Насамперед маю честь висловити підтримку основних положень та висновків щойно заслуханої доповіді, у якій глибоко і реалістично проаналізовано доробок Академії та її підвідомчих установ за звітний період, окреслено завдання на поточний рік і середньострокову перспективу.

У розвиток звітної частини доповіді зазначу, що в Інституті соціальної та політичної психології НАПН України під керівництвом докторів психологічних наук П. П. Горностая та Л. А. Найдьонової і кандидата психологічних наук Л. О. Кияшко у звітному  році завершено 3 планові теми фундаментальних досліджень, присвячені таким актуальним проблемам, як групові процеси в освітніх і суспільних середовищах, взаємодія інформаційного та освітнього просторів України, психологічна готовність молоді до політичної участі.

Підсумки виконання завершеної тематики цього року, як і в інших установах Академії, підбивалися за допомогою рекомендованої Президією формалізованої системи якісно-кількісних показників, запровадження якої є, на мій погляд, однією з найбільш продуктивних новацій у нашій науково-організаційній роботі, оскільки дає змогу не лише представити отримані результати значно вагоміше і переконливіше, а й сприяє їх концептуалізації, поглибленню їхньої фундаментальності, протидіє надмірній описовості, на яку традиційно хибують гуманітарії.

Отже, скористаюся цією системою  показників. У результаті виконання 3-х завершених тем:

 

• розроблено соціально-психологічну теорію групової ідентичності, яка є серйозною заявкою на переосмислення радянського досвіду роботи з групами і колективами, націлена  на оптимізацію взаємин в учнівському середовищі, характер яких сьогодні турбує, за даними проведених нами репрезентативних опитувань, щонайменше кожного четвертого старшокласника;
• висунуто 13 наукових концепцій, серед яких концепція вікової періодизації медіаризиків, концепція впровадження медіаосвіти в Україні, концепція психологічного супроводу формування мотивації та навичок політичної участі, концепція громадянської відповідальності особистості тощо;
• на емпіричному рівні виявлено 10 закономірностей і 26 тенденцій;
• запропоновано 20 моделей, 14 наукових принципів і 18 критеріїв;
• розроблено 24 нові діагностичні методики і формувально-корекційні програми.

 

Результати завершених тем уже впроваджуються в тих чи інших формах у більш як 220-ти вищих, загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладах та інших установах і організаціях, зокрема у 123-х школах 9-ти регіонів України, котрі беруть участь у здійснюваному під науковим керівництвом Інституту всеукраїнському експерименті з упровадження вітчизняної моделі медіаосвіти, що проводиться згідно з відповідним наказом МОН України.

Проте, віддаючи належне наявним здобуткам, ми усвідомлюємо  водночас вичерпаність окремих напрямів досліджень, потребу їх перманентної зміни задля кращого, більш повного задоволення суспільних запитів. Тому  постійно тримаємо курс на оновлення розроблюваної тематики, не зупиняючись, коли це потрібно, і перед структурними та кадровими змінами. Так, цього року в межах наявного фінансування:

 

• створено нову лабораторію психології політико-правових відносин;
• істотно посилено і закладено передумови для певного перепрофілювання колишньої лабораторії психологічних проблем політичної соціалізації, яка відтепер має назву лабораторії психології політичної поведінки молоді і в найближчій перспективі розроблятиме значно ширший спектр проблематики.

 

Зрозуміло, структурні зміни – справа в багатьох відношеннях непроста і часом небезболісна. Вони не повинні руйнувати життєспроможних наукових шкіл. Але в суспільстві, яке змінюється, йти вперед, робити, а не імітувати щось нове неможливо, нічого не змінюючи. Із цього й виходимо.

Поряд із науково-дослідною роботою вчені ІСПП нагромадили значний і багато в чому унікальний досвід психологічної допомоги юридичним і фізичним особам. Цей досвід сповна  знайшов застосування під час революційних подій на Євромайдані.

На волонтерських засадах систематично працювала школа колективної миследіяльності, проводилися навчальні семінари, смислові сесії, практикум рефлексивних діалогів, заняття плейбек-театру на головній сцені Майдану –для регулювання і корекції психологічного стану учасників масових акцій, надавалася психологічна допомога очільникам сотень самооборони. У цій волонтерській роботі брали й почасти продовжують брати участь близько двох  десятків наукових працівників та аспірантів Інституту (Євген Бєлоножко, Сергій Дідковський, Володимир Савінов та ін.). А старший науковий співробітник Галина Циганенко є одним із п’яти координаторів психологічної служби Майдану (координує роботу майже 500 волонтерів, відповідає за аналітику, зв’язок із ЗМК).

Проте з огляду на масове поширення посттравматичних стресових розладів науковці Інституту дійшли висновку, що лише таких індивідуальних форм волонтерської роботи безпосередньо на Майдані вже замало. Рішенням колективу від 26 лютого створено на громадських засадах методичний реабілітаційний центр при Інституті. Він працює щосереди і щоп’ятниці, проводячи по одному або й два заходи для таких категорій фахівців, як психологи, котрі надають психологічну допомогу постраждалим, співробітники міської соціальної служби та шкільні психологи, що опікуються психологічним здоров’ям дітей у нинішній непростій ситуації. При цьому ставиться двоєдине завдання: з одного боку – допомогти згаданим категоріям фахівців у відновленні власного психологічного ресурсу, з другого – надати їм необхідне методичне оснащення для подальшої діяльності. Заходи центру проходять у формах лекцій, семінарів, практичних занять, майстер-класів, які ведуть Ольга Васильченко, Олена Голубєва, Павло Горностай, Світлана Іванченко, Валентина Крайчинська, Борис Лазоренко, Олеся Осадько, Ольга Плетка та інші науковці. Упродовж березня місяця центр відвідали понад 300 осіб.

