлукою з дітьми (перехід дитини в сім’ю або до іншого закладу), погіршенням поведінки або фізичного стану кого-небудь із дітей, взаємовідносинами з біологічними батьками /усиновлювачами /опікунами дитини або взаємовідносинами всередині колективу). Така робота сприятиме психологічному комфорту працівників установи, що позитивно вплине на гармонійний емоційний розвиток дітей.

·                  Проводити заходи з профілактики емоційного вигорання та психологічного неблагополуччя співробітників: групові консультації для персоналу, обмін інформацією до, під час і після процесу повернення дитини в сім’ю /усиновлення /опіки або переходу дитини до нової установи. Усі означені ситуації потребують психологічної налаштованості персоналу і потребують багато психічної енергії, в тому числі й ситуації розставання з вихованцями.

·                  Здійснювати діяльність, спрямовану на з’ясування і усунення причин, що призводять до порушень у взаємодії в діаді «дитина – дорослий», для чого використовувати психологічні консультації з дорослим або роботу з парою «дитина – дорослий».

·                  Організовувати і/або брати участь у заходах, що дозволяють покращувати професійну діяльність співробітників (працювати в міждисциплінарній команді). Такими заходами можуть стати збори усіх працівників і адміністрації установи, збори фахівців для відпрацювання програми міждисциплінарної допомоги тощо.

·                  Розробляти, організовувати і проводити навчальні заходи (наприклад, соціально-психологічні тренінги та ін.) для співробітників й адміністрації установи з метою підвищення їх ефективної взаємодії: у тому числі на рівні «співробітник – дитина», «співробітник – співробітник», «адміністрація – співробітник».

·                  Брати (в разі необхідності) участь в розробленні додаткових критеріїв для відбору кадрів, з урахуванням психологічних характеристик (стресостійкість, рівень агресивності та ін.), що дозволяє дорослим працювати з дітьми, які переживають материнську депривацію.

·                  Надавати психологічну допомогу біологічним батькам у разі виникнення чи посилення у них складних емоційних станів, пов’язаних з погіршенням стану дитини, розлукою з дитиною, поверненням дитини у сім’ю або із взаємовідносинами зі співробітниками установи. В якості подібної допомоги психолог може проводити індивідуальне або сімейне консультування, а також організовувати спілкування й обмін інформацією між персоналом і батьками до, в час і після повернення дитини у біологічну сім’ю. Така робота допоможе зберегти емоційний контакт дитини та значимого дорослого.

·                  Здійснювати психологічну допомогу усиновлювачам або опікунам у випадку виникнення або посилення у них складних емоційних станів (тривоги, почуття відторгнення, обрáзи, розчарування та інше), пов’язаних з труднощами у прийнятті дитиною нових батьків і /або розумінні особливостей розвитку і поведінки дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. В якості допомоги психолог може надавати усиновлювачам /опікунам інформацію про дитину, що була отриманою в результаті проведення психологічної роботи з дитиною, обговорювати з усиновлювачами психологічні особливості усиновлення, організовувати спілкування й обмін інформацією між персоналом і усиновлювачами /опікунами, а також організовувати і проводити перші зустрічі між дитиною і усиновлювачами /опікунами. (Робота з усиновлювачами /опікунами ведеться відповідно до законодавства, що діє на території України).

У разі необхідності психолог має донести до персоналу установи та усиновлювачам /опікунам, що негативна поведінка дітей – симптом їхнього внутрішнього неблагополуччя; негативна поведінка дитини не означає, що вона погана або зіпсована (така поведінка допомагала дитині виживати); потрібно не коригувати поведінку дитини, а шукати, які незадоволені потреби стоять за цим; усиновлена /взята під опіку дитина може обезцінювати та провокувати батьків через власний травматичний досвід, що пов′язаний із втратою довіри до дорослого, який проектується на усиновлювачів /опікунів; не існує єдиного рецепту для всіх дітей з подібним травматичним досвідом – те, що допомагає одній дитині, може не допомагати іншій; потрібно пам′ятати, що дитина, якою б нестерпною її поведінка не була, більш вразлива, ніж дорослий.

·                  Планувати й організовувати просвітницьку роботу серед адміністрації закладу, щоб інформувати про мету, завдання та методи психологічної роботи. Таким чином підвищує рівень знань адміністрації про психологічні особливості та потреби дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Психолог готує, поширює і обговорює із співробітниками установи інформаційні матеріали про психологічну роботу. У разі потреби психолог надає співробітникам установи інформацію про існуючі центри психологічної допомоги і умови їх роботи.

Окреслені функціональні обов’язки, на наш погляд, сприятимуть створенню найкращих умов для забезпечення психологічного здоров’я, соціального й емоційного розвитку дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що виховуються в державних закладах. Психологічний супровід не тільки дитини, а й працівників установи, усиновлювачів /опікунів та біологічних батьків дає можливість отримати емоційну підтримку дитині, зрозуміти дорослому причини її негативної поведінки, невротичних проявів, тощо – усе це сприятиме проживанню травматичного досвіду дитини-сироти та її «зціленню».

Досвід упровадження зазначених функціональних обов’язків в Київському міському будинку дитини ім. М.М. Городецького (2012-2017 рр.) демонструє позитивні результати. Упровадження і виконання функціональних обов’язків практичного психолога забезпечило наступні позитивні зміни: зменшення емоційного вигорання співробітників будинку дитини, поліпшення стосунків між вихователями та дітьми, між адміністрацією та фахівцями будинку дитини. Позитивно вплинуло на емоційний стан дітей: зменшилися агресивні, невротичні прояви, діти виявляли більше дружності та перебували в позитивному настрої. Психологічний супровід діади «дорослий – дитина» допомагав біологічним батькам або родичам, усиновлювачам /опікунам підтримувати або розвивати гармонійні стосунки з дитиною, не соромитися і звертатися, у разі необхідності за допомогою.