У змісті шкільної освіти мають відбутися зміни 

У статті "Чому ми бідні, якщо такі освічені?" (DT.UA, № 6, 2015 р.) йшлося про необхідність сутнісних змін в українській освіті задля підготовки людини до життя та діяльності в нових цивілізаційних умовах ХХІ ст. Серед цих змін, безумовно, важливе місце посідають зміни у змісті освіти, зокрема загальної середньої освіти. До цього закликають не тільки численні нарікання та критичні зауваження з боку батьків, вчителів і, найголовніше, школярів, а й неупереджений, об′єктивний та всебічний аналіз освітніх документів і навчально-методичного забезпечення освітньо-виховного процесу. Такий аналіз недавно здійснили вчені Національної академії педагогічних наук України з участю науковців із Національної академії медичних наук України і підготували науково-аналітичну доповідь, презентація якої відбулася кілька днів тому. 

Яких же висновків дійшли наші вчені? 

Тут ми зможемо навести лише деякі з них. 

Треба погодитися з тим, що всі складники нормативної бази змісту освіти (стандарти, навчальні плани і програми) потребують перегляду, оскільки хибують на надмірний обсяг навчального матеріалу, переобтяжені другорядним або таким, що не відповідає віковим пізнавальним можливостям учнів. Спостерігаємо й нераціональне структурування змісту навчальних предметів і курсів. Так, наприклад, згідно з типовими навчальними планами, нинішнім старшокласникам у кожному класі доводиться вивчати понад 20 навчальних предметів, з них від 6 до 9 — одногодинних (а то й півгодинних). Педагогічною наукою давно доведено, що ефективність таких курсів дуже низька, здебільшого близька до нуля. Тому їх треба або вилучати, або об′єднувати з іншими предметами, або переводити у старшій школі до спецкурсів. 

За результатами наукового аналізу, особливо гостро проблема перевантаження учнів постає в початковій школі, де надмірність навчального матеріалу перевищує гранично допустимі санітарні норми. Так, без попередньої апробації, всупереч рекомендаціям науковців академії, з 2 класу запроваджено курс "Сходинки до інформатики" (нині "Інформатика"), що по суті має бути пропедевтичним. Натомість спільною вадою і програми, і підручників із цього предмета є їх надмірна "технократичність" у викладі матеріалу, зокрема це стосується вивчення пакету програм Microsoft Office, з якими доцільно ознайомлювати учнів пізніше. Адже у цьому віці молодші школярі мають опановувати основи використання ІКТ та найпростіші їх засоби. При цьому особливу увагу потрібно звертати на інформаційну безпеку, захист дітей від комп′ютерної залежності, етику спілкування в мережевому просторі тощо. 

У зв′язку зі сказаним, потребує вивчення також доцільність запровадження двогодинного курсу природознавства з 1 класу замість інтегрованого предмета "Я у світі". На нашу думку, в початкових класах варто повернути предмет "Я і Україна". Цей навчальний предмет було безпідставно вилучено з навчального процесу, чим перервано наступність із дошкільною освітою та погіршено умови громадянського виховання молодших школярів. Загалом, за висновками наших учених, необхідно оптимізувати обсяги підручників відповідно до кількості годин та провідної навчальної діяльності молодших школярів, а в окремих випадках (наприклад, із образотворчого мистецтва, музики, трудового навчання, охорони здоров′я) — відмовитися від підручників, замінивши їх робочими зошитами чи іншими навчальними посібниками. 

 Перевантаження, на жаль, властиве й іншим ланкам загальноосвітньої школи. (До того ж ця негативна тенденція зростала останніми роками). Так, якщо порівняти Базові навчальні плани Державних стандартів 2004 і 2011 рр., то виявляється, що гранично допустиме навчальне навантаження учнів основної школи (5—9 класи) необґрунтовано зросло на 420 годин — з 5425 годин до 5845. Навчальний матеріал у підручниках нерідко перевищує програмні вимоги, подекуди містить багатослівну текстуальну подачу надлишкової інформації. Трапляються випадки порушення педагогічного закону врахування вікових особливостей дитини, що викликано перенесенням частини навчального матеріалу на більш ранні етапи вивчання предмета, намаганням подати матеріал на невиправдано високому теоретичному рівні, недоступному учням такого віку. Надмірна і кількість творів, рекомендованих для вивчення на уроках літератури. На одному уроці у 5—6 класах має бути опрацьований один поетичний твір або невеликий прозовий уривок. 

На нашу думку, треба припинити практику впровадження навчальних програм і підручників без належної педагогічної апробації, що відбувається в українській школі впродовж останніх років. Слід узяти за правило, що кожен підручник має пройти етап експериментування, отримавши попередньо статус експериментального, і лише потім упроваджуватися в масовий навчальний процес. Ми неодноразово зверталися з такою пропозицією до міністерства, готували відповідні нормативні документи, одначе якісь юридичні непорозуміння досі не дають змоги розв′язати цю проблему. 

