НАПН України
Закладка 1Закладка 2Закладка 2
СОЦІАЛЬНИЙ ІНТЕРЕС ЯК ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

Розвиток демократичного суспільства значною мірою залежать від громадянської компетентності його членів. Услід за Герфрідом Мюнклером, ми визначаємо громадянську компетентність як сукупність якостей, що обумовлюють здатність і готовність до співучасті, інтерес до примноження не лише особистих а й спільних надбань, тобто орієнтацію на суспільне благо або готовність до вчинків, дій, зусиль, для яких не передбачається матеріальної компенсації або ж вона є незначною. В основі громадянської компетентності лежить здатність поставити себе на місце іншого, подивитися на світ його очима.

Окрім політико-правової освіченості громадянська компетентність включає ряд важливих психологічних складових, як от: почуття відповідальності, співпричетності та солідарності, здатність налагоджувати ефективну взаємодію та співпрацю, конструктивно вирішувати та попереджувати конфлікти, вміння відстоювати власні права та права інших, толерантність, повага до прав інших людей тощо.



 Марина СИДОРКІНА,

старший науковий співробітник

лабораторії психології

політичної поведінки молоді

Інституту соціальної та політичної

психології НАПН України,

кандидат психологічних наук

Що таке соціальний інтерес

З позицій індивідуальної психології Альфреда Адлера, громадянська компетентність значною мірою зумовлена рівнем розвитку соціального інтересу особистості. Термін «соціальний інтерес» є одним з найбільш розповсюджених варіантів перекладу введеного А. Адлером терміну «Gemeinschaftsgefuhl». В широкому розумінні соціальний інтерес розглядається як «зацікавленість в інтересах людства», як активний інтерес до покращення добробуту людства. А. Адлер також визначав соціальний інтерес як орієнтацію на кооперацію між індивідами або як стиль життя, який передбачає цінування спільного блага більшою мірою, ніж індивідуальні інтереси та бажання. В основі соціального інтересу лежить почуття спільності – вроджена здатність ідентифікувати себе з іншими людьми, зрештою – з усім людством, розглядаючи проблеми, з якими стикається більшість, як такі, які нічим не відрізняються від власних. Саме почуття спільності є головною спонукальною силою, що визначає поведінку людини, її бажання співпрацювати з іншими заради спільного блага. Здатність ідентифікувати себе з іншими людьми та співпереживати їм може стати основою такої конструктивної світоглядної ціннісної установки як «сприяння усьому людству».

Прояви соціального інтересу є результатом інтеріоризації низки положень: власні суспільні права і обов’язки рівні правам та обов’язкам інших людей; у кожній людині є щось хороше; розвиток суспільства залежить від здатності його членів гармонійно співіснувати; важливо сприяти розвитку суспільства; я – частина всього людства; світ можна зробити кращим місцем для життя; відчуття приналежності спільності.

Соціальний інтерес зазвичай супроводжують легкість і комфорт при взаємодії з іншими людьми, здатність до емоційної саморегуляції, вміння обирати конструктивні (здорові) стратегії вираження емоцій та почуттів. Виразникам соціального інтересу притаманні здатність до співчуття та емпатії, щедрість, участь у спільній діяльності, повага до інших людей; готовність до співробітництва та компромісу, вміння підбадьорювати інших, надавати підтримку, допомагати.

Альфред Адлер відзначав, що соціальний інтерес не є вродженим. Проте, в його основі лежить вроджена здатність, яку потрібно свідомо розвивати. Розвиток соціального інтересу зумовлюється впливами соціального середовища. Вагому роль у процесі розвитку соціального інтересу відіграє виховання. Досвід, переживання та почуття в період раннього дитинства можуть сприяти або перешкоджати розвитку соціального інтересу.

… і як його формувати?

Для кожної людини природним є прагнення фізичного контакту з люблячими близькими людьми, потреба у прив’язаності та приєднанні, що і є основою соціального інтересу. Вчені вважають, що стосунки батьків з дітьми в сім’ї є базисом формування почуття приналежності, яке підвищує рівень довіри та надії, заохочує долучатися до взаємодії, співпраці, заохочує надавати допомогу, сприяє розвитку емпатії та здатності розуміти інших, сприяє розвитку почуття відповідальності. Батьки, які з турботою та заохоченням відповідають на найважливіші психологічні потреби дитини та допомагають їй відчути свій зв’язок з близькими, сприяють розвитку її соціального інтересу. Важливим у цьому контексті є формування у дитини відчуття, що вона спроможна впливати на те, що відбувається в її житті, а також усвідомлення, що її почуття, потреби та бажання мають значення. Такі діти схильні будувати здорові та відповідальні стосунки, засновані на взаємній повазі, співпереживанні та співробітництві.

