Чи знаєте ви, що столиця Великої Британії – Лондон – говорить двісті шістдесятьма мовами? А Нельсон Мандела – борець за свободу і рівноправність народів Африки – звертаючись до чорношкірих братів із полум’яними промовами використовував англійську, а не рідну мову? І найбідніші люди Південної Африки чудово володіють англійською, французькою та ще деякими європейськими мовами? Таких цікавих фактів у світі чимало. А вивчають, аналізують і систематизують їх експерти у галузі багатомовності, багатокультурногосуспільства та мов іммігрантів. Зустріч з одним із них - членом Координаційної ради проекту "Багатомовна Європа"- професором Гуусом Екстра з Університету Тілбургу (Нідерланди) відбулася днями в президії Національної академії педагогічних наук України.

Семінар з лінгвістики, соціолінгвістики, освіти та міграційної політики для співробітників наукових установ НАПН України організували у рамках співпраці з Британською Радою в Україні  задля поширення європейського досвіду в галузі багатомовності та привернення уваги до проблем мовної політики і практики. (Проект «Багатомовна Європа. Багатомовність як фактор стабільного і процвітаючого суспільства», що виконується спільно з Інститутом соціальної і політичної психології НАПН України, досліджує мовну політику і практику в різних галузях суспільного життя: у сфері освіти, ЗМІ, державних службах та різних сферах бізнесу).

«Реагування на розвиток лінгвістичного розмаїття в багатокультурній Європі» - таку назву мала лекція-презентація Гууса Екстра. Він порушив питання багатокультурності, притаманне Європі. Тут немає країни, яка мала б тільки одну культуру, кожна країна – багатокультурна. І разом з цим йде багатомовність. І Україна, за словами Гууса Екстра, є також багатомовною країною. Другий аспект, на який звернув увагу вчений, - це розширення цього лінгвістичного розмаїття. Його джерелом є передусім міграція. Яскравий приклад – Лондон. Кожна нова імміграційна хвиля приносить в мовну карту Європи новий елемент. Цікаво подивитися на різницю між Західною та Східною Європою. Наприклад, в Португалії домінуюча мова – це португальська і невелика кількість імміграційних мов. А Україна, до речі, має 12 мов, які офіційно визнані як мови, якими користується населення.  Коли ми в Європі говоримо про багатомовність людини, то звичайно спостерігаємо той факт, що кількома мовами володіють люди з достатком. Цікаво, що багатомовність в Південній Африці – риса, притаманна бідному населенню (водій таксі володіє п’ятьма – шістьма мовами), найбільш заможне населення – однією мовою, переважно англійською.

Що ми маємо на увазі, коли говоримо  про реагування на зростаюче розмаїття мов? Акторами цього явища, за словами Гууса Екстра, насамперед є батьки, які вибирають мову спілкування. Ми вживатимемо поняття не «рідна мова», а мова, що використовується в домі, «домашня мова», продовжив учений. До речі, в Канаді було проведено дослідження, що стосувалося суто двох питань: яка ваша рідна мова? Якою мовою ви користуєтеся дома? І різниця була значна. Емпірична цінність відповіді більше стосується домашньої мови, ніж рідної. Це парадокс, бо якщо ви подивитеся на дані перепису населення, то вони відображають рідну мову, а не домашню. Я хотів би наголосити на тих критеріях, які покладені в основу дослідження. На мою думку, вони є важливіші, ніж цифри, сказав Гуус Екстра. Він зосередився на чотирьох моментах: на дискурсі щодо розмаїття мов у Європі та Америці; європейському сузір’ї мов; картуванні розмаїття в мультикультурній Європі та поза її межами; багатомовності в світі. Порівнюючи багатомовну Європу і мономовні Сполучені Штати Америки, Гуус Екстра наголосив: ми маємо пам’ятати, що емпіричні факти про лінгвістичне розмаїття не завжди збігаються з політичними даними.

 Етнічність, за словами вченого, – риса кожної людини, кожної групи, а не тільки тих груп, які ми називаємо етнічними меншинами. Але це західний підхід, тому що у Східній Європі йдеться про етнічність, пов’язану з національністю. Бо з західного погляду етнічна національність викликає почуття протиріччя. Тобто етнічність – ваша власна риса, а от національність є фактично громадянством. Ось чому ми говоримо про етнічність як притаманну людині рису … Не завжди існує ясна кореляція між етнічною приналежністю і домашньою мовою. Наприклад, в Австралії в Мельбурні ви побачите за етнічною приналежністю велику групу голландців, але якщо подивитесь за мовною приналежністю, то голландців не буде. Для соціального лінгвіста – це чудове поле для дослідження, бо з’ясовується, що питання мови для певних груп є значнішим, ніж питання етнічної приналежності. Це дані практичного дослідження. Тут ми виходимо на питання наявності багатьох громадянств.

Гуус Екстра навів статистичні дані щодо ставлення громадян Європи до багатомовності. Отже, 84 відсотки респондентів у європейських країнах вважають, що варто знати ще одну мову. 72 відсотки - усі мови, якими розмовляють на території Європейського союзу, повинні мати рівне співвідношення. Кожен, хто живе в Євросоюзі, має розмовляти якоюсь спільною мовою (70). Європейські інституції мають прийняти одну-єдину мову (55). Кожен з ЄС має розмовляти двома додатковими мовами (50 відсотків).

Проводяться дослідження щодо мовної ситуації не лише в європейських країнах, а й в Україні. Заступник директора Інституту соціальної і політичної психології НАПН України Любов Найдьонова розповіла про методологію дослідження, яку представив Тілбургський університет. Це була єдина методологія, якою послуговувалися усі учасники проекту з 19 країн Європи. Саме дослідження складалося з двох частин: кабінетної (потрібно було спілкуватись з експертами і вивчати документи, давати відповіді на запропоновані питання) і польової (вивчити реальну ситуацію з використання мов у різних сферах). Дослідження велося у сферах: бізнесу, громадському секторі й освіті. Зокрема, було проведено аналіз стану різних мов в освіті. Загалом все дослідження було спрямоване на те, щоб за ті самі терміни за тими самими критеріями отримати картину стану мов в Україні. Для дослідження обрали три міста: Київ, Харків, Львів. Коли остаточно завершимо роботу, ми представимо результати цих досліджень, сказала п. Найдьонова. Загалом найбільш багатомовною у нас вийшла освіта. А от щодо використання різних мов у бізнесі, то тут маємо найменші показники. Цей проект дав можливість прямого спілкування – і це найбільший результат, який ми отримали, підсумувала Любов Найдьонова.

Отже, забезпечення тримовної формули, запропонованої Європейською Комісією – володіння мовою країни, що викладається в школі, мовою міжнародного престижу та мовою власного вибору людини - потребує надзвичайно великих зусиль від європейців. А ще більших - від українців.