Проведено круглий стіл “Психологія  Майдану: наслідки і перспективи” для психологів з різних регіонів України (14 березня). На 7–12 квітня планується цикл воркшопів за участю  польських та російських колег. Крім того, утворено спільноту в соціальній мережі Фейсбук (176 зареєстрованих учасників), де здійснюється інформування про графік заходів, анонси і реєстрація, обговорюються результати подій, розміщуються презентаційні матеріали занять, посилання на відеоматеріали.

Шановні пані і панове!  Маю також висловити деякі пропозиції щодо стратегії розвитку Академії, розроблення якої ініціює Президент. Колектив нашого Інституту вважає своєчасною і підтримує цю ініціативу. Зі свого боку пропонуємо передбачити в розроблюваній стратегії зокрема таке.

Перше. Вивести на якісно новий рівень взаємодію Академії з громадськістю. З цією метою доцільно створити:

 

• розгалужену систему громадських рад із найбільш актуальних проблем психолого-педагогічної науки та практики, що мають міжвідомчий характер, а також недостатньо розробляються, – для широкого обговорення цих проблем, напрацювання відповідних пропозицій та привернення до них належної уваги держави і суспільства. Такі громадські ради можуть бути створені, наприклад, із питань передшкільного навчання, профільного навчання, інклюзивної освіти, медіаосвіти, арт-педагогіки та арт-терапії, мовної освіти, безперервної освіти, освітніх інновацій, патріотичного (а, можливо, й військово-патріотичного) виховання, державно-громадського управління освітою, інформаційної безпеки та формування громадської думки;
• дієздатний, високопрофесійний відділ зв’язків з громадськістю в апараті Президії – за рахунок скорочення надмірно роздутого, з нашого погляду, штату деяких відділів.

 

Друге. Докорінно поліпшити стан експериментальної роботи установ Академії, прибравши штучні бар’єри на цьому шляху, породжені чинним Положенням МОН. Адже ненормальним є те, що згідно із цим Положенням експериментальна робота проводиться лише в загальноосвітніх навчальних закладах. Це блокує експериментальне відпрацювання наскрізних, міжрівневих проблем освіти. Ненормальним є й те, що НАПН України – головний осередок освітянської науки в державі – не може виступати ініціатором експерименту. Тому спільно з МОН України слід розробити нове Положення, яке передбачало б охоплення експериментальною роботою навчальних закладів усіх типів та рівнів і, зрозуміло, участь у ній Академії не в ролі бідного пасинка.

Третє. Вжити дієвих заходів у напрямку інтеграції педагогічної науки з освітою, а саме:

 

• порушити перед органами державної влади питання про включення до складу НАПН бодай  по одному (для початку) навчальному закладу  всіх рівнів, починаючи з дошкільного закладу, загальноосвітньої школи і закінчуючи  педагогічним університетом, що кардинально скоротить шлях від отримання наукового результату до його апробації та впровадження;
• домогтися разом з НАН України та іншими національними галузевими академіями права  готувати не лише  кандидатів і докторів наук, а й магістрів дослідницького профілю з розміщенням у наукових установах академій частини державного замовлення.

 

На нашу думку,  такі заходи (поряд, зрозуміло, з іншими) можуть розглядатися як елементи моделі багатоканального зустрічного руху науки і освіти, котра має розроблятися з урахуванням історично зумовлених особливостей розвитку вітчизняної науки, головний продуктивний потенціал якої зосереджено в Національній і національних галузевих академіях, що передбачає його збереження, а не розпорошення. До  того ж пропоновані заходи не вимагають жодних додаткових коштів з державного бюджету, а  потребують лише їх перерозподілу.

Нарешті, хотів би торкнутися проблем, що нагромадилися в науково-організаційній роботі Академії. На початку свого виступу я навів приклад продуктивної новації у цій сфері, яка сприяє фундаменталізації наукових результатів. Однак, на жаль, спостерігається й протилежне. У відповідь на зауваження контролюючих органів – часто малокомпетентні або й абсурдні – у нас розроблено численні положення та рекомендації, які є  нерідко суперечливими і, головне, загрозливо скорочують час на власне наукову діяльність. Наукові частини інститутів  буквально тонуть у паперотворчості замість того, щоб займатися організацією наукової роботи. Тому пропоную створити громадсько-академічну  комісію з дебюрократизації наукової діяльності у складі найбільш авторитетних учених і заступників директорів з наукової роботи чи вчених секретарів, яка б системно проаналізувала, узгодила у часовому та змістовому вимірах і звела до розумного мінімуму внутрішньоакадемічну документацію. І взагалі – потрібно налагодити постійно діючу систему зворотних зв’язків з науковими колективами.

А на завершення скажу, що в роботі Академії, звичайно, є недоліки і невирішені проблеми. Але переважна більшість науковців чесно роблять свою справу, не маючи, як писав поет, зерна неправди за собою. Отже, обов’язок Президії, керівників усіх рівнів – дбати про те, щоб люди мали можливість працювати ще краще і з більшим задоволенням.