Нове законодавство повинно створити умови для повноцінної інтеграції української науки в світовий дослідницький простір – так вважає наша фахова спільнота. Для досягнення цієї мети є різні шляхи. Сьогодні маємо аж чотири законопроекти про наукову і науково-технічну діяльність, зареєстровані в парламенті. У чому їхні спільні й відмінні риси, яку вони мають перспективу – про це йшлося під час слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти.

Китерії до цих законодавчих актів були вироблені під час парламентських слухань, які відбулися трохи більше року тому. Що ж саме має бути в новому законодавстві про науку?

Правила гри

– По­перше, сумісність із європейським науковим простором, – зауважує голова профільного комітету Лілія Гриневич. – Принципів кілька: прозорість державного бюджетного фінансування, чесна конкуренція, максимальна відкритість ринку праці для всіх дослідників, зокрема індивідуальних, академічна мобільність, максимально сприятливий обіг і передача наукової інформації. Ще одна базова цінність – демонополізація та децентралізація.

Перед законодавцями стоїть важливе завдання: з одного боку, забезпечити в науці рівний доступ до фінансування (в тому числі й грантового) для всіх, з іншого – не зруйнувати те, що десятиліттями напрацьовано в Україні. Альтернативні законопроекти відображають точку зору кількох груп впливу, серед яких Лілія Гриневич виділяє «консерваторів», які хочуть зберегти сьогоднішню ситуацію, а також «радикалів», котрі пропонують «рубати з плеча».

– Міжнародний досвід, зокрема й нашого північного сусіда­агресора, демонструє, що різкі кроки в реформуванні академії наук не привели до блискучих результатів, – зауважує голова профільного комітету. – З іншого боку, ми повинні рухатися вперед і не можемо уникнути демократизації, ротації кадрів, прозорого фінансування – правил гри, які сьогодні працюють в європейському дослідницькому просторі.

Під час слухань Лілія Гриневич заявила, що серед усіх інших урядовий законопроект має важливу перевагу – за своєю структурою він охоплює всі напрями необхідного реформування. При цьому вона апелює до регламенту Верховної Ради, який не дозволяє між першим і другим читаннями додавати нові статті. У разі презентації урядового законопроекту в парламенті, на думку голови профільного комітету, слід зауважити, що проект обов’язково буде доповнений положенням інших альтернативних законопроектів. При цьому в Лілії Гриневич є певні застереження: «Нам важливо не виростити нового «монстра», який монополізує всі рішення у сфері науки. Тому треба добре продумати процедури й участь усіх гілок влади в прийнятті рішень і формуванні наукової політики. У Конституції записано, що Верховна Рада відповідальна за формування державної політики, і це не може бути викинуто із закону».

Під час слухань слово було надано представникам авторських колективів або ініціаторам усіх чотирьох законопроектів. Урядовий – №2244­a – презентував заступник міністра освіти і науки Максим Стріха. Він окреслив основну мету проекту – відповісти на виклики часу і створити «дружній» до науковців текст. «Окрім фатального недофінансування науки маємо ситуацію, коли чинне законодавство у багатьох випадках є для науковців просто ворожим», – зауважив Максим Віталійович.

Урядовий законопроект як стратегічну мету зберігає положення про 1,7 відсотка ВВП на фінансування науки. Така норма закладена й у чинному законодавстві, але, як визнає і Максим Стріха, вона ніколи не виконувалася.

Одне з найсуттєвіших нововведень – створення Нацради з питань науки і технологій. Планується, що вона стане не лише вищим органом громадського контролю у сфері науки, а й серйозним механізмом ефективної взаємодії між представниками наукової громадськості, органів виконавчої влади і бізнесом.

До Наукового комітету Нац­ради входитимуть 24 провідні вчені, обрані відповідно до спеціальної процедури. Урядовий законопроект передбачає, що до комітету не можуть обиратися керівники наукових установ, організацій, ВНЗ. До речі, ця норма викликала неоднозначну реакцію наукової спільноти.

Науковий комітет формується ідентифікаційним комітетом – це ще новація для українського законодавства. Передбачається участь у ньому як українських, так і зарубіжних науковців. Найбільшу кількість членів ради становлять керівники центральних органів виконавчої влади, національної, галузевих академій наук, облдержадміністрацій, великих промислових підприємств.

