Пішла у вічність унікальна, неймовірна особистість – Павла Іванівна Рогова. Залишила по собі величезний спадок – а її відсутність одразу й надовго відкрила в просторі «енергетичний дефіцит». У неї не було довжелезного списку регалій і нагород, але те, що їй вдалося здійснити, вимірюється епохами.

Павла була надзвичайно обдарованою, але перший її талант, який виказав себе раніше за інших – музикальність і чудовий голос, визначив напрям усього її життя. Вона мріяла стати оперною примою. Тою примою, яка щоденною титанічною працею (якою є праця справжнього музиканта), осмисленням і втіленням духовної складової людського існування в співі заслуговує на захоплення й аплодисменти. Не судилося стати оперною дивою.

Правда, її відібрали як обдаровану дитину для навчання у Київській музичній школі-інтернаті. Рання самостійність, простуди – й унікальний голос втрачено. Їй пропонували кар’єру артистки оперети – та це не її амплуа.

Вона зберігає в собі мрію й терпляче йде життєвими стежинами. Отримує освіту в Київському педагогічному інституті, працює в Національній парламентській бібліотеці. Сім’я, дочка, мама… Усе як у всіх. Та от мрія – залишилася, і не дала стати такою, як усі... Тільки тепер, у 90-ті, помножена на внутрішню зрілість, патріотизм, відчуття гідності національного відродження незалежності України, – шукає втілення за допомоги енергії творення. Павла Рогова, стає директором Центральної освітянської бібліотеки й прагне відшукати напрям найбільшої продуктивності роботи установи.

Як мовлять, долі не обійдеш. Утворення Національної академії педагогічних наук України наштовхує на конструктивну, плідну ідею – об’єднання педагогічної науки й бібліотечної справи для потреб освіти. Ця геніальна ідея знаходить підтримку подвижника інноваційного розвитку України, тодішнього міністра освіти і науки Василя Кременя й інших державників. І тоді на культурному обрії нашої країни виникає Науково-педагогічна бібліотека України у складі Національної академії педагогічних наук, директором якої стає Павла Рогова.

Завдяки неймовірним зусиллям Павли Іванівни й очолюваного нею колективу за короткий час заявила про свою, потрібну галузі роботу, наукова бібліотека. Період її становлення співпав з періодом інноваційного розвитку. Неймовірна жінка – Павла Рогова – тендітна й ніжна, вольова й незламна, водночас була всім. Диктатором і гнучким політиком. Демократичним організатором і безстрашним захисником ідеї. Одночасно ставала науковцем-дослідником історії освітянських бібліотек і спеціалістом-будівельником з укріплення фундаменту й обладнання покрівель. Турботливою, щирою господинею освітньо-культурної установи й «перпетуум мобіле» безкінечних інновацій. Викладачем НПУ ім. М.П. Драгоманова й виконавицею романсів. Учасником численних наукових форумів і пропагандистом культурно-освітньої розбудови суспільства. Автором та ініціатором нескінченної низки наукових праць, пов’язаних із діяльністю бібліотеки, і душею численних мистецьких заходів, що проводилися в її стінах… Тут, у Державній науково-педагогічній бібліотеці імені В.О. Сухомлинського, де твориться наука сучасного бібліотекознавства, відбуваються наукові конференції й круглі столи, презентації наукових і художніх видань, зустрічі з видатними людьми сучасності, звучить класична музика й народний спів, зачаровує поетичне слово й заворожують художні полотна…

Життя однієї особистості – що воно може важити в бурхливому потоці сучасності? Дуже багато. Якщо ця особистість – Павла Рогова. Її відданість ідеї розбудови ДНПБ імені В.О. Сухомлинського, що означала для неї розбудову незалежної України, можна порівняти лише з переконаністю діячів українського бароко – історичного періоду становлення української нації. Те, що їй вдалося здійснити, можна порівняти із результатом діяльності наших видатних постатей тих часів – відстоювання української окремішності, національної гідності, демонстрації здатності до створення культурних цінностей світового масштабу.

Тепер ДНПБ імені В.О. Сухомлинського – невід’ємний складник наукового рельєфу України, суб’єкт міжнародної наукової діяльності, центр науково-педагогічного бібліотекознавства, організатор і модератор мережі освітянських бібліотек та всього іншого, що вже увійшло природним чином у наше життя, без чого нині обійтися вже неможливо.

Павлу Рогову  можна було обожнювати, за ті ж самі якості – не терпіти, але ніхто не міг залишитися байдужим. Певно, кожен, хто з нею стикався, залежно від свого масштабу, – або ставав іншим, або мав відмітину на все життя. Вона теж не була байдужою, навіть виключно небайдужою – до підлості й егоїстичності, до духовної порожнечі, до лінощів, до небажання працювати, до агресивної тупості, до ницих бажань… Вона боролася за все прогресивне й високе проти всього низького й потворного і дуже часто – ціною свого власного життя.

Щедра на любов, вірна в дружбі, винятково елегантна й завжди вишукана. І як вона все встигала? Якось вона подарувала мені годинник і промовила із застереженням: «Час іде!..»

Може, саме ця думка про невблаганний час підтримувала в ній нестримний вогонь творчого горіння, служіння загальній справі.

Але її мрія здійснилася. Серед шляхетного жіноцтва, і не лише українського, а й міжнародного, саме вона, Павла Рогова – перша серед рівних –  заслуговує на винятково престижне наймення – Prima Donna. Ймення, яке виборюється талантом, подвижницькою працею й висотою помислів.

Віват, Примадонна Павла! Для вас ці овації!..

Лідія Ткаченко,
журналіст,
за дорученням однодумців, соратників, друзів, колег