Доповідь Василя Кременя,

президента НАПН України, президента Товариства "Знання" України,

академіка НАН України і НАПН України

ОСВІТА,  ОСОБИСТІСТЬ  І  СОЦІАЛЬНИЙ  ПОСТУП

За формальними показниками – за відсотком дітей, що навчаються в школі, відсотком тих, хто отримує середню та вищу освіту, українці є однією із найбільш освічених націй у світі. Чому ж українці в цілому живуть гірше, ніж інші народи, у яких, до речі, немає такого чорнозему, корисних копалин, гірші кліматичні умови?

Причин такого становища багато. Частина з них лежить в історичній і соціальній площині, у світоглядних постулатах. Ми ж зосередимося на одному – нашій освіті: наскільки вона сприяє успішності кожного громадянина і країни в цілому. Тоді зрозумілим стане те, що і як треба змінювати в освітній сфері.

Перша методологічна проблема нашої освіти полягає в тому, що процес навчання досі зосереджений часто на тому, щоб учень формально оволодів певною сумою знань. Діє своєрідна адміністративно-командна система в освіті, в основі якої оцінка кількісних характеристик формально засвоєних результатів навчального процесу. І чим більше дитина навантажена якимись знаннями і більше їх зможе, часто механічно, відтворити при контролі, тим успішнішим вважається процес навчання.

Недостатнім є взаємозв’язок між засвоєними знаннями і творчим розвитком особистості. Із поля зору вчителя часто випадає саме розвиток і саморозвиток дитини, її особистісне самодостатнє становлення. У результаті після закінчення відповідного рівня освіти часто маємо формально освічену людину, носія певної суми знань, але недостатньо особистісно розвинену людину, нездатну проявити у житті й діяльності усі свої потенційні можливості. Суспільство, що має критичну масу таких людей, неспроможне до динамічного інноваційного розвитку, що якраз і визначає нині місце кожної нації під сонцем.

Друге (пов’язане із попереднім) полягає в тому, що система контролю під час навчання учня переважно передбачає лише оволодіння знанням як таким, а не в його діяльнісному застосуванні. У підсумку засвоєння знань завершується, в кращому випадку, їх розумінням, але не вмінням використовувати їх у житті. При такій освіті знання на індивідуальному рівні дуже швидко втрачаються, а діяльність індивіда не набуває знаннєвого характеру.

Третє. Наша освіта недостатньо вчить учитися. Нині ж це одна з визначальних характеристик сучасної успішної людини, яка прагне досягти високих кар′єрних результатів. Тому доцільно переглянути чинні стандарти і програми, всю методику навчання, щоб реалізувати цю наскрізну, надпредметну складову змісту середньої освіти – формуванню загальної навчальної компетентності, тобто уміння вчитися впродовж усього життя. 

Четверте. Нещодавно вчені НАПН України за участі науковців із Національної академії медичних наук України здійснили неупереджений, об’єктивний і всебічний аналіз освітніх документів та навчально-методичного забезпечення освітньо-виховного процесу й  підготували науково-аналітичну доповідь. Було зроблено висновок, що всі складники нормативної бази змісту освіти (стандарти, навчальні плани і програми) потребують перегляду, оскільки хибують на надмірний обсяг навчального матеріалу, переобтяжені другорядним або таким, що не відповідає віковим пізнавальним можливостям учнів. Спостерігаємо й нераціональне структурування змісту навчальних предметів і курсів. Так, наприклад, згідно з типовими навчальними планами нинішнім старшокласникам у кожному класі доводиться вивчати понад 20 навчальних предметів, з них, від 6 до 9 одногодинних (а то й півгодинних). Педагогічною наукою давно доведено, що ефективність таких курсів дуже низька, здебільшого близька до нуля.

Зараз НАПН України працює над Концепцією нової 12-річної середньої школи, яка, сподіваємось, буде введена новим законом про освіту. Всі ці недоліки ми врахуємо.