Ще одна новація, про яку розповів Максим Стріха, – створення на базі Державного фонду фундаментальних досліджень Національного фонду досліджень України, який є незалежним, головним розпорядником коштів і створюється для стимулювання як фундаментальних, так і прикладних досліджень. Він надаватиме індивідуальні, колективні та інституційні гранти. Функції наглядової ради фонду здійснюватиме Науковий комітет Національної ради.

Чимало гострих дискусій викликає в науковій спільноті й питання національної, а також галузевих академій наук. Максим Стріха нагадав про деякі новації, які передбачає урядовий законопроект. Зокрема, вперше право голосу при виборі президії отримують не лише члени­кореспонденти й академіки, а й делеговані представники наукових установ. Уводиться й обмеження – всі виборні посади можна обіймати протягом двох термінів.

– Також дуже важливо, що законопроект встановлює норми, які прирівнюють науково­педагогічних працівників і ВНЗ за гарантіями до наукових установ і наукових працівників, – зауважив Максим Стріха.

Є в законопроекті і чимало положень щодо праці науковців. Зокрема, проект передбачає гнучкий режим робочого часу в науковій установі, що сприятиме науково­педагогічному сумісництву, створює систему державних молодіжних стипендій, премій і грантів.

Є й кілька важливих положень щодо розширення взаємодії академічної й університетської науки, як­от: можливість створювати тимчасові й постійні наукові колективи, спільні кафедри тощо. Законопроект уперше встановлює поняття державної дослідницької інфраструктури і державних ключових лабораторій, що є інструментом для зосередження сил на проривних напрямах наукових досліджень.

Заступник міністра акцентував увагу на тому, що законопроект окремо регулює питання грантів: вони надаватимуться виключно на конкурсній основі, безоплатно і безповоротно. Також дуже важливо: обладнання придбане на гранти після завершення проекту залишається у виконавців.

– Урядовий законопроект «Про наукову і науково­технічну діяльність» є компромісним, – наголосив Максим Стріха. – Ми намагалися врахувати всі можливі думки, крім тих, що в українській науці не треба змінювати нічого або замінити буквально все. Відтак, як і будь­який компроміс, законопроект нікого ніколи до кінця не задовольнить. Вважаємо, що він піде на користь вітчизняній науці. У разі його ухвалення в першому читанні він може бути доповнений важливими прогресивними положеннями альтернативних законопроектів.

Соціальна складова

Але до парламентської зали ще далеко… Як зауважив заступник голови Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти й один з ініціаторів законопроекту №2244 а­1 «Про внесення змін до Закону України «Про наукову і науково­технічну діяльність» Іван Кириленко, альтернативні проекти сформовані на загальній основі, мають чимало спільних положень, але є питання, які не знаходять однозначної згоди у науковому та й депутатському середовищі.

Іван Григорович вважає, що урядовий законопроект відстоює інтереси виконавчої влади: «Він занадто регламентує взаємодію МОН і суб’єктів наукової діяльності. Ми вважаємо, що наукою не треба керувати. Перед нею треба ставити завдання. Національна рада з питань науки і технологій, яку пропонується створити як консультативно­дорадчий орган при Кабінеті Міністрів, дублює функції МОН. Порядок формування цієї ради, її наукового комітету надзвичайно ускладнений і на практиці може бути не реалізований. З такою проблемою ми вже стикнулися під час формування Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти».

– Порівняно з чинним законом суттєво обмежуються статус і самоврядність академій, – зауважив Іван Кириленко. – Визначається, що діяльність академій наук спрямовується Кабміном, а по суті – міністерствами. Отже, створюються умови для управління наукою на рівні підзаконних актів.

Серед переваг законопроекту №2241 a­1 заступник голови профільного комітету визначає низку нововведень, що спрямовані на покращення соціального статусу науковців та їхнього пенсійного забезпечення. Наприклад, розмір пенсій пропонується встановити на рівні 80% заробітної плати вченого. Визначено, що рівень заробітної плати молодшого наукового співробітника має бути на рівні не нижче подвійної середньої заробітної плати у промисловості. Крім того, законопроектом визначається, що до 2025 року фінансування наукової сфери з усіх джерел мало вийти на рівень 3% ВВП. В урядовому, нагадаємо, 1,7%. От тільки чи з’являться кошти лише тому, що це прописано в законі?.. Тут уже тема для окремої розмови щодо реформування вітчизняної економіки.

