Народився Іван Боберський 14 серпня 1873 в с. Доброгостів на Львівщині. Навчався в Самбірській гімназії та Львівському університеті. З юнацьких років його захоплює німецька мова і культура, тож він вирішує стати філологом і вступає в університет Ґраца. Далі закінчує однорічний курс з гімнастики та отримує сертифікат, який давав право викладати цю дисципліну в середній школі.

Повернувшись 1900 до Львова, Боберський працює викладачем німецької мови та фізкультури у Академічній гімназії. Блискучий знавець своїх предметів, він водночас активно прищеплював своїм учням любов до України. І. Боберський активно починає впроваджувати засади «тіловиховання» серед педагогів, ініціювавши створення 1901 Учительського гуртка для підготовки вчителів руханки.

В жовтні 1901 І. Боберський вступає у спортивне товариство «Сокіл», згодом стає його головою.  Під його керівництвом львівський «Сокіл» стає центральним Товариством «Сокіл-Батько»,  довкола якого гуртуються сотні осередків у містах та селах Галичини. Щоб популяризувати спорт, Боберський регулярно проводить показові заняття, бере участь у міжнародних конгресах, Всесокільських злетах тощо. Активними членами Товариства «Сокіл-Батько» були сини Івана Франка – Петро і Тарас.

Професор Боберський став теоретиком спортивної справи: перекладав з іноземних мов посібники для занять спортом, видавав власні, редагував львівські спортивні видання. У спортивній термінології намагався зберегти рідні вислови й український дух, зокрема, впровадив такі новотвори: «сітківка» або «відбиванка» (волейбол), «копаний м’яч» (футбол), «наколесництво» (велоспорт), «кошиківка» (баскетбол), «гаківка» (хокей), «лещетарство» (лижний спорт), «стусан» (бокс) тощо. Займався активним впровадженням цих видів спорту в українське життя. Підтримував розвиток «Пласту».

Як авторитетний педагог, І. Боберський представляв українських учителів у квітні 1912 на з’їзді «Державного союзу вчителів середніх шкіл» у Відні, «Учительську громаду» – на міжнародних форумах, зокрема у серпні 1910 на ІІІ конгресі з питань шкільної гігієни у Парижі.

З початком 1-ої світової війни долучився до формування легіону Українських Січових стрільців, увійшов до складу Бойової управи стрілецтва. З 1915 – член Головної Української Ради, згодом Загальної Української Ради, у 1918-19 – референт пропаганди у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР. У листопаді 1920 виїхав повноважним представником до США та Канади для організації допомоги стрілецькому війську, пізніше став представником Львівського товариства опіки над українськими емігрантами в Канаді.

У 1932 Іван Боберський перебрався з Канади до тодішньої Югославії, де мешкав у маленькому словенському містечку Тржичі, звідки була родом його дружина Жозефіна. Там і помер 17 серпня 1947.