Проблеми сільської школи багатогранні і виходять далеко за межі сфери освіти, потребують комплексного і невідкладного вирішення. Сьогодні сільська школа і вчитель особливо виразно стоять на перетині державних, національних, професійних інтересів, в епіцентрі викликів часу. Минули ті часи, коли в XVII ст. архієпископ Антіохійський Павло Алепський писав, що в Україні «дітей як трави в полі».

У наш час монополізації сільськогосподарського виробництва крупним капіталом, розорення фермерських господарств, вироджується село, знекровлюється школа. Вже сьогодні налічується декілька тисяч сіл, в яких за останні 5 років не народилося жодної дитини, а кожні десять років з мапи України зникають 300 населених пунктів. Ще зовсім недавно діячі української культури називали село колискою нації. А сьогодні – ця колиска в хлібному волошковому полі без дитини.

На наш погляд, сьогодні, на новому етапі боротьби за українську державність і її незалежність, долаючи соціально-економічні, політичні виклики часу, державі і освіті слід подбати про програму відродження села  і сільської школи. Відійти від простих рішень, дискусій про доцільність існування того чи іншого навчального закладу в селі, до підтримки розвитку сільської школи. Не відмовляючись від проекту «Шкільний автобус», запропонувати, наприклад, виїзну систему надання освітніх послуг сільським дітям. Така практика з інших причин була у вітчизняній земській медицині в другій половині ХІХ − на поч. ХХ ст. Учитель взаємодіє з родинами, невеликими групами дітей за місцем їх проживання, надаючи там освітні послуги. Такий підхід досі використовується в північноамериканській і європейських освітніх системах.

Чим можуть допомогти педагогічні університети сільським школам? Насамперед, якісними педагогічними кадрами, які підготовлені до роботи в сільській школі. На основі аналізу, проведеному нашим університетським відділом підтримки освітніх ініціатив, професійного розвитку та кар’єри, по закріпленню випускників на селі, установлено, що біля 10% у містах і 5% в селах молоді спеціалісти залишають свою роботу вже на першому році.

Для успішного розв’язання цієї проблеми, слід, на наш погляд, по-перше, забезпечити якісний відбір абітурієнтів з сільського соціуму, дітей соціально адаптованих до умов праці і життя в сільській місцевості. 75 відсотків студентів нашого університету – діти сільських шкіл Київщини, Полтавщини, Житомирщини, Черкащини та ін. областей.

По-друге, посилити практичну складову підготовку вчителя сільської школи. В університеті запроваджена ознайомлююча (ІІ курс, 2 тижні), дидактична (ІІІ курс, 1 тиждень), виховна (ІІІ курс, 4 тижні), навчально-виробнича (ІV курс, 6 тижнів), переддипломна (Vкурс, 4 тижні), магістерська (VІ курс, 4 тижні) практики. Для цього задіяно 200 баз практики, половина з яких  у сільській місцевості.

По-третє, для підвищення рівня сформованості мотиваційно-ціннісного, когнітивного та технологічного компонентів готовності до професійної роботи в сільській школі, забезпечено проходження практики за місцем працевлаштування, дозволено студентам-випускникам поєднувати навчання і роботу в сільській школі.

До варіативної частини навчального плану введені спецкурси з нормативно-правового забезпечення роботи сільського вчителя, особливостей роботи в малокомплектній сільській школі, краєзнавчої, культурно-просвітницької роботи на селі тощо.

Для зміцнення зв’язків з сільською школою запроваджено проекти «Університетсько-шкільна бібліотека», серія видань «Історія сільської школи». Вчені університету разом з учителями та представниками громадськості села готують видання з історії школи, де відображується минуле і сучасне навчального закладу, разом із центром усної історії фіксуються спогади учнів, педагогів, односельчан, їх роздуми, оцінки подій і явищ суспільного життя. У таких працях фокусується історична пам'ять села, зокрема, про видатних учнів і педагогів, яких наслідують сучасні покоління молоді. Є історична пам'ять про школу – є її майбутнє, є перспективи села.

Важливим підсумковим етапом роботи педагогічного університету є розподіл молодих спеціалістів. З метою успішного проведення розподілу, відслідкування індивідуальної траєкторії професійного зростання випускників, їх закріплення за місцем працевлаштування, в університеті створено відділ освітніх ініціатив, професійного розвитку  та кар'єри. Цей відділ оперативно реагує на ринок «гарячих вакансій» педагогічного напряму впродовж року. У співпраці з ІТ-компаніями створено інтернет-ресурс «Саме тут» http: //sametut.org/, який допомагає студентам упродовж часу навчання відслідковувати провідні тенденції на ринку праці, а випускникам самопрезентуватися перед роботодавцями. Цей інтернет-ресурс дозволяє максимально візуалізувати вакансію, умови праці і побуту там, де буде працювати випускник. Упродовж першої половини 2013/2014 н.р. відділ отримав декілька сотень вакансій безпосередньо від навчальних закладів, які не увійшли до переліку замовлень обласних, районних управлінь та відділів освіти. Окрім того, на ресурсі зареєструвалося 282 навчальні заклади Київщини, керівництво яких має можливість у будь-який час розмістити наявні вакансії педагогічного напряму.

Підготовці нового вчителя, здатного успішно відповісти на виклики ХХІ століття, має сприяти не лише модерна матеріально-технічна, навчально-методична, інформаційна база, а й сучасний психолого-педагогічний підхід до відбору майбутніх учителів. У зв’язку з цим, на наш погляд, слід дозволити педагогічним університетам приймати профільний вступний іспит у себе, або ж певний відсоток професійно-орієнтованої молоді поза визначених рейтингів, відповідно до тієї місії, яку виконує вуз – готувати вчителя. Така практика має місце в північноамериканських  університетах, де визначальна роль відводиться історичній місії університету.

І на завершення. Сільська школа, її майбутнє значною мірою залежить від взаємодії сільської громади, органів місцевого самоврядування, їх співпраці з виробниками. Одним із прикладів може слугувати модель сільської школи, як соціокультурного центру неперервної шкільної освіти.    Про майбутнє школи мають дбати і сільська рада, і місцева агрофірма, і педагогічний колектив на чолі з директором. Адже школа є соціокультурним, освітнім, просвітницьким центром села, який акумулює духовність і традиції, національну ментальність, народні звичаї.

Отже, в нинішніх умовах кожну сільську школу слід розглядати як неповторний соціокультурний феномен нашого життя, а педагогічні вузи мають докласти максимум зусиль для національно-культурного і освітнього відродження українського села – колиски нації.

Віктор Коцур,

дійсний член НАПН України,

ректор ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний

педагогічний університет імені Григорія Сковороди»