Вносити зміни постатейно?

Директор Інституту фізики конденсованих систем НАН України (м. Львів) і один зі співавторів законопроекту №2244 а­2 «Про внесення зміни до Закону України «Про наукову і науково­технічну діяльність» щодо врегулювання окремих актуальних питань у науковій сфері та створення передумов її реформування» Ігор Мриглод вважає, що жоден з представлених законопроектів завдання реформування науки не забезпечує.

– Після дискусій у фаховій спільноті Львова дійшли висновку, що запропонований міністерством проект за цілою низкою критеріїв не можна назвати концептуально новим, його не можна вважати реформаторським, – розповідає Ігор Миронович. – Це радше латання старої свитини. Водночас зазначимо, що він містить цілу низку корисних положень. Як результат ми виступили із пропозицією до МОН виділити всі позитивні моменти нового законопроекту, який пропонувався міністерством, а в перехідних положеннях ініціювати початок роботи над концептуально новим законом.

Така пропозиція знайшла підтримку у фракції «Самопоміч», депутати якої і виступили ініціаторами законопроекту №2244 а­2. Автори проекту наголошують на його ключовому принципі – внесенні змін постатейно.

В усіх законопроектах чимало спільного. Так, у всіх передбачено створення Нацради з науки і технологій та Національного фонду досліджень. Чим же відрізняється законопроект №2244 а­2 від урядового?

– По­перше, способом обрання членів наукового комітету Нацради, – розповідає Ігор Мриглод. – Наш законопроект передбачає, що члени ідентифікаційного комітету, які мають бездоганну наукову репутацію та довіру в науковому середовищі, водночас повинні мати досвід роботи в конкурсних комітетах, що створені Європейською комісією. По­друге, спосіб обрання голови Національного фонду досліджень. У нашому законопроекті пропонується обирати голову на засіданні наукової ради фонду зі свого складу, а членів наукової ради фонду – через відбір ідентифікаційним комітетом. Важливим моментом є пропозиція закріпити належне фінансування фонду.

Своїм баченням майбутнього законодавства про науку поділився і співавтор проекту №2244 a­3, член Ради Північно­східного наукового центру НАН і МОН Валентин Чебанов. Він вважає, що всі подані законопроекти містять корисні ідеї, спрямовані на реальне реформування наукової сфери, зокрема, в усіх порушуються питання вільного графіку роботи науковця, мобільності, узаконюються довготривалі стажування, вирішуються проблеми наукового стажу тощо.

– Але перш ніж приймати будь­який із них за основу, треба визначитися, що ми хочемо від реформи наукової сфери, – вважає Валентин Анатолійович. – Сьогодні реформу намагаються звести до питань, хто і ким буде керувати, ким буде контролюватися Національний фонд досліджень, НАН тощо. У проекті МОН простежується бажання сконцентрувати всю повноту влади в науковій сфері в руках Кабміну.

Коли робоча група Північно­східного наукового центру, до складу якої входили як молоді учені, представники ВНЗ, наукових інститутів, галузевої науки, проаналізувала проект закону МОН, то підготувала спільно з НАН перелік пропозицій.

Але, на думку Валентина Чебанова, пропозиції ці були враховані в недостатньому обсязі. За його словами, це й змусило створити альтернативний законопроект, який, як визнає його співавтор, у принципі базується на проекті МОН.

– Із усіх проектів можна взяти раціональні ідеї і скласти з них нехай не ідеальну, але ефективну версію майбутнього закону, – вважає Валентин Анатолійович. – Зокрема, в законопроекті 2244 а­1 гарно виписані положення щодо бюджетного фінансування науки, соціальних питань, оплати праці. Законопроект 2244 a­2 містить чудово виписані прикінцеві положення, пропонує «елегантний» варіант оподаткування грантів.

Пропозиція авторів законопроекту №2244 a­3 – обрати один, базовий проект. Потім на базі комітету створити робочу групу із залученням представників усіх авторських колективів, яка проведе консолідацію обраного проекту з трьома іншими, а після цього отриманий варіант винести на громадське обговорення.

Замість післямови

– Міністерство насправді готове підтримати абсолютну більшість пропозицій, які пролунали, – підсумував дискусію Максим Стріха. – У відповідь готовий відповідально сказати: урядовий законопроект навіть суттєво зменшує повноваження МОН. Більше того, секретаріат Кабміну дуже нас критикував на засіданні уряду за те, що ми начебто передаємо повноваження виконавчої влади громадським структурам. Вважаю, якби законопроект був би ухвалений, не було б багатьох проблем у повсякденному житті науковців. Документ побудований так, аби полегшити життя наукової установи і конкретного науковця.

Отже, тепер слово за профільним комітетом. Його голова Лілія Гриневич запевняє: рішення буде прийматися з урахуванням думок, що пролунали під час слухань. А палітра їх була досить строката – маємо декілька варіантів. Перший – узяти за базовий у першому читанні урядовий законопроект. Другий – узяти за базу законопроект 2244 а­1. Третій – вносити лише точкові зміни до чинного закону. Четвертий – зробити новий закон на базі усіх чотирьох законопроектів.

– Ситуація у країні є надзвичайно складною, – зауважує Лілія Гриневич. – Якщо зараз ми будемо заговорювати проблему, створювати нові робочі групи, пробувати писати нові редакції, концепції, а потім ще рік попрацюємо над законом, то можемо найближчим часом не отримати потрібних змін, які полегшать функціонування наукових установ і життя окремих науковців. Нам треба обрати, які позиції потребують термінового ухвалення у парламенті.

Дмитро ШУЛІКІН, «Освіта України»

Компетентно

Михайло Ільченко, проректор Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут», голова Ради проректорів із наукової роботи вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації та директорів наукових установ Міністерства освіти і науки України:

– Наша рада тісно співпрацювала з робочою групою МОН. Було враховано дуже багато пропозицій, які виходили від представників університетської науки. Хочу як позитив відзначити, що в законопроекті вперше пропонується встановлювати статус наукової установи вищим навчальним закладам через механізм їх державної атестації.

Другий позитивний момент – запровадження для ВНЗ базового бюджетного фінансування. По-третє, у проекті знайшли відображення інтеграційні процеси університетської й академічної науки. Досвід показує, що установи подвійного підпорядкування – це найбільш ефективні структури, які створило життя. Ще один плюс – надання права бути співзасновниками господарських товариств вищим навчальним закладам. Тут ідеться про розвиток інноваційної діяльності в університетах.

На жаль, стан нашої науки погіршується. Але ми працюємо, незважаючи на перепони. Наприклад, сьогодні за викладачами заборонено зберігати зарплату за час перебування у відрядженнях як сумісників. Ще одна проблема – митні побори на обладнання, яке передається безкоштовно з-за кордону. Також – затримка паспортів бюджетних програм, через що штатні працівники не можуть отримувати зарплату.

Висновки такі: в основу подальших дій покласти урядовий законопроект, урахувати позитивні моменти з інших, зокрема щодо системи фінансування, соціального статусу науковців.

Президент Національної академії педагогічних наук України
Василь Кремень:

– Як науковці ми дійсно хочемо якнайприхильнішого ставлення до науки, починаючи від 3% ВВП і до всього іншого, що є в різних законопроектах. Як громадяни України маємо бути свідомі, що ситуація в економіці не дозволяє нам сподіватися на це.

Як політик я сказав би, що ми повинні якнайшвидше домогтися прийняття закону «Про наукову і науково-технічну діяльність». Затягування цього процесу буде грати проти нас із вами, адже економічна ситуація країни ривка вперед не зробить. Невідомо також, якою буде військова ситуація, а у громадській свідомості популісти посідають усе більшу і більшу значущість.

Якщо ми тим чи іншим чином затягнемо процес ще на рік, то потім будемо мріяти про той законопроект, який сьогодні є, але його вже не буде.

Моя порада – визначити один із проектів і прийняти його у першому читанні. Пропонуємо через кілька обставин базуватися на законі Кабміну. По-перше, він найтриваліше готувався і є найбільш системним. По-друге, він пройшов через Кабмін, у тому числі й через Мінфін. Це не означає, що нашу академію все влаштовує в цьому проекті. Думаю, що треба докладніше подивитися на спосіб формування і функції Нацради. Вважаємо, необхідно посилити роль національних академій як головних незалежних науково-експертних організацій.

Опубліковано в газеті «Освіта України», № 38 від 21 вересня 2015 року