П’яте. Традиційний спосіб навчання (класичний урок) нині часто не є цікавим для дитини. Завдяки сучасним технологіям дітям пропонується величезний спектр віртуальних комп’ютерних розваг, що підміняють діяльнісну функцію самої дитини симулякром діяльності й водночас мають потужний емоційний вплив. У цих комп’ютерних заняттях дитина – суб’єкт, супер-герой, менеджер свого й чужих життів тощо. У навчанні ж у більшості випадків спрацьовує не стимул інтересу, а інші чинники, як от: повинність, страх бути покараним, сформована в будь-який спосіб звичка до повсякденного відвідування школи, запам’ятовування й переказу відповідного матеріалу тощо. Від примусового навчання пряма дорога до вимушеної зайнятості в економіці, що ніколи за такого стану справ не буде ефективною.

Інший бік цієї проблеми, пов′язаний із застосуванням ІКТ у навчально-виховному процесі й запровадженням навчальної дисципліни "Інформатика", – особливу увагу потрібно звертати на інформаційну безпеку, захист дітей від комп’ютерної залежності, етику спілкування в мережному просторі тощо.

Шосте. Освіта України в своїй більшості ще не формує розвинуте почуття свободи у дитини, хоча успіхи тут є більш значимі, ніж в вирішенні інших проблем. І Майдан 2004 р., і Євромайдан 2013-2014 рр. не були б можливими без молоді, сформованої вже в інших суспільних умовах, в дещо іншій системі освіти. Але нерозумні обмеження і самообмеження свободи ще властиві освіті, особливо на рівні навчальних закладів і взаємовідносин вчителя (професора) і учня (студента).

Зрозуміло, що перераховані (а можна було б додавати ще) недоліки вкрай негативно позначаються на самореалізації в житті й діяльності такої людини, що перебувала в означеному освітньому середовищі України. Отже, виявляється, українці – талановита, працездатна й освічена нація, але – не завжди по-сучасному.

В результаті ж це акумулюється в повільний, не інноваційний розвиток країни та її економіки. Євромайдан, як вибух, дав заряд змінам у суспільстві, але ж післямайданна дійсність далека від очікуваної. Народ, і зокрема конкретну людину, змінити лише революціями неможливо, для цього треба змінити освіту, яка готує нові покоління людей.

Яку людину повинна готувати сучасна освіта? Ось деякі міркування.

Перше. Світ вступив в інноваційний тип прогресу. Затребуваною в будь-якій галузі суспільства є інноваційна людина, тобто людина із інноваційним типом мислення, інноваційною культурою і здатністю до інноваційного типу діяльності. Така людина має бути здатною сприймати зміни, творити зміни, жити у постійно змінюваному середовищі – нові знання, нові ідеї, нові технології, нове життя.

Друге. У світі все більше утверджується суспільство знань. Аби не відстати від прогресивних змін, людина має формуватися як знаннєва, для якої знання є основою життя й діяльності, методологією пошуку й прийняття рішень. Мало – побороти відстань між засвоєними знаннями й діяльністю людини, треба зробити знання основою всієї поведінки і життя людини у будь-якій сфері, її сутнісним стрижнем. Для такої людини навчання, отримання нової інформації є сутнісною рисою способу життя. Людина розумна в ХХІ столітті, це людина, що постійно навчається.

Третє. Інформаційно-комунікаційні технології охопили весь світ, усе більше визначають долю людей і народів. По-суті, формується світове мережне суспільство. Людина має бути готовою до життя й успішної діяльності у такому суспільстві, тобто бути "мережною людиною".

Четверте. Розвиток техніки й технологій суттєво розширив і динамізував інформаційно-комунікативне середовище, в якому живе сучасна людина. Щоденно людина вступає в безліч різноманітних контактів. І для того, щоб бути самою собою, а тим більше ефективно діяти в сучасному світі, людина має адекватно почувати себе в кожному із цих контактів, зберігаючи власну тотожність. Вона має бути розвиненою самодостатньою особистістю, здатною бути самостійним і відповідальним суб’єктом сучасного інформаційно-комунікативного середовища.

П’яте. Об’єктивний процес глобалізації показує, що сучасний суспільний розвиток залежить не лише від зусиль кожного народу, але й від того, як цей народ, країна, а особливо ж людина взаємодіє зі світом, іншими країнами та суб’єктами діяльності.  Розуміння співвідношення глобального й особливого, загального й власного, розмежування необхідного й бажаного, допустимого й забороненого – ознаки  глобалістської  людини. Тільки така особистість може бути ефективною в глобальному просторі. У підготовці такої людини багато завдань – від відповідної світоглядної підготовки до вільного володіння англійською мовою.