І в початковій, і в основній школах, де навчання переважно предметне, постає проблема формування в учнів базових (ключових) компетентностей, необхідних кожній людині для успішної самореалізації в житті. Це і комунікативна, й інформаційна, і математична, й інші компетентності. Зазвичай вони мають надпредметний характер і формуються на міжпредметній основі. Наведу приклад. Уміння вчитися, основи якого закладаються в початковій школі, постійно розвивається в учнів на наступних етапах навчання. Нині це одна з визначальних характеристик сучасної успішної людини, котра прагне досягти високих кар′єрних результатів. Проте не існує й не може існувати такого окремого предмета, який би самостійно формував цю здатність особистості. Тому доцільно переглянути чинні стандарти і програми, аби реалізувати в них зазначену наскрізну, надпредметну складову змісту базової освіти. При цьому не збільшуючи обсягу навчального матеріалу, не впроваджуючи додатковий предмет, а поглиблюючи в кожній освітній галузі ті змістові лінії, які сприятимуть формуванню загальної навчальної компетентності, тобто уміння вчитися впродовж усього життя.

 Загалом, необхідно підкреслити, що, на думку наших учених, перехід на компетентнісні засади навчання поки що не належним чином відбитий у навчальних програмах та підручниках, де домінує знаннєва компонента змісту. Діяльнісна складова, відповідальна за формування здатності й готовності учнів самостійно розв′язувати життєво важливі завдання, залишається недостатньо представленою в них. Тому варто привернути увагу авторів підручників до насичення їх практико-орієнтованими завданнями, наближеними до життєвих ситуацій, щоб ті, хто навчається, бачили потребу в набутті знань і вмінь, в опануванні певних компетенцій. 

Особливо гостро ця проблема постає у старшій школі, що невдовзі стане профільною і тому особливо потребує повноцінної реалізації цієї продуктивної ідеї. Передбачений державним стандартом розподіл годин між освітніми галузями, втілений у типових навчальних планах, фактично зводить профільну освіту до поглибленого вивчення двох чи трьох предметів при надмірному навантаженні учнів багатьма загальноосвітніми предметами, чим дискредитується сама ідея профільності навчання. Як правило, вивчення профільних предметів передбачене в обсязі однієї години на тиждень, що є малоефективним.  

На нашу думку, для наближення профільного навчання до освітніх потреб старшокласників треба різко скоротити кількість предметів інваріантного (обов′язкового) складника змісту, звівши його до, максимум, 8 предметів (замість близько 20, які вивчаються нині), віддаючи пріоритет спецкурсам і факультативам на вибір учнів. Крім іншого, старшокласники відчують власну відповідальність за результат освітньої діяльності і йтимуть до навчального закладу вмотивовано — здобувати необхідні їм компетентності.  У функціонуванні нинішньої старшої школи є додаткові труднощі. Це обумовлено волюнтаристським скасуванням (після 9-річної реалізації) переходу до 12-річної загальної середньої освіти. У результаті, тепер діє попередній освітній стандарт (2004 р.), орієнтований на трирічну старшу школу, який не був скоригований після переходу старшої школи до дворічного терміну. Нинішні навчальні плани не відповідають зазначеному стандарту й укладені шляхом механічного ущільнення та скорочення змісту попередніх планів, розрахованих на три роки. З підручниками ще більша проблема. На вересень 2010 р., коли повернулися до 11-річної освіти, вже було видрукувано підручники для 10 класу, що відповідали програмам трирічної старшої школи. Тому в підручники для 11 класу втиснули матеріал, який передбачався раніше для 11 і 12 класів, але був механічно скорочений. Зрозуміло, що це негативно позначилося на якості підготовки старшокласників і позначатиметься надалі. 

Подальшим кроком демократизації освіти має стати делегування вчителям можливості створення навчальних програм із предмета. До речі, така практика існує в багатьох країнах. Типові програми, рекомендовані міністерством,можуть бути орієнтиром для проектування вчителем обсягу програми предмета з урахуванням освітніх потреб та здібностей учнів конкретного класу. Звісно, для цього треба доопрацювати освітні стандарти в напрямі конкретизації вимог до обов′язкових навчальних результатів для кожного рівня загальної середньої освіти. Саме такий підхід демократизує освітній процес і наблизить його до споживачів. 

Насамкінець варто зазначити, що покладені в основу формування та реалізації змісту загальної середньої освіти компетентнісний, діяльнісний і особистісно орієнтований підходи, які становлять базу державних освітніх стандартів, загалом відповідають сучасним світовим тенденціям розвитку освіти. Водночас зауважимо, що в процесі запровадження цих стандартів постала низка проблем, пов′язаних із певною недосконалістю як самих стандартів, так і науково-методичного й дидактичного забезпечення їх реалізації. Це зумовлює насамперед необхідність узгодження нормативних документів (державних стандартів і програм), що визначають зміст загальної середньої освіти, врахування освітніх потреб українських школярів, вікових пізнавальних можливостей учнів та забезпечення виваженого їх навчального навантаження, яке не зашкодить їхньому здоров′ю.