Кожна дитина, особливо на початку життя, відчуває природну, фізіологічно обумовлену недосконалість, і, відповідно, залежність від піклування батьків. Відчуття власної недосконалості або неповноцінності, згідно теорії А. Адлера, може у деяких людей ставати надмірним та переростати у комплекс неповноцінності. Це може статися у трьох випадках: у разі неповноцінності органів, надмірного піклування (гіперопіки чи розпещеності) або ж відторгнення з боку батьків (занедбаності). У відповідь на розвиток комплексу неповноцінності у людини може розвинутися комплекс переваги, в основі якого лежить соціально непродуктивне прагнення до домінування – прагнення особистої переваги відносно інших, що стає ключовою мотивацією таких людей.

Психологічно здорові люди є вмотивованими нормальним почуттям власної недосконалості та високим рівнем соціального інтересу. Вони прагнуть успіху, прагнуть розвиватися та крок за кроком удосконалюватися, прагнуть самоздійснення, самостановлення, що визначається в термінах досконалості та завершеності, корисної для всіх. При цьому А. Адлер застерігав своїх учнів від перфекціонізму, і не випадково розглядав «сміливість робити помилки», «сміливість бути недосконалим» як одну із складових соціального інтересу.


Альфред Адлер:

«Недостатньо розвинене почуття спільності 

є еквівалентом орієнтації на марну життєдіяльність»

Дія і співдія

Альфред Адлер вважав, що соціальний інтерес та стиль життя формуються до п’яти років. Водночас багатьма дослідниками доведено, що в результаті корекційних та розвивальних впливів може відбуватися розвиток окремих складових та проявів соціального інтересу, зокрема, здатності до співчуття та співпереживання, здатності та прагнення до співробітництва, уявлень про себе та інших (зокрема, уявлення щодо еталонів взаємодії, таких яких взаємоповага), почуття відповідальності тощо.

Результати масштабного дослідження, проведеного американськими вченими, засвідчують, що підлітки та молодь, у яких краще розвинені такі прояви соціального інтересу як здатність до співпереживання, навички емоційної саморегуляції, просоціальні моральні міркування, більш схильні залучатися до численних різновидів потенційної громадянської поведінки, а також вище оцінюють власні громадянські навички, що є ознакою більш високого рівня самоефективності, та є передумовою розвитку громадянської компетентності (адже саме по собі громадянське залучення сприяє її розвитку завдяки можливості вдосконалювати компетенції в процесі громадянської взаємодії).

У ситуації пандемії (як і у багатьох інших кризових ситуаціях) громадянська компетентність проявляється у свідомій здатності громадян іти на поступки заради спільного блага; свідомих та конструктивних діях (чи цілеспрямованому уникненні певної діяльності), спрямованих на усунення ризиків та/або покращення ситуації на рівні локальної чи ширшої громади; у здатності до конструктивної та ефективної взаємодії з іншими (громадянами, організаціями, органами влади), спрямованій на консолідацію спільних зусиль; у здатності до критичного аналізу інформації та власних дій та стратегій взаємодії з іншими. Згідно результатів кроскультурного дослідження, здійсненого цього року, вибірка якого становила 2192 особи з США, Великобританії та Німеччини, актуалізація емпатії до тих, хто найбільш уразливий до коронавірусу, сприяє посиленню мотивації дотримуватися фізичної дистанції. Отже, здатність до емпатії (яка є одним із проявів соціального інтересу) наразі є критичним чинником компетентної громадянської поведінки.

Соціальний інтерес певною мірою визначає не лише схильність до обрання тих чи інших стратегій громадянської взаємодії, а й структурування картини світу людини (у тому числі й політичної), а також позиціонування  себе суб’єктом у ній.

Громадянська компетентність може повною мірою проявитися лише в реальній життєвій ситуації. Розвиток громадянської компетентності може відбуватися не лише в процесі цілеспрямованої громадянської освіти, а й у процесі безпосередньої громадянської взаємодії та діяльності (екологічного, патріотичного, політичного, правового спрямування тощо). Особливого значення в контексті розвитку громадянської компетентності набуває сприяння участі студентської молоді, а також і підлітків, у громадській діяльності. Відкритість до участі у роботі громадських організацій значною мірою зумовлюється світоглядною позицією людини, а саме наявністю в неї «зацікавленності в інтересах людства» (соціального інтересу). Участь у громадських організаціях неполітичного спрямування часто сприяє зануренню людини у дискурс, в якому представлено теми, безпосередньо або побічно пов’язані зі суспільними проблемами. Досвід такого занурення може бути основою формування інтересу до поглиблення знань щодо вирішення такого роду проблем, що у свою чергу сприяє розвитку громадянської компетентності.

Соціальний інтерес є показником особистісної зрілості та психічного здоров’я. А. Адлер зазначав: «Недостатньо розвинене почуття спільності є еквівалентом орієнтації на марну життєдіяльність». Тому сприяння розвитку соціального інтересу молоді ми пропонуємо розглядати як стратегією забезпечення здоров’я та продуктивності громадянського суспільства в Україні. Зрозуміло, що формування громадянської компетентності залежить не лише від розвитку соціального інтересу, а й від низки інших факторів. Одночасно, доцільною видається розроблення та упровадження програм, спрямованих на розвиток складників соціального інтересу як чинника розвитку громадянської компетентності молоді у системі громадянської освіти.