Шосте. Готувати глобалістську людину, але патріота України – це завдання є вкрай актуальним. Глобалізація – це не лише зближення націй, народів, утворення спільного економічного простору, єдиного неба тощо, а нерідко – загострення суперництва, а то й протиборства народів. Особливо це відчувають народи, які відносно недавно поновили власну державність і стали суб’єктами світового простору. Це стосується й України, яка піддана навіть прямій агресії – з боку Росії.

Сьоме. Динамічні зміни в світі й зокрема в Україні обумовлюють необхідність формування відповідних ціннісних орієнтирів людиниі в освіті, і в суспільстві загалом. Є вічні загальнолюдські цінності, без дотримання яких неможливе саме існування сучасного цілісного й крихкого світу. Серед них є такі, значення яких стало особливо актуальним. Але є й інші, час яких відійшов у минуле і які стримують розвиток і людини, і суспільства. Про все це треба мати чітке уявлення. Але це тема окремої розмови.

Як же маємо змінити українську освіту? Назву лише окремі принципові моменти.

Перше і основне полягає у тому, щоб реформувати всю освітню систему на основі утвердження принципу дитино- чи студентоцентризмуяк базового принципу організації навчального процесу і всієї системи відносин в освіті, навчальному закладі, зокрема між тим, хто навчає і тим, хто навчається. Дитино- або студентоцентризм я розумію як максимальне наближення освіти, навчання і виховання конкретної дитини до її сутності, здібностей і життєвих планів.

По-друге, треба організувати всю систему освіти в Україні на основі компетентнісного підходу. Не "предметоцентризм", а – підпорядкування усіх навчальних планів і програм формуванню відповідних компетенцій в учня, студента і взагалі у того, хто прийшов навчатися. Сформулювавши об’єктивно необхідні компетенції для людини і професіонала ХХІ століття, ми зможемо, зокрема, усунути ті недоліки в освіті, про які йшлося в першій частині статті.

По-третє, надання реальної автономії кожному навчальному закладу і свободи вчителю, викладачеві. Державна атестація – за результатами ЗНО після основної та старшої школи. До речі, це атестація не тільки учня, а й конкретно вчителя-предметника. Усі інші оцінки, що виставляє вчитель у процесі навчання – це взаємовідносини лише між вчителем і учнем, а не підстава для оцінки роботи вчителя директором школи чи тим більше – іншими керівниками. Не може вчитель оцінювати себе сам. Його оцінка в тому, як його учні склали державну атестацію.

Інша річ, ЗНО має орієнтувати учнів, учителів і школу на навчальний процес у контексті сучасних вимог до людини, а не на механічне відтворення знань.

І останнє. Потрібно провести зміни в мережі навчальних закладів.

Реальне профільне навчання у середній загальноосвітній школі можна здійснювати лише в однопрофільних чи багатопрофільних ліцеях, які маємо створити в усіх містах. Тоді кожен випускник основної школи зможе самостійно обирати місце свого подальшого навчання, а отже й профіль.

На базі професійно-технічної освіти, а також технікумів і коледжів маємо створити потужну систему професійної освіти. При цьому об’єднати за місцем розташування ці навчальні заклади, перетворивши їх в багатопрофільні професійні коледжі, де б готувалися і кваліфіковані робітники, і молодші спеціалісти з різноманітних спеціальностей, що потрібні місцевому ринку праці, а також надавались інші освітні послуги.

На базі нинішніх, часто з малою кількістю студентів, вузькопрофільних вищих навчальних закладів – і це безперечна вимога – створити потужнінаціональні університети в регіонах, де б були відповідні педагогічні й наукові школи, сучасна матеріально-технічна база підготовки фахівців.

Освіта є консервативною сферою. У цьому її плюси й мінуси. Плюс у тому, що вона чинить спротив непродуманому реформуванню, а мінус – що й доцільні зміни здійснити важко. Потрібні скоординовані зусилля й послідовні дії всього суспільства протягом тривалого часу. Зміни, що приведуть талановиту й по-сучасному освічену націю до достойного розвитку своєї держави й забезпечать гідне життя її громадян.