УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ І ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

В України сьогодні – чимало викликів, і досвід успішних освітніх і наукових держав Європи для нас є надзвичайно цінним. Метою українсько-німецького форуму «Освіта, наука, інновації в університетах: актуальні виклики» є налагодження тісного співробітництва між МОН України і Федеральним міністерством освіти і наукових досліджень ФРН, Спілкою ректорів України і Конфедерацією ректорів Німеччини, а також ВНЗ двох країн щодо освітянських програм, наукових досліджень та інновацій в університетах, налагодження академічної мобільності студентів, викладачів, науковців.

Нині в Україні активно працюють над новим законом «Про науку і науково­технічну діяльність». Це один із важливих напрямів реформ, які так потрібні країні. Як зазначив під час відкриття форуму міністр освіти і науки Сергій Квіт, новий закон повинен подолати недоліки пострадянської системи науки, яка склалась у країні. На прийняття нового законодавчого акта очікуємо вже у першому півріччі.

Подолати розрив

– Ми співпрацюємо з колегами з колишнього «соцтабору», – розповів міністр, – Зокрема, ми досконало вивчали польську і словацьку системи. Бачимо чимало спільних проблем, але в Україні вони більш загострені. Наприклад, якщо серед членів Польської академії наук 80 відсотків працюють в університетах і 20 – в академічних інститутах, то в Україні переважна більшість – саме в академічних установах. Найближчим часом будемо виправляти ситуацію, що склалася за радянських часів, коли освіта і наука існували ніби паралельно.

Участь у наукових дослідженнях, їхня «вага» і власне наука як критерій якості мають бути на першому місці, коли йдеться про якість наших вишів. Таке переконання висловив Сергій Квіт, зауваживши, що зближення освіти і науки вимагатиме участі наших академічних інституцій у відкритті разом з університетами спільних магістерських і докторських програм.

– Ми повинні взяти за взірець німецькі науково­дослідні центри й організовувати наукові дослідження так як в Європі, – резюмував міністр. – Розвиток наукових досліджень в Україні потребує осучаснення, нових зразків, наукометричних критеріїв для оцінки наших університетів і науково­дослідних інститутів.

Українсько­німецькі горизонти

У сучасних реаліях українська вища школа все більше орієнтується на західних партнерів. І ця співпраця надалі лише поглиблюватиметься. Сьогодні двостороннє українсько­російське співробітництво є неможливим через зрозумілі причини.

– Ураховуючи досвід та потужності університетів України і Німеччини, ми вважаємо, що сьогодні є потенціал і всі можливості надати новий якісний імпульс нашій співпраці, – переконаний ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леонід Губерський. – Особливої ваги в сучасних умовах набувають питання поглиблення нашої співпраці в міжнародних програмах ЄС: «Еразмус» та «Горизонт 2020», реалізації спільних інноваційних проектів.

Одним із результатів двосторонньої співпраці стало створення у листопаді 2009 року на економічному факультеті КНУ імені Тараса Шевченка українсько­німецької кафедри Центру екологічного менеджменту та підприємництва.

– Можливості міжнародного наукового співробітництва сьогодні для України є критично важливими, адже саме вони дають змогу бодай частково компенсувати наслідки недофінансування з бюджету, – зауважив заступник міністра освіти і науки Максим Стріха.

Вітчизняний наголос

Головною проблемою сьогодні є недостатня взаємодія між різними секторами національної науки. «Сьогодні всі в країні розуміють, що між університетами й академією має бути глибша взаємодія, – зазначає Максим Стріха. – Знайдено ефективні канали, які мають до цього привести, але, вочевидь, маємо пройти достатньо довгий шлях».

Ще одну проблему Максим Віталійович вбачає в тому, що в державі немає державного органа, який би міг відповідати за здійснення усієї державної наукової політики. Наприклад, МОН має реальні повноваження щодо адміністрування лише університетського сектора науки, водночас сектор академії наук, а також так званий сектор виробничої науки лишаються значною мірою поза впливом міністерства.

Іншою проблемою є запровадження сучасних принципів фінансування наукових досліджень і експертизи, на що нашаровується і надзвичайно низький рівень фінансування наукових досліджень в Україні.

– У нас є достатньо розвинене законодавство з питань освіти і науки, визначені пріоритети розвитку науки і технологій, – визнає Максим Стріха. – Однак структура водночас лишається достатньо застарілою. Якщо дослідження в потужних наукових державах зосереджені значною мірою на науках про життя (Life sciences), то в нас залишився ще успадкований від радянських часів наголос на технічні науки. Ми розуміємо, що ця система має бути трансформована, і тематика досліджень – приведена до того, що є в світі, при цьому враховуючи наші національні особливості.

Наука старіє?

Історично склалося, що на НАН припадає більш як половина державного фінансування науки в Україні. На всі університети – для порівняння – трохи більше однієї десятої. Максим Стріха вважає, що ця диспропорція мусить бути виправлена, але не за рахунок зменшення фінансування НАН, а шляхом відкриття нових можливостей для університетів.

Ще однією величезною проблемою української науки є те, що її основу складають дослідники старшого віку. Утворилась демографічна яма, зумовлена процесами 90­х років, коли дуже багато активних дослідників виїхали за кордон.

Заступник міністра наголошує, що останні процеси змін у пенсійному законодавстві України, ті вимушені кроки, які зробили уряд і парламент, обмеживши право пенсіонерів водночас працювати й отримувати пенсію, матимуть дуже тривожні наслідки для науки. Адже може бути «вимито» багато пенсіонерів, на яких трималася значна кількість досліджень. За даними НТУУ «КПІ», нині можуть піти на заслужений відпочинок приблизно половина людей, які очолювали наукову тематику, що фінансувалася МОН.

Упізнаваність у світі

Максим Стріха окреслив ще кілька викликів вітчизняної науки. Наприклад, низька упізнаваність українських наукових журналів. В Україні видається близько трьох тисяч таких періодичних видань, але лише кількадесят із них є у міжнародних наукометричних базах. Не меншою проблемою є й підвищення результативності патентної активності наших науковців.

Сьогодні містків від науки до виробництва справді обмаль, проте певні історії успіху все-таки є. Зокрема, активно починають роботу наукові парки.

«Ескізи» нового закону

На більшість з озвучених викликів має відповісти Закон України «Про науку і наукову діяльність». Під час форуму Максим Стріха презентував кілька його статей, які вже майже погоджені зі всіма основними «гравцями», тому є великі шанси, що вони будуть відображені у кінцевій редакції.

Зокрема, планується створення Національної наукової ради, яку очолюватиме прем’єр­міністр, а його заступником буде міністр освіти і науки. До складу ради повинні увійти представники виконавчої влади, які є гравцями на науковому полі, а також – представники наукової спільноти, до того ж справжні лідери наукової думки, а не адміністративне керівництво тієї чи іншої установи.

– Така наукова рада мусить бути майданчиком для вироблення основ наукової політики, діалогу між владою і громадськістю, координації зусиль усіх органів влади у здійсненні єдиної державної наукової політики, – наголошує Максим Стріха.

На основі нинішнього Фонду фундаментальних досліджень планують утворити Національний дослідницький фонд для грантового фінансування досліджень усіх секторів національної науки в рамках визначених пріоритетів. Наукова частина Національної наукової ради мусить відігравати роль наглядової ради цього фонду.

– Значна частка фінансування національної науки мусить розподілятися на грантовій основі саме з цього фонду, – конкретизує заступник міністра. – Йдеться і про університетську, і про позауніверситетську науку.

Щодо статей закону, які описуватимуть діяльність НАН і галузевих академій, ще тривають експертні дискусії. Вочевидь, буде і полеміка, пов’язана з питаннями найбільш оптимальних шляхів підтримки інноваційних процесів і комерціалізації технологій. За словами Максима Стріхи, всі ці речі в умовах дуже складної бюджетної ситуації наражаються, насамперед, на спротив Мінфіну.

Критерії ефективності

Українські і німецькі науковці продовжили обмін досвідом під час роботи секцій. Директор департаменту науково­технічного розвитку МОН Дмитро Чеберкус зауважив, що в Україні планують адаптувати принципи управління у сфері науки, розподілу повноважень і взагалі взаємодію з науковою громадськістю. Вони мають бути зрозумілими європейським партнерам.

– Також хочемо у реформах, які проводитимемо з науковою громадськістю, виробити принципи і критерії оцінки ефективності наукової діяльності ВНЗ і наукових установ, – повідомив директор департаменту. – Адже якщо держава гарантує певний обсяг фінансування і надає певну автономію ВНЗ щодо формування тематики і фінансування наукових розробок, то на певному етапі має контролювати й ефективність використання коштів – не за кожним проектом, а взагалі оцінювати наукову діяльність вишів.

Розвантажити дослідників

Начальник відділу «Науково­дослідне управління – підтримка науки» Університету м. Кельн Матіас Хендрікс поділився досвідом функціонування свого підрозділу, в якому працює 47 співробітників. Роботи вистачає всім, що й не дивно, адже Кельнський університет – це 50 тисяч студентів, майже 600 професорів і більш як 5 тисяч наукових співробітників. А загальний бюджет становить ледь не півмільярда євро.

Німецький колега зауважує, що для України відкривається великий шанс у рамках програми «Горизонт 2020». Але якщо гранти надаються великому консорціуму, все залежить від можливості використати кошти згідно з усіма вимогами Європейського Союзу і відповідним чином прозвітувати. Саме цими питаннями й опікується відділ Матіаса Хендрікса – і звіти готують, і розрахунки проводять. Загалом сьогодні відділ адмініструє приблизно дві тисячі проектів обсягом близько ста мільйонів євро.

Серед організацій і установ, які надають університетові відповідну підтримку й гранти – Фонд Гумбольдта, Федеральне міністерство освіти і науки, Конференція ректорів Німеччини, DAAD, Європейський Союз, приватні фірми тощо.

– Науковці повинні мати можливість стовідсотково присвятити себе дослідженням, їх треба максимально звільнити від виконання адміністративних завдань, – переконаний Матіас Хендрікс. – Для цього і були створені відповідні структури підтримки. Наприклад, допомагаємо при оформленні заявки до «Горизонту 2020».

«Сервіс», який надається вченим, починається з дорадчої підтримки, продовжується інформуванням про організаційні аспекти виконання різних процедур, зокрема й комерційних. Відповідно до тих правил, які визначає донор, зазвичай вимагається ведення звітності, особливо тоді, коли проект розрахований на кілька років.

– Для успіху проекту, для подальшої можливості й надалі залучати кошти, потрібно належним чином написати звіти – і наукові, і комерційні, зауважує Матіас Хендрікс. – Щоб науковці не зверталися до донорів, ми самі виконуємо ці складні процедури.

Виникають у німецьких колег і певні складнощі. Наприклад, донори інколи не мають єдиних підходів. Скажімо, у федеральному міністерстві інші формуляри заявок, аніж в дослідницькому товаристві. Для науковців було б простіше, якби схема заявок була єдиною. А щодо університету, то це б зекономило фінансові і кадрові ресурси.

Хто визначає теми?

Одні із найпопулярніших запитань, які представники нашої вищої школи поставили німецьким колегам, стосувалися системи визначення дослідницьких тем і ролі у цьому процесі бізнесу, держави, об’єднань університетів, ЄС тощо.

– Вимоги промисловців чітко сформульовані, – розповів Матіас Хендрікс. – Бізнес зацікавлений у втіленні конкретного результату. Якщо йдеться про донорів, то є великі теми, які визначаються на державному або регіональному рівнях, а університети орієнтуються на ці «директиви». Підтримка найпотужніших вишів сфокусована на темах, які мають довготривалий характер.

Але при цьому актуальність і перспективність тематики оцінюється саме конкретними компетентними дослідниками, а держава дуже м’яко підтримує це. Фонди, різноманітні об’єднання в Німеччині створені шляхом самоорганізації науковців. Якщо говорити про федеральне міністерство, то воно часто опитує експертів і визначає актуальні питання чи загальні теми. Тобто і тут «основа» розробляється саме дослідниками.

Щодо грантів Європейського Союзу, то ЄС визначає «генеральну лінію», а також певну систему оцінки, але на основі експертних спроможностей науковців.

– Орієнтуються не на думку чиновників, а на сприйняття самих учених, – зауважує Матіас Хендрікс. – У міжнародному науковому співтоваристві знають, хто кращий – отримав важливу премію і заслуговує на підтримку. У структурах ЄС дослухаються до фахової думки.

 Дмитро ШУЛІКІН, газета «Освіта України», №11-12 від 13 березня 2015 року