Лариса БОБРОВА,

старший науковий співробітник

відділу психології спілкування

Інституту соціальної та політичної психології

НАПН України,

кандидат психологічних наук

 

Сучасний світ ставить перед людиною безпрецедентні виклики. Для українського суспільства особливо серйозним випробуванням стала повномасштабна війна, яка створила тривалий деструктивний стрес і негативно вплинула на психічне здоров’я. Незважаючи на це, українці демонструють здатність знаходити внутрішні ресурси, що допомагають залишатися стійкими та ефективно протидіяти стресу.

Мистецтво життєстійкого опанування

Опанування або копінг-стратегії — це переважно свідомі зусилля особистості, що виникають у ситуаціях загрози й спрямовані на подолання труднощів та розв’язання проблем. Поведінкові копінг-стратегії поділяють на пасивні та активні.

Пасивні стратегії передбачають уникання проблем, їх заперечення, перекладання відповідальності на інших, цинізм або відсторонення від негативних емоцій — зокрема через ризиковану поведінку, вживання медикаментів чи інші способи. Такі дії не сприяють вирішенню проблеми, не формують життєстійкість і часто поглиблюють внутрішнє виснаження.

Активні стратегії, навпаки, підтримують розвиток стійкості. Вони ґрунтуються на усвідомленому визнанні проблеми, готовності прийняти виклик і розробці послідовного плану дій, спрямованого на досягнення  цілей і реалізацію цінностей. Рішення не обов’язково мають бути ідеальними — головне підходити до проблеми з рівновагою, вірою у власні сили та надією на позитивний результат.

Серед активних стратегій особливо ефективним є трансформаційне опанування. Воно дозволяє не лише адаптуватися до обставин, а й впливати на зовнішні фактори, пом’якшуючи їхній негативний вплив. Конструктивність цієї стратегії полягає у відкритості до нового, готовності діяти та активності у стресовій ситуації.Трансформаційне опанування може бути орієнтоване на вирішення проблем або на емоційне врегулювання, а вибір конкретної стратегії залежить від ситуації та індивідуальних особливостей.

Трансформаційне опанування, орієнтоване на вирішення проблем, включає:

·                 планування — визначення конкретних кроків для подолання складної ситуації;

·                 активні дії — конкретні кроки для зменшення стресу або вирішення проблеми;

·                 відмову від конкуруючої діяльності для збереження ресурсів;

·                 пошук соціальної підтримки — психологічної допомоги або додаткової інформації.

Якщо джерело стресу неконтрольоване, стратегія спрямована на емоційне врегулювання:

·                 соціальна (моральна) підтримка;

·                 самоконтроль — відстежування власних емоцій у відповідь на стрес;

·                 позитивна переоцінка — здатність бачити нові можливості у складній ситуації;

·                 творчість та інші індивідуально ефективні методи.

Копінг не є сталою моделлю поведінки. Здатність адаптуватися до стресових ситуацій залежить від багатьох чинників і змінюється з часом. Наприклад, стійкість у професійній сфері не обов’язково гарантує таку ж стійкість у разі серйозної хвороби чи інших життєвих випробувань. Життєстійка людина не заперечує власної вразливості — адже ніхто не є «супергероєм» завжди й за будь-яких умов. Водночас не існує універсальних трансформаційних стратегій, що підходили б усім. Важливо обирати ті, які відповідають саме вашій індивідуальності, з урахуванням особистісних особливостей — інтроверсії чи екстраверсії, рівня відповідальності, темпераменту тощо. Наприклад, самоконтроль може допомогти одній людині, а в іншої лише підвищити рівень тривожності. За потреби схильність до певної копінг-стратегії можна оцінити за допомогою фахівця-психолога. Головне — обирати такі стратегії, які дозволяють не просто пережити кризу, а й інтегрувати її у власний життєвий досвід, перетворюючи труднощі на ресурс для розвитку та зміцнення життєстійкості.

Отже, копінг-стратегії дозволяють людині активно реагувати на стресові ситуації та знижувати негативний вплив труднощів. Вибір конкретної стратегії — активної чи пасивної, орієнтованої на вирішення проблем чи на емоційне врегулювання — визначається обставинами та індивідуальними особливостями. Найефективнішими є трансформаційні стратегії, які не лише сприяють адаптації, а й дають змогу впливати на ситуацію, перетворюючи кризу на ресурс розвитку.

Саме ресурси життєстійкості — внутрішні та зовнішні — стають основою для формування таких стратегій, дозволяючи мобілізувати сили, переосмислювати ситуацію та знаходити нові шляхи подолання труднощів.

Ресурси життєстійкості

Від чого залежить здатність людини бачити у стресовій ситуації можливості для  розвитку, а не шукати шляхів втечі? Завдяки чому ми маємо можливість позитивно оцінювати життєві зміни та труднощі?Які ресурси допомагають у цьому?

Кожна людина має значний багаж когнітивних, емоційних, особистісних і соціальних ресурсів, які дозволяють зберігати оптимізм і позитивне ставлення до життя навіть у складних обставинах. Когнітивні ресурси допомагають усвідомлювати ситуацію, оцінювати ризики й шукати можливості для розвитку. Емоційні — підтримують віру у власні сили, формують стійкість до стресу та негативних переживань. Особистісні ресурси охоплюють внутрішню мотивацію, силу волі, цінності, смисложиттєві орієнтири та здатність брати відповідальність за власне життя. Вони визначають рівень самоконтролю, впевненість у собі та готовність долати перешкоди. Соціальні — забезпечують підтримку з боку родини, друзів і спільнот, що значно підсилює адаптивні можливості.

В центрі цих ресурсів — позитивне самоставлення,що формує віру у власні можливості, самостійність і енергійність. Воно сприяє готовності до ризику, допомагає залишатися оптимістичним в умовах невизначеності, підтримує моральні норми та конструктивну поведінку. Негативне самоставлення, навпаки, часто провокує депресивні стани, девіації та втрату життєвої опори.

У подоланні впливів несприятливих умов важливу роль відіграє особистісна зрілість. Вона проявляється у відповідальності — здатності усвідомлювати власні дії та їхні наслідки; у терпимості — готовності приймати відмінності та долати труднощі; у прагненні до саморозвитку й постійного вдосконалення. Завершує цю цілісність інтегративний компонент, що охоплює позитивне мислення та конструктивне ставлення до світу.

Важливим ресурсом життєстійкості є духовність, яку дослідники вважають найвищим рівнем саморегуляції особистості. Вона спрямовує поведінку на цінності, а не лише на ситуативні потреби, і забезпечує відчуття спільності та приналежності.

Ще одним потужним регулятором життєстійкості є творчість. Вона активується у відповідь на життєві виклики й допомагає не лише адаптуватися до нової реальності, а й відкривати нові можливості для самовираження та пошуку власного покликання. Важливу роль відіграє соціальне середовище та зовнішня підтримка, що підсилюють прагнення реалізовувати творчий потенціал і перетворювати труднощі на ресурс розвитку.

 Творчість дозволяє людині знаходити нестандартні рішення, знижує напруження та відновлює внутрішню рівновагу. Вона надає відчуття свободи вибору, стимулює гнучкість мислення й формує здатність бачити сенс навіть у складних обставинах.

Сучасні виклики та життєстійкість

Дослідження останніх років висвітлюють як ті  ресурси життєстійкості, які українці вже активно використовують, так і ті, що потребують додаткового розвитку та мобілізації.

Сучасні наукові дані підтверджують, що життєстійкість особистості формується через інтеграцію внутрішніх і зовнішніх ресурсів. Так, дослідники зазначають, що серед внутрішніх ресурсів особистості особливе значення мають копінг-стратегії – усвідомлені активні способи поведінки, що сприяють подоланню складних ситуацій та ефективному розв’язанню проблем. Як зазначають науковці, життєстійкість полягає у здатності гнучко застосовувати різні копінг-стратегії у відповідь на травматичні події.

 Крім свідомого використання стратегій, під час кризових ситуацій активізуються автоматичні механізми психологічного захисту, що дозволяють психіці усувати або послаблювати негативні переживання, захищаючи цілісність особистості. Дослідження також вказують на специфіку прояву цих механізмів у різних групах. Наприклад, діти частіше використовують заперечення як спосіб втечі від реальності, що дозволяє їм тимчасово зменшити психічне напруження.

Важливим ресурсом життєстійкості є емоційний інтелект, який дозволяє особистості адекватно реагувати на стрес, обирати позитивні копінг-стратегії (наприклад, виражати емоції чи звертатися за соціальною підтримкою) та уникати дезадаптивних форм реагування, таких як румінація— постійне повторне переживання негативних думок або подій — чи уникання. Емоційний інтелект забезпечує контроль над негативними емоціями і підтримує відчуття здатності впливати на своє життя та досягати психологічного благополуччя.

 Цікавими є висновки дослідників, які відзначають, що українці, які виїхали з країни, зазнають більшої психічної напруги порівняно з тими, хто залишився. Це безпосередньо пов’язано з адаптацією до нових умов, а  також є свідченням низького рівня сформованості включеності як компонента життєстійкості, при якому людина відчуває себе за межами життя та не може вплинути на ситуацію. Відтак, збереження ресурсів і цілісності особистості в умовах війни забезпечується шляхом підтримання проактивної соціальної поведінки— тобто активної участі у житті спільноти, ініціативності та відповідальності за власні дії. Найбільш поширеними стратегіями українців є праця, творчість, волонтерство та участь у спільних проєктах. Такі дії сприяють сублімації страху, підвищують відчуття контролю та психологічної безпеки, а також формують конструктивне ставлення до життя.

Для ефективного використання особистісних ресурсів у складних умовах численні дослідження наголошують на важливості чіткого планування та організації життєдіяльності, зокрема: постановки цілей і готовності їх досягати; визначення реальних завдань, що відповідають оптимальному рівню домагань; дотримання чіткого розпорядку дня; чергування роботи та відпочинку, а також підтримки самоповаги та оптимізму.

Життєстійка позиція особистості також актуалізує пошук активної соціальної підтримки. Вона включає підтримку близьких, власний внесок у благополуччя інших, ефективне вирішення конфліктів та розвиток комунікативних навичок. Науковці підкреслюють, що соціальна підтримка значно знижує ризик тривожних і депресивних станів, сприяє відновленню та посттравматичному зростанню особистості. Водночас результати досліджень  свідчать, що тільки невеликий відсоток опитаних українців (частіше це жінки  18-24 років) зверталися за психологічною допомогою. Найбільш поширеними бар’єрами звернення за психологічною допомогою є такі: незначущість власних проблем; впевненість у здатності впоратися самостійно; наявність людей, які наразі мають більшу потребу у допомозі  тощо. Загалом, на думку експертів, серед українців відсутня розвинена культура піклування про своє психологічне здоров’я.

Отже, результати досліджень свідчать, що більшість українців спираються на власні особистісні ресурси. Вони постають як складова динамічного процесу життєстійкості, що поєднує внутрішні можливості із соціальними зв’язками та активною позицією, забезпечуючи здатність ефективно реагувати на виклики